– Знову твоя мама святкує Новий рік з нами?
– Олено, припини! Це сімейна традиція.
Причому вона зародилася ще до весілля. Кожен новий рік Лариса Петрівна хотіла святкувати з сином. Причому зовсім неважливо, що йому вже 33 і в нього давно своя сім’я.
Тому в той момент, коли у всіх був новорічний настрій, Олена зненавиділа це свято. Їй хотілося проводити його з чоловіком і сином або, наприклад, в компанії друзів.
– Вітю, я не розумію! Скільки це ще триватиме? З року в рік одне й те саме. 31 грудня і з самого ранку твоя мама на порозі.
– Олено, ти ж прекрасно розумієш, що вона самотня людина… – намагався заперечити Вітя.
– Це не виправдання! Я взагалі хотіла цей Новий рік з нашими друзями зустріти. Вони на турбазі зібралися святкувати.
А ми чим гірші? Чому повинні сидіти з твоєю мамою і дивитися ці новорічні передачі?
З одного боку Вітя розумів, що Олена права. Поки молоді хочеться веселитися і розважатися. З іншого – він не міг відмовити своїй матері, яка все життя ростила його одна.
Одного листопадового вечора Олені спала на думку ідея. Оскільки вона постійно шукала нові способи позбутися товариства свекрухи в новорічну ніч, то вже щось придумала.
– Мама навряд чи на це погодиться, – сказав Вітя.
– А я все одно спробую, – прошепотіла йому Олена.
У цей момент до кімнати увійшла свекруха з чайником.
– Зараз будемо пити чай, мої любі. З вишневим пирогом. Я спекла його спеціально для вас.
Поки вона розливала чай, Олена підбирала потрібні слова.
– Лариса Петрівна, я тут подумала і хотіла дещо вам запропонувати…
– Що, Оленко?
– Може, вам на Новий рік варто поїхати в санаторій? А що, чудова ідея! Там буде цікава культурна програма. Заразом і відпочинете, здоров’я відновите.
– Навіщо? Я не хочу! – вимовила свекруха.
Але Олена не вгамовувалася.
– Ні, ми все оплатимо. Вам залишається тільки поїхати і насолоджуватися…
Однак Лариса Петрівна продовжувала стояти на своєму:
– Олена, я нікуди не поїду! Навіщо мені святкувати свято з чужими людьми, коли я хочу провести його в колі близьких?
У душі Лариса Петрівна все прекрасно розуміла. Вона була далеко не дурненькою, а людиною з великим життєвим досвідом.
Чудово відчувала і розуміла, що заважає молодим. Але і одна в Новий рік теж залишатися не хотіла.
– Дорогі мої, я розумію, що далеко не завжди вписуюся у ваші плани. Але і ви мене зрозумійте. Мені дуже хочеться відзначити свято з вами.
Олена знову закотила очі і подумала:
«Ну все, почалася стара пісня!»
Її обуренню не було меж. Хоча у неї самої був син Михайло, якому недавно виповнилося 10 років.
З одного боку, як мати вона повинна була її зрозуміти. З іншого – не хотіла.
Суцільне замкнуте коло, яке тривало протягом декількох років.
Настало 31 грудня. З самого ранку свекруха вже була на порозі. Принесла з собою різні заготовки і почала готувати на кухні.
– Не можу терпіти, коли твоя мама порається на моїй кухні! – висловила Олена Віті.
– Оленко, це буває всього раз на рік. Ти можеш потерпіти один день?
– Я це роблю щороку, але моєму терпінню теж приходить кінець.
– Давай не будемо один одному псувати свято! – твердо сказав Вітя.
– Та воно у мене вже спочатку було зіпсоване.
Олена вийшла з кімнати і пішла на кухню готувати салати.
В силу свого характеру Лариса Петрівна давала Олені поради. Але робила це не з докором, як багато свекрух, а з добротою.
– Оленко, ти оселедця побільше поклади. Так смачніше буде! Це я тобі з досвіду кажу!
– Лариса Петрівна, я знаю! – майже крізь зуби відповідала невістка.
Якось стримуючи емоції, Олена приготувала салати, а потім пішла прибирати квартиру. Але і тут не обійшлося без зайвих порад.
Свекруха постійно хотіла як краще, а непрохана думка завжди дратувала Олену. Вона сама прекрасно знала, як їй жити.
У якийсь момент вона не витримала і пішла до сусідки Каті. Так би мовити, пересидіти і перечекати.
– Катю, я вже так не можу! Олена те, Олена це. Ніякого спокою немає. Все свято нанівець.
– Ну, так приходь і святкуй з нами! Ми тільки раді будемо – весело сказала Катя.
– Ні, не можу залишити Вітю з Михайлом. Як-небудь іншим разом. Сподіваюся.
У підсумку кілька годин Олена провела у Каті, а потім повернулася додому. Михайло грав за комп’ютером, а чоловіка і свекрухи не було вдома.
– Михайле, куди вони пішли? – поцікавилася Олена.
– Не знаю, сказали сюрприз.
Олена знизала плечима і пішла дивитися телевізор. Через пару годин вона почула шум біля дверей і не відразу зрозуміла, що там відбувається.
