У супермаркеті на касі Микола став за старенькою. Забіг на секунду, його вже чекала кохана Ксюха. Він взяв пляшку червоного, шоколад і два великі грейпфрути.
Він поспішав, а у цих стареньких, мабуть, часу вагон. Старенька дуже повільно розраховувалася за свої скромні покупки, рилася в гаманці, задавала порожні банальні питання касирці.
А збираючи продукти в свою авоську, розсипала цибулю. Він допоміг зібрати.
– А що це у вас таке? – запитала старенька, дивлячись на грейпфрути в кошику Миколи.
– Це грейпфрут, бабуся, типу апельсина, тільки більший, – у Миколи не було особливого бажання зараз базікати, швидше б розрахуватися і до Ксюхи.
– Ну так, великі. Ніколи не пробувала.
Вона, нарешті, пішла до виходу.
Розрахувавшись, Микола вийшов з магазину, сів у машину, завів мотор. І тут знову побачив її – стареньку, яка обходила автостоянку і жодного разу не пробувала грейпфрут. Ох ти, Господи!
Микола заглушив машину, дістав з пакета великий фрукт і пішов до бабусі. Що за порив раптом? Микола і сам собі здивувався.
– Бабусю, ось візьміть, – і він сам поклав їй у кут авоськи, що стирчав, грейпфрут. – Дивіться, попку ножиком відріжте, там шкірка товста, а потім на часточки. Тільки м’якоть їжте, з часточки виймайте її, бо інакше гірчить. Гіркоту треба видалити.
– Та що ти, любий! Не треба б …, – але ці слова старенька говорила вже на прощання молодому чоловікові, який проявив несподівану щедрість.
Микола швидко розвернувся і пішов. А потім ще хвилини три думав, що є ж у нас ось такі старенькі, які не можуть собі дозволити навіть поглянути в магазині на деякі продукти. Дивно для сьогоднішніх днів!
Але думав про це він не довго. Закрутила зустріч з коханою, суєта буднів і грандіозні плани вихідних. А в планах була довгоочікувана зустріч зі старими друзями-однокласниками.
Миколі було під сорок. Але він був давно розлучений. Одружився в молодості, обпікся об побутові та матеріальні труднощі, нахапався всього важкого сімейного досхочу, нарвався на конфлікти з молодою дружиною і всією її родиною і повторювати це не хотів. Дітей там не було, і добре.
Він виріс у простій родині, допомагати йому не було кому. І коли тесть у запалі сварки назвав його жебраком, було дуже прикро.
Зараз мати живе в селищі, а з нею і його старша теж розлучена сестра з двома дітьми, його племінниками.
Сестра працює вчителем, мати – пенсіонерка. Їм самим хто б допоміг. Але вони не скаржаться, справляються. Микола їздить до них не часто. Він занурився в роботу з головою – аби вирватися з безгрошів’я!
“А що тесть не правий?” – потім розмірковував Микола. Правий! У нього, дійсно, нічого немає.
Після труднощів невдалого сімейного життя, Коля зрозумів – поки на ноги не встане, про сім’ю думати не буде!
Довго збирав на квартиру, віддавав кредит, міняв роботи. Зараз працював у серйозній компанії з установки дверей, і не простим робітником, а був одним з організаторів.
Вже все владналося, є і житло, і авто, пристойні накопичення на рахунках. Але якийсь страх перед шлюбом все одно залишився, гірчинка така. Ніяк він не міг насолодитися життям і накопиченнями, зважитися на сім’ю. Він весь час боявся розтратити гроші даремно.
У друзів вже виросли діти, а він все ще вибирав наречену і збирав гроші на щасливе життя.
Цю зустріч з друзями він чекав давно. Матвій – друг дитинства, не бачилися років сто. Гліб приїде з Києва спеціально, а Іван, хоч і живе тут, зустрічаються рідко – у того вже троє дітей. Дружба дружбою, але все одно хотілося показати друзям і свій матеріальний достаток. Час зараз такий: успіхи визначаються саме ним.
І Микола перед зустріччю заїхав в салон і придбав собі чи не останню модель телефону. Тут же, в магазині, поміняли сім-карту і встановили додатки.
Вони з друзями зустрілися в кафе, тут, зовсім недалеко. Засиділися до ранку, від випитого втратили рахунок часу, спочатку не поспішаючи, перебирали свої досягнення, потім скаржилися на проблеми, співали пісні, клеїлися до корпоративної компанії жінок. І, коли вже почали падати зі стільців, нарешті, зібралися додому. Як це буває при подібних зустрічах старих друзів – злегка перебрали. Вірніше, не злегка.
