– Добрий день, Ольго Леонідівно. Ви дозволите увійти?
Теща кілька секунд з подивом дивилася на зятя, потім широко відчинила двері, впускаючи його.
– Привіт, Павло. Заходь. А ти чого це один, і серед білого дня? Не працюєш, чи що, сьогодні?
– Ага, не працюю, – кивнув чоловік, знімаючи черевики і взуваючи капці. – Взяв відгул. Спеціально, для такої справи.
– Для якої справи?
– Для дуже важливої. Скажіть, Ольго Леонідівно, у вас все в квартирі добре?
– У якому сенсі? – знову здивувалася теща.
– Ну, в сенсі – все працює?
– Що – все? Ти можеш говорити конкретніше?
– Можу. А ще краще, я сам все перевірю, – сказав зять, і тут же відкрив двері в туалет.
– Гей, Павле, ти що перевіряти хочеш? – раптом занепокоїлася жінка, спостерігаючи за тим, як зять, навіщось, просто так змив воду в унітазі. – І головне, навіщо?
– Ви не переживайте, Ольга Леонідівна, але так потрібно, – пробурмотів чоловік, спостерігаючи за тим, як дзюрчить, стікаючи вода. – Я люблю, щоб у моєї дружини були всі умови.
– Які ще умови? – ще більше занепокоїлася теща.
– Життєві умови. Ходімо, заглянемо у ванну кімнату. – Павло вийшов з туалету, перевірив, як вимикається в ньому світло, і відкрив сусідні двері. Тут же відкрив воду в змішувачі. – Ага… Все тече… Вода завжди в крані є? Часто її відключають? – звернувся він до жінки.
– Начебто, не відключали давно, – відповіла Ольга Леонідівна, вже з тривогою дивлячись на дивного зятя. – Ти можеш мені сказати, Павле, навіщо ти все це перевіряєш?
– Я вам обов’язково поясню. Тільки спочатку все-все перевірю. І якщо щось не в порядку, відразу усуну.
– Навіщо?
– Як навіщо? У вас же чоловіка тепер немає? Вам, після см..ті тестя, допомогти більше нікому.
– А… – Теща почала здогадуватися. – Тобі що, Тамара хвоста накрутила? І ти вирішив проявити ініціативу, мені допомогти? – посміхнулася вона. – Тільки ти, Павле, даремно турбуєшся. Адже я за ці десять років без мого Миколи все сама навчилася робити. Можу і кран полагодити, і полицю, якщо треба, повішу.
– Ну, звичайно, звичайно, – іронічно хмикнув зять. – Нещодавно вами повішена полиця так грохнулася, що вас мало не контузила.
– А ти звідки знаєш? – нахмурилася Ольга Леонідівна. – Невже, Тамара розтріпала?
– Ну, вона ще поки моя дружина, тому ділитися інформацією з чоловіком їй ніхто заборонити не може. Ходімо на кухню, будемо перевіряти її на працездатність.
Павло закрив двері у ванній кімнаті і попрямував на кухню.
– Ну-ну, перевіряй, перевіряльнику, – посміхнулася жінка, і вже з веселим виразом обличчя стала спостерігати за діями зятя.
А той насамперед підійшов до газової плити і перевірив, як в ній працює духовка. Запалив пальники і став спостерігати за полум’ям.
– Ну, ось, – сказав він уже похмуро. – Що й слід було очікувати. Газ горить якось дивно, червоним вогнем. Потрібно викликати фахівців.
– Що? – Ольга Леонідівна тут же сама заглянула у відкриту увімкнену духовку. – Ти що вигадуєш? Все працює чудово.
– Це до пори до часу – все чудово. Але вогонь повинен горіти синім полум’ям. А коли він горить таким кольором, значить, він згорає не повністю. І моя Тамара може запросто у вас тут отруїтися. Вона ж любить готувати в духовці всякі тортики.