Як з’ясувалося пізніше, Вітя і Лариса Петрівна поїхали зустрічати родичів на вокзал. Про приїзд гостей Олену ніхто не попередив.
Вони буквально звалилися як сніг на голову.
Коли гості проходили в квартиру, а їх було 5 осіб, Олена з подивом дивилася на те, що відбувається.
– Що все це означає?
– Оленко, ми зовсім забули тобі сказати, до нас гості з Харкова приїхали. Ось такий сюрприз зробили! Тепер будемо святкувати Новий рік всією компанією.
Олена глибоко зітхнула, закрила обличчя руками і сказала:
– Вітю, давай відійдемо на пару слів.
Її чоловік вибачився перед гостями і пішов з дружиною в сусідню кімнату.
– Що ще за балаган ти сюди притягнув?
– Олено, це мої родичі. Сам тільки сьогодні дізнався, що вони приїдуть.
– Чому ти не запитав мого дозволу? – почала переходити на крик дружина.
– Я думав, що ти не будеш проти… – почав виправдовуватися чоловік.
– А я проти! Мало мені твоєї мами, так ще й інші родичі мені на голову звалилися. Все, я йду.
Олена почала одягатися, а Вітя відчував себе в цей момент вкрай винним.
– Олено, ти куди?
– Далі від цього беззаконня.
Олена подивилася в бік сина, якого спочатку хотіла забрати з собою, але він уже веселився з гостями. Йти геть не хотів. І тоді Олена пішла одна.
Поки йшла прикрашеними вулицями міста, то спостерігала веселу юрбу і атмосферу свята. А потім занурилася у свої роздуми.
За характером її чоловік був ні риба ні м’ясо. Відмовити мамі – проблема. Відмовити родичам – аналогічно.
Від образи Олена почала плакати і в цей момент до неї підійшов незнайомий літній чоловік.
– Чого ти плачеш, красуне? Навіщо плакати в новорічну ніч?
Олена з презирством подивилася на нього. Це був уже дідусь у віці, який явно був тверезий . Але все одно вона не любила, коли з розпитуваннями до неї пристають зовсім незнайомі люди.
– А вам яке діло?
– Та я ж нічого поганого не маю на увазі. Ти тільки подивися, як навколо красиво.
– І що з того? Яка різниця на всю цю красу, коли додому йти не хочеться?
Чоловік гірко посміхнувся і сказав:
– Тобі хоча б є куди йти і сім’я, напевно, чекає. А мені йти нікуди, та й ні до кого. Своєму синові я не потрібен. Невістка зробила все для того, щоб він мене покинув. Тепер залишився зовсім один.
– Вибачте…
Олені стало дійсно дуже шкода літню людину.
– Та нічого, я й не засмучуюсь. Намагаюся радіти святу. Та й не один я зовсім, якщо так подумати. Навколо стільки таких самих самотніх людей.
Але й не побажав би я нікому опинитися на моєму місці. Сім’я – це найцінніше, що у нас є.
У цей момент Олена заплакала і простягнула йому гроші.
– Візьміть. Купіть собі що-небудь. Сьогодні ж, все-таки, свято.
– Дякую, донечко. Побалую себе тістечком. Не пам’ятаю, коли востаннє їв солодке. З Новим роком! Бережи себе і близьких!
У цей момент старий побрів в інший бік, а Олена витерла сльози і пішла додому.
Вона зовсім забула, що зі злості вимкнула телефон і у неї було багато пропущених дзвінків від чоловіка, сина і свекрухи.
Коли вона зайшла додому, то відразу ж почула:
– Оленко, ти куди зникла? Ми тобі дзвонили, а ти не відповідала, – говорила свекруха.
– Мамо, ну правда, куди ти пішла?
– Оленко, ми вже почали хвилюватися.
Олена посміхнулася і сказала:
– Мені потрібно було привітати одну хорошу людину. Йдемо за стіл? А то Новий рік вже зовсім скоро.
Не дарма кажуть, що часом абсолютно випадкова зустріч може перевернути життя. А вчасно сказані слова в силах змінити мислення.
Як виявилося, родичі Віті були дуже приємними і цікавими людьми. Та й Новий рік вони дійсно відзначили дуже весело. Вона вже забула про те, що хотіла їхати на якусь турбазу.
Можливо, не дарма кажуть про те, що Новий рік – це дійсно сімейне свято.
На ранок 1 січня Олена вирішила розшукати того самого дідуся. Перед цим вона зайшла в магазин і накупила багато солодощів.
На жаль, його ніде не було. Однак незабаром Олена помітила вдалині знайомий силует.
– Зі святом Вас! Тримайте!
Олена простягнула йому пакет із солодощами.
– Ой, донечко, це знову ти. А я все добрим словом тебе згадував.
– Дякую за ваші слова. Знаєте, мені теж хочеться зробити ваше життя хоча б трохи щасливішим.
Дідусь взяв пакет і посміхнувся. А Олена була впевнена в тому, що цей рік вона дійсно почне з чистого аркуша.
Спеціально для сайту Stories