Микола ще пам’ятав, як Гліба і Івана завантажував у таксі, як клявся дружині Матвія, яка приїхала за чоловіком, що вони «ви..или зовсім небагато», і що Матвій – його друг до гроб..вої дошки. Так перейнявся цією клятвою, що навіть плакав і бив себе в груди.
А більше він нічого не пам’ятав.
Прокинувся на автобусній зупинці, поруч із лавкою, що лежала на землі. Був листопад, стояла сльота. Він пам’ятав, що хтось його штовхав. Боліло все, повз проходили перехожі, якісь жінки запитали, чи йому не погано і чи не викликати швидку. Він щось промурмотів, перебрався на лавку і знову заснув сидячи.
Потім прокинувся остаточно. Замерз. Люди чекали на транспорт, виходили і заходили в автобуси.
Микола остаточно прийшов до тями. Перевірив кишені – порожньо. І ніде немає шапки. А вона була дорога – чоловіча зимова кепка на натуральному хутрі. У кишенях мав бути дорогий телефон, куплений недавно, гаманець з документами, чималими грошима і картками.
Гаманця не було. Микола озирнувся – ніде немає ні гаманця, ні шапки. Хотів дізнатися час – годинника на руці не виявилося.
Погуляли!
Йому було недобре. Він насилу підвівся і, зробивши пару кроків, відчув щось у черевику. Ледь не впавши від запаморочення, що тривало, нахилився і дістав свою зв’язку ключів. Ну, хоч ключі на місці! Він попрямував до Ксюхи, вона жила неподалік.
Ксюхи вдома не виявилося, і Миколі нічого не залишалося робити, як брести додому. Зловити б таксі, але як на зло поруч машин не було.
Насилу піднявшись на свій четвертий поверх, він майже впав на пуф в передпокої. “Ось – дурень, – думав він. Тепер і права, і паспорт треба буде відновлювати! Годинник не дуже дорогий, а ось шапка, звичайно, дорожча». Найбільше він переживав за телефон і документи.
Потім дістався до кухні – хотілося пити. Стало легше, і він ліг на диван.
Тепер можна було і подумати. Стоп! Микола різко сів, і гострий головний біль змусив застогнати.
Він згадав, що не поставив на новий телефон блокування. А в гаманці лежить аркуш, на якому чітко написаний код: «….банк – …». Коля недавно його змінив, боявся забути. Це означає, що будь-хто, заволодіє його телефоном і карткою, може зайти в додаток і зняти всю його готівку, яку він збирав роками!
– Оооо, блін! – він схопився за голову.
Тепер вже втрата документів, телефону, шапки та іншого здавалася не такою значною. Могли зникнути всі накопичення!
Треба було терміново заблокувати картку! Але як, якщо під рукою немає телефону?
Можливо, вже пізно. Скільки він провалявся на зупинці? Всі його заощадження вже хтось давно зняв! А там на рахунку накопичилася – ох, яка пристойна сума! На майбутнє життя – сімейне. Все – коту під хвіст…
Микола надів капці і вийшов на майданчик, подзвонив сусідам. Безрезультатно – тих не було вдома. Йому потрібно було терміново подзвонити в банк.
Найближче жив Матвій, через будинок. Коля почав натягувати черевики, і тут щось хруснуло в шкарпетці. Він засунув туди руку і дістав згорнутий у кілька разів магазинний чек. На зворотному боці чека було написано: «Ваш телефон і гаманець у мене, вул. Північна, буд. 8, кв. 17».
Микола не відразу навіть зрозумів, що це порятунок. Він відклав папірець і ще кілька секунд продовжував поспішати до друга, поки не зрозумів – йти треба на Північну.
Ця вулиця теж була недалеко. Звичайно, під його вікном стояла машина, на зв’язці були і ключі, але Миколу ще хитало, не було прав і він пішов пішки.
Двері під’їзду були з кодом, довелося чекати тих, хто виходив:
– А Ви до кого? – запитала жінка, зморщившись від “аромату”, що виходив від Миколи.
– Я в сімнадцяту!
Жінка підозріло подивилася на нього, але пропустила.
Двері сімнадцятої були оббиті старим вицвілим дермантином, він постукав по косяку. Двері відчинили:
– Ой, ну слава Богу, очухався. А я тебе будила-будила! Весь ранок чекаю. І записку значить знайшов?
– Знайшов. Так це Ви написали? – Микола переступав поріг.
– Зараз, – старенька, загорнута чи то в ковдру, чи то в шаль, пішла вглиб квартири, а Микола притулився до косяка, ноги ще тримали погано.
Вона винесла його телефон і гаманець. Микола відразу заглянув туди: все на місці. Перевірив рахунки – порядок.
