-Як же я від тебе втомилася!!! – закричала Оля матері.
-Втомилася?! Тебе ніхто тут не тримає! Збирай речі і забирайся звідси!
-Це і моя квартира теж! Ти не забувай, що частина мені дісталася від батька у спадок, і я сама вирішу, куди і коли мені їхати!
-Я не буду продовжувати цю розмову – я пішла на роботу, а тобі часу до вечора, щоб заспокоїтися і не дратувати мене!
Мати вийшла за двері, а Оля залишилася в квартирі одна. Мама завжди була складною людиною, але після того, як батька не стало, вона немов злетіла з котушок.
Вдома були постійні крики, скандали. Незважаючи на те, що Ользі було 27 років, мама вважала, що вона краще знає, як їй потрібно жити. Будь-який прояв своєї думки дочки закінчувався биттям посуду об стіни, образами і докорами.
При спробі дочки переїхати на орендоване житло, мама починала зображати з себе вми…ючого лебедя, хоча за годину до цього гнала її з квартири поганою мітлою.
Цього разу Оля вирішила, що терпіти більше не буде і почала збирати речі – зараз поїде до подруги, а днями орендує окреме житло – кошти дозволяють, але її плани були порушені дзвінком на домашній телефон, про який вже всі благополучно забули і збиралися його відключити, але виявилося, що цим вони могли зробити фатальну помилку.
-Алло! Маріє!! Ти мене чуєш? – почувся в трубці хрипкий жіночий голос.
-Мама на роботу пішла – телефонуйте ввечері.
-Дитинко, не можу ввечері – не дійду я знову сюди, а у мене телефону немає. Передай їй, що мати зовсім погана – нехай їде попрощатися.
-Яка мати?
-Ти Оля?
-Так – Оля.
-Ну так яка мати?! Її мати – бабця твоя.
Оля з подивом подивилася на трубку, не розуміючи, що відбувається. За словами мами, бабуся Олі пішла з життя багато років тому, це була неприємна і сварлива жінка, яка згубила не одне життя, а тут виявляється, що як мінімум роки життя в цій історії були брехнею.
Записавши про всяк випадок адресу бабусі, Оля почала дзвонити матері, щоб отримати роз’яснення. Але замість зрозумілої відповіді, вона отримала лише крик матері про те, що це помилка і взагалі це не її справа.
Трохи посидівши і прийшовши до тями, Оля вирішила, що може це доля? Може це те перезавантаження, яке потрібне її морально виснаженому організму?
Зателефонувавши на роботу, вона запитала, чи може вона сьогодні піти у відпустку – на що радісно отримала згоду.
У неї була невикористана відпустка, яку вона довго не брала, щоб поменше перебувати вдома, керівництво не раз її вмовляло піти, але вона відмовлялася.
Зараз же на роботі було затишшя, і вона там особливо й не була потрібна. Швидко зібравши речі, Оля завантажила їх у машину і поїхала за вказаною адресою.
Дорога зайняла пару годин і ось вона заїхала в невелике село на пару вулиць. Уздовж дороги паслися пару кіз, побачивши машину дурні кури стали весело кидатися під колеса, але обійшлося без жертв.
Під’їхавши до потрібного будинку, Оля припаркувалася і вийшла з машини. На зустріч їй бігла сухувата, але дуже спритна старенька, і дівчина зазначила, що на вми…ючу вона не схожа – мабуть, бабуся і справді та ще маніпуляторка.
Але це виявилася сусідка, яка навіть не привітавшись, почала давати їй цінні вказівки про те, що бабусю добре б помити, вдома прибрати, сусідка її годує останні тижні, але у самої з грошима важко, тому тепер вона умиває руки і було б непогано віддати гроші, що вона витратила на неї.
Поскаржилася старенька, що і життя жорстоке – вирощуєш дітей, а потім допомоги немає.
-Будь ласка, мені на жалість не тисніть! Я навіть не впевнена, що я залишуся тут. А бабуся сама винна – вона матері життя зіпсувала, а тепер допомоги чекає. Чим думала, коли так робила?
Старенька перестала базікати, здивовано подивилася на Ольгу і сказала:
– Охх! Дитинко моя, ти нічого не знаєш?
Після чого розповіла їй коротку, але дуже відповідну до характеру матері історію.
Бабуся дуже любила чоловіка і дочку, але чоловік покохав іншу і пішов з сім’ї. На одну зарплату дитину було важко тягнути Не голодували, милостину не просили, але всіх потреб Марії вона не тягнула. Не було прикрас, не було нового рюкзака щороку, не було можливості мати по 10 суконь і житло в місті.
За це Марія постійно ображалася, а незабаром дитячі образи переросли в ненависть. Закінчивши школу, вона сказала, що ненавидить її за бідність, що це вона винна, що пішов батько і вони так жили, а тепер вона їй і зовсім не мати… так… це було схоже на неї. Вона любила жити так, ніби всі їй винні.
Тепер Оля боялася заходити в будинок, боялася побачити бабусю.