– Гей, Павле, що ти несеш? – не витримала Ольга Леонідівна. – Причому тут моя Тамара. Вона до цієї плити вже тисячу років не підходить. Як тільки ви розписалися і з’їхали звідси, так вона до неї більше не торкалася.
– Правильно, – кивнув зять, закрив духовку і почав перевіряти змішувач на кухні. – Не торкалася. Але скоро – буде торкатися. І досить часто.
– Що значить – скоро буде? – Ольга Леонідівна завмерла. – Ти на що зараз натякаєш?
– Це не я натякаю. Це Тамара натякає.
– Тамара?
– Ага. Мені вона натякає, що скоро знову переїде сюди жити. Майже кожен день так каже.
– Як – так?
– А так. Трохи, що їй не подобається, так відразу заявляє – ти що, хочеш, щоб я до мами поїхала? А я ж поїду. Ось ще раз кришку від унітазу після себе не закриєш, так відразу зберу речі і переїду до неї жити?
– Сюди – жити? – Ольга Леонідівна зблідла. – У цю квартиру?
– Саме так, – кивнув зять. – Тому я, як люблячий і турботливий чоловік, повинен підготувати вашу квартиру до її переїзду. Правильно?
– Ти що, Павле, з глузду з’їхав?
– Чому? Мені здається, навпаки, я чиню дуже благородно. Раз вона хоче до вас повернутися, значить, це її вибір.
– Який ще вибір?! – закричала на зятя Ольга Леонідівна. – Ти що вигадуєш?
– А що я повинен робити?
– Ти повинен закривати кришку від унітазу! Щоб Тамара від тебе не хотіла тікати!
– Кришку я давно вже закриваю. Але ваша дочка щоразу вигадує нові причини. Ось, вчора, наприклад, я, виявляється, не на ту полицю в холодильнику поклав пакет зі свіжими огірками. Хоча, я так і не зрозумів, яка різниця – на яку полицю класти ці огірки.
Я вважаю, що де є вільне місце, туди і треба класти. Але Тамара вважає інакше. До речі, а у вас в холодильнику є вільне місце? Для її продуктів. – Він безцеремонно відкрив холодильник тещі і заглянув всередину.
– О, і у вас огірки теж не на тому місці лежать. Ох, вам від нашої Тамари і дістанеться.
– Нумо, припини! – нервово вигукнула Ольга Леонідівна і з гуркотом зачинила холодильник, ледь не прищемивши зятю руку. – Припини свій огляд. Дивися, що вигадали! Я тут без вас тільки-но почала жити вільним життям, на повні груди дихати, а вони!..
– Не вони, а ваша дочка, – знизав плечима Павло. – Я ж не винен, що вона весь час про вашу квартиру згадує.
– Ось! Це моя квартира! – заголосила теща. – І я сюди більше нікого не пущу. Так і передай Тамарі! У неї є законний чоловік, і вона повинна жити з ним! А ще краще – я сама з нею поговорю.
– Правильно, – кивнув Павло. – Давно треба вам з нею поговорити на цю тему. Але, якщо що, я, все-таки, газового майстра до вас викличу. Про всяк випадок.
– Не треба! – ще голосніше вигукнула Ольга Леонідівна. – Я тобі даю слово, Павле, я з Тамарою так поговорю, що вона про цю квартиру більше ніколи не заїкнеться.
– Тільки надто лаятися, будь ласка, не треба, – для вигляду занепокоївся чоловік. – Ви вже, з нею, якось, м’якше. Не вистачало ще, щоб вона у мене після ваших розмов стала нервовою…
– Все, йди додому, Павле, – замахала на нього руками теща. – Досить. Ще мене вчитимеш, як мені з дочкою розмовляти.
Це ти її й розпестив. А у мене з нею завжди була розмова коротка. Дивися, придумала, від чоловіка втекти. Я їй – втечу. Так втечу – мало не здасться!
Спеціально для сайту Stories