А старенька розповідала, як виправдовувалася:
– Я рано встаю і, поки народу поменше, прогулююся. Добре, коли всі сплять. Машин поменше, та й вітру. Дивлюся – а на зупинці хтось лежить. Зрозуміла що живий. Будила-будила, та де там! – бабуся махнула рукою.
– Там якісь поруч тинялися, пізніше вже з’явилися, не сподобалися вони мені, думаю – обкрадуть же хлопця, і прикинулася, що Ви мій син. Кажу: “Вставай, Михайле, вставай”. Та хіба Вас розбудиш! – бабуся перейшла на Ви.
– Ось і сіла поруч, а сама на них кошуся, потихеньку гаманець і телефон забрала і записку Вам у шкарпетку засунула. І ключі туди засунула.
– А шапку Ви мою не забирали? І годинник.
– Ні, замерз би, – занепокоїлася вона. – У шапці Ви були, точно в шапці. Не брала я. А годинника ось не бачила.
Бабуся занепокоїлася. Раптом на неї і звалять крадіжку! Ось – не роби добра, не отримаєш зла.
Микола це відчув.
– Що Ви, бабуся, я не звинувачую. Мабуть, шапка з годинником «ноги зробили», ну і добре. Ви так мене виручили! Я вже не знав, куди бігти: і документи відновлювати, і гроші могли б зникнути з рахунку! – Микола з полегшенням зітхнув, і від того, що проблема, яка звалилася на нього, вирішилася, якось обм’як і, з’їхавши по косяку, присів на підлогу.
– Та що ж ти! Давай ось присядь. Ще не відійшов, мабуть! Зараз я тобі розсолу наллю.
Микола перейшов на кухню і сів на маленький табурет. І тут побачив на підвіконні акуратно порізані шкірки від грейпфрута. Микола, в темному передпокої навіть не впізнав в закутаній старенькій ту бабусю з магазину.
Він випив розсіл і вже хитро посміхаючись, запитав:
– Як Вам грейпфрут? Спробували?
– Та гіркий. Почастували мене добрі люди, а я думаю – за що його так люблять? Я собі яблучка беру з пенсії.
І тут бабуся побачила хитрість в очах Миколи, здогадалася, взялася за груди і видихнула:
– Так це ти був там, біля магазину? Ну ось тобі! Скажіть, люди добрі!
Вони познайомилися. Микола ще трохи посидів, вислухав розповідь про те, як Катерина Юріївна зателефонувала сусідці по під’їзду Клаві, як вирішили, якщо господар не з’явиться, разом до поліцейської дільниці йти і під опис все там здавати.
– Я можу Вам чимось віддячити?
– Ні, ні. Не треба нічого, – замахала руками бабуся. – Я ж просто – від душі. Шкода мені вас, молодих!
Микола взяв її номер телефону. Він уже розумів, що повернеться. Зараз чомусь було соромно залишати бабусі гроші. Але відкриваючи старі двері, він окинув їх професійним поглядом і сказав:
– Катерина Юріївна, ми ще побачимося.
Через три дні до будинку Катерини Юріївни під’їхав автомобіль з написом «Двері вашої мрії». Микола набрав її номер, і коли вона відкрила під’їзд, процес пішов. Старі двері були безжально виламані, а на їх місце встали залізні теплі двері з якісними замками.
Всі оздоблювальні роботи Микола завершував вже сам, возився до вечора. Він втомився, але зараз з плечей зникав якийсь тягар, гіркота колишніх образ зникала.
Вперше йому анітрохи не шкода було грошей.
До грейпфрутів Катерина Юріївна так і не пристрастилася, хоч Коля і вчив її очищати гіркі часточки. Але тепер він регулярно привозив їй яблука, і часто в пакеті з яблуками вона знаходила хорошу ковбаску або ще щось.
– Ось хитрун! – адже це незручно. Але душею була рада.
«– Добрий він, Коля», – говорила вона сусідці Клаві, а та повторювала, що просто добро до добра тягнеться.
Після цього випадку у Колі теж життя змінилося. Він сам це відчув. Минула образа на колишнього тестя, вже не хотілося нікому нічого доводити, і головне – з душі впав якийсь камінь. Микола відчував себе вільним.
І мати з сестрою раптом помітили, що Микола їм допомагати почав грошима, раніше не дуже. Все накопичував, був скупий. І в гості став частіше їздити, і неодмінно з коробкою грейпфрутів. І коли мати вперше, сплеснувши руками, запитала – навіщо стільки, відповів:
– А раптом ти їх не пробувала. Вони смачні, зовсім не гіркі, тільки їсти треба вміти.
Ось і в житті, як у грейпфруті, є і солодкість м’якоті, і гіркота плівки. Як не крути, одне без іншого існувати не може. Головне – навчитися відокремлювати. Гіркоту видаляти …