У будинку було темно і вогко, незважаючи на те, що на вулиці була спека. У кутку кімнати лежав худий силует жінки з блідим обличчям.
Спочатку дівчина навіть подумала, що бабусі вже немає, але побачила рух. Старенька повернула голову і прошепотіла:
-Марійка… З того, як вона вимовила ім’я, Оля зрозуміла, що так вимовити його може тільки дуже любляча людина.
-Ні. Бабусю, це я Оля! Твоя онука.
Бабуся простягнула руку, доторкнулася до пальців дівчини і посміхнулася, після чого закрила очі і занурилася далі в сон.
Що робити, Оля не знала – точніше не знала, з чого почати. Але потім вирішила оглянути будинок. У будинку не було води, каналізації, тепла – хоча маму Олі можна вважати заможною людиною і для неї було під силу зробити мінімальні зручності для людини, яка її виростила.
У холодильнику теж була порожнеча, тому Оля знову сіла за кермо і поїхала в сільський магазин, але на полицях самотньо стояли банки з тушонкою, найдешевші крупи і хліб, тому довелося знову їхати в місто.
Набравши цілий кошик продуктів, вона завантажила все в машину і поїхала назад. Приїхавши вже пізно ввечері, відварила бульйон і змогла нагодувати бабусю. Після чого втомлена лягла спати.
Вона думала, що спатиме добу, але прокинулася з першими променями сонця і приступила до роботи.
У будинку стояв нестерпний запах брудного тіла і затхлості. Для початку вона вирішила протопити піч і затопити лазню. Якщо з цим у неї особливих проблем не виникло – вона часто бувала на дачі у свого хлопця і там навчилася розтоплювати піч. То ось з водою було не все так просто – вона бачила, як у фільмах закидали бочку на візок і йшли бадьоро по воду на колонку.
У житті це виявилося не так просто, але через годину вода була, а руки гуділи як ніколи.
Оля весь день мила будинок, протирала пил, провітрювала, прала вручну білизну, фіранки, прогрівала будинок.
Складніше було з бабусею – вона була лежача, тому доводилося міняти пелюшки, наступаючи на горло огиді, а купити підгузки вона не подумала – раніше не стикалася з такою ситуацією.
Так минув ще один день.
Третій день перебування в селі був легшим і складнішим одночасно. Будинок почав набувати рис затишку, але залишалося питання, як помити бабусю, як перемістити її на вулицю хоч повітрям подихати.
Оля швидко знайшла двох чоловіків, яким дала завдання за матеріальну винагороду постелити дошки на сходи з будинку і в лазню, а сама вирушила за інвалідним візком в місто.
Повернувшись, вона знову розтопила лазню і, посадивши бабусю, повезла митися. Увечері постелила їй чисту білизну, нагодувала і поклала спати.
На ранок сталося диво – дівчина прокинулася від шереху. Це бабуся намагалася встати. Посадивши її в візок, Оля підкотила до столу, і вони сіли снідати.
Сьогодні бабуся навіть тримала ложку сама.
Минали дні, тижні – бабуся набиралася сил, важко, але пересувалася сама і навіть намагалася допомагати з готуванням.
Поки дівчина стояла біля плити, вона сиділа за столом і нарізала зелень для салату, перебирала відварене м’ясо на суп. Вони багато розмовляли і жартували. У старенької виявилося чудове почуття гумору.
Після сніданку вони сиділи у дворі і насолоджувалися природою – Оля часом копошилася в городі і в саду, намагаючись привести в порядок колись акуратні грядки, збирала ягоди, а бабуся розповідала історії зі свого життя, які були сумні і смішні одночасно.
Відпустка у Олі вже закінчилася, але їхати вона не збиралася – поїхала в місто, написала до кінця літа за свій рахунок, а восени вже планувала повернутися в місто з бабусею.
Це було найказковіше літо для них обох. Дівчина ніколи в житті не відчувала себе так спокійно і добре, ніколи їй не дарували стільки любові і уваги. Вона згадувала свої перші дні в цьому селі, свої думки втекти звідси, втому, безнадію і їй було соромно.
Це був останній день літа – на порозі стояли зібрані речі старенької, на столі димівся святковий вишневий пиріг – сьогодні було прощання з домом, з цим селом і цим життям.
Оля орендувала для них квартиру і завтра вони їдуть до міста. Бабуся довго відмовлялася, але залишити її тут – це підписати вирок.
Увечері вони лягли вдвох на ліжко, Оля втупилася носом у м’які теплі долоні бабусі, а та розповідала їй казки, якими в дитинстві не балували онуку. Казки були такі, яких навіть не зустрінеш у книгах – їх вона сама вигадувала в молодості для своєї дівчинки, яка забула і казки, і матір.
Раптово на півслові бабуся зупинилася… напевно заснула, але цей сон був вічним. Не змогла вона покинути своє село, свій будинок… так і залишилася її душа в цих рідних стінах.
Спеціально для сайту Stories
