Мене звуть Олеся, і з якогось моменту мої дні стали схожі один на інший. Під стукіт дощу або шум ранкового тролейбуса за вікном я підіймалася на роботу.
Або ж до того лунав дзвінок будильника, я натискала на кнопку і він замовкав. Продравши очі, я невиразно бурмотіла:
– Ох, понеділок, трудові будні, як же мені все це набридло! Ну гаразд, пора вставати, досить киснути! – підбадьорювала я себе і повільно сповзала з ліжка.
У вихідні я зате відсипалася досхочу, і бувало так, що спала майже до полудня. Усього-то мені й залишалося зробити за півдня, що залишилися, – добре поїсти, поговорити телефоном або скайпом з подружками і полежати в ароматній ванні.
І ось одного суботнього ранку мене розбудила раннім дзвінком подруга Анна.
– Олесю, з добрим ранком!
– Привіт, чого так рано? – пробурчала я.
– Та ось, іду після фітнесу додому і вирішила трохи поспілкуватися.
– Ух ти! – позаздрила я. – Як ти ще сили на фітнес знаходиш?
– Та весь час сиджу – то на роботі, то в машині, ось і вирішила сходити зайнятися спор тим, для фігури корисно. І ще ось чому я дзвоню…
Голос подруги став таємничим. – У мого хлопця є знайомий, він давно просить познайомити його з гарною дівчиною.
Не треба! – занила я. – Ну чому знову я?!
– Слухай, досить уже скиглити з приводу своєї нещасної долі! Ну, не склалося з колишнім, зате, може, пощастить скоро! Гарного хлопця можна знайти де завгодно, просто треба придивитися і бути трохи впевненішим у собі.
– Я і так придивляюся, часом здається, що в кожному чоловікові шукаю свою долю!
– А ти будь простіше, люба, розслабся і довірся долі, вона тебе сама знайде.
– Ось саме – нехай знайде сама! Не піду я знайомитися з твоїм хлопцем.
Але Аня все-таки вмовила мене, і того ж вечора я вже сиділа в кіно між нею і хлопцем із дивним ім’ям Філіп. Добре, що можна було відвернутися на екран, бо хлопець мені страшенно не сподобався! Як потім передав Анін бойфренд – я йому теж не сподобалася. Ще одне фіаско – втім, я іншого й не очікувала.
А потім я подумала – а чому б наперекір долі не продовжити абсолютно безнадійну справу? Іншими словами, продовжу-но я знайомитися. І ось я дала оголошення в інтернеті, що мрію познайомитися з хорошим і добрим чоловіком, без шкідливих звичок і сумнівних захоплень. Фото своє доклала гарне і якісне.
Листування з шанувальниками інтернетом трохи скрасило їй робочий чад – я заходила у свій акаунт під час обідньої перерви і відповідала на листи.
Незабаром я вже йшла на побачення з Петром, блогером і мандрівником. Він був сивочолий, незважаючи на юний вік, мав гарний вигляд і абсолютно безглуздий як кавалер. Мабуть, він увесь час проводив в інтернеті, а свої подорожі вважав занадто екстремальними, щоб брати з собою дівчат.
Він навіть не подав мені пальто, коли ми одягалися в кафе, і не заперечував, щоб я заплатила за свою каву і тортик.
«Ще одне провальне побачення» – резюмувала я. І пішла на наступне побачення, а потім ще на пару.
Моєю новою «жертвою» виявився юнак, майже хлопчик, на ім’я Микита. Дуже жвавий і енергійний, він з першого погляду закохався в мене і ходив за мною як тінь, поки я не вирішила, що «щеняча» молодість – це не для мене. Я все одно старша за нього на десять років, не псувати ж хлопчикові життя!
На четверте побачення я йшла вже без іскри в душі, але всупереч очікування мої стосунки з підприємцем Сергієм тривали досить довго. Щоправда, ці стосунки були суто платонічними, він час від часу кликав мене посидіти в ресторані, дарував парфуми і плюшеві іграшки. Він і сам говорив, що ставиться до мене по-батьківськи. Під кінець мені це набридло, і я м’яко розставила крапки над «і» і розлучилася з цією людиною.
Так минали дні, тижні, минула дощова, сіра осінь, за нею колюча зима, настала весна! Нарешті весна, той час, коли все живе виходить зі стану анабіозу, коли все всередині починає тремтіти.
Організм починає прокидатися з глибокої сплячки – немов ведмеді, що виповзають зі свого барлогу – на вулицях з’являється дедалі більше радісних облич, усмішок. Повітря просякнуте надіями, романтикою, коханням, все настільки добре, що, здається, ніщо не може змінити цей позитивний настрій.
І тут їй написав ще якийсь чоловік із сайту знайомств. Ні на що не сподіваючись, просто заради новизни вражень, я пішла на це побачення – і, повертаючись із нього, зрозуміла, що закохалася по вуха. У Михайлі було все те, що мені хотілося бачити в чоловікові – і енергія, і харизма, і надійність, і доброта. І він у мене теж закохався! Михайло трохи старший за мене, але теж досі так і не одружився.
Я не ходжу, а літаю! На роботі запитують, – чому я так чудово виглядаю, а я відбуваюся жартами. Можливо, скоро я скажу своїм колегам, що виходжу заміж. Загалом, треба вірити у весняну казку, милі мої жінки! Можливо, і вам пощастить так само, як мені!
