Ми з бабусею вирішили повечеряти в ресторані — адже бабуся обожнювала ресторани. Вона вибирала їх зі смаком, заздалегідь вивчаючи інтер’єр та меню.
– Ні, у великий ми не підемо. Пафосом нас завтра нагодують на весіллі. Ресторанчик має бути маленьким, бажано з тих, що відкрився нещодавно і його господарі ще не забули, що означає душевно годувати відвідувачів.
Потім вони стануть відомими, гроші потечуть до них рікою і змиють весь наліт затишку. Кулінарні імпровізації замінять рекламні проспекти, а відвідувачі з розумним виглядом поглинатимуть будь-яке ла.но, аби тільки воно було подане в красивій подачі.
Я мало що розуміла з бабусиних слів, крім одного — вона нюхом відчуває, де добре готують. Ще б пак — рибалка бачить рибалку по ході та спінінгу, що стирчить з-за спини.
Хороший кулінар відчуває хорошого кулінара за особливим ароматом спецій.
Але тут наші плани вирішив підправити телефон.
– Дорога, – почули у слухавці чийсь голос, у якому ми впізнали голос матері нареченої, – приїжджайте негайно до нас на дівич-вечір.
– Куди ми маємо приїхати? – від подиву у бабусі випала помада, яку вона якраз підносила до губ.
– Дівчата перед весіллям влаштовують дівич-вечір. Це така традиція. Наречена прощається з дівоцтвом і готується до подружнього життя, — терпляче пояснив голос.
– Я знаю, що таке дівич-вечір! Я не розумію, навіщо я на цьому юному святі життя!
– За традицією стара жінка повинна пояснити юній молодій дружині її подружні обов’язки.
– Я й так можу двома словами пояснити. Прямо по телефону. Якщо шлюб приносить тобі радість — живи, якщо перестає приносити радість — вистав за двері першопричину свого поганого настрою і живи знову в радості.
Голос не слухав.
– Ми на вас чекаємо. Приходьте, заразом й поїсте — я замовила чудові тістечка. – Голос відключився.
– Ти хочеш тістечка? — запитала я бабусю.
– Я хочу жирного омара і пляшку Піно Гріджо, – похмуро відповіла бабуся, – але, схоже, доведеться давитися кондитерськими виробами.
Родичі жили в одній із новобудов, які заповнили колишні столичні пустирі, повністю знищивши колишню чарівність місцевості.
Бабуся перед потрібними дверима несподівано згорбилася і підхопила мене під лікоть. У відповідь на мій здивований погляд вона пояснила:
– Навіщо відразу псувати очікування – адже вони чекають на стару хвору жінку.
Двері відчинилися, і ми побачили нашу родичку. Для бабусі вона була якоюсь там племінницею — для мене якоюсь там тіткою.
– О Боже, тітонько, ви зовсім не змінилися! – вигукнула вона.
Бабуся випрямилася і кинула недовірливий погляд у дзеркало в коридорі.
– Неправда, у ті часи в мене не було такої класної зачіски – перукарні тоді були не такі, як зараз. А ось ти змінилася.
– У кращу сторону? – з надією запитала родичка.
– У більшу – точно, – відповіла бабуся, оглядаючи апетитні вигини, запаковані в рожевий блискучий трикотаж.
– Ходімо швидше до кімнати, донька зачекалася на вас!
Дочка, яка була ще й нареченою, відчайдушно нудьгувала в оточенні двох подруг і ще якоїсь тітки. Наречена колупалася ложечкою в желе і намагалася при..шити позіхання.
– Дивіться, хто прийшов! Починаємо веселитися, – спробувала розвіяти тужливу тишу її мати.
– Так, я бачу — веселощі у вас просто вирують, — хмикнула бабуся.
– Хочете чаю чи кави? — згадала господиня.
– А ко…у немає? — з надією запитала бабуся.
– Є. Вам налити в каву?
– Так, якщо можна, грам п’ятдесят, — а то тиск сьогодні якийсь …, — бабуся плюхнулася на стілець і додала, — каву додавати не треба.
Нудьгуючі дівчата з цікавістю втупилися в нас. Я чесно намагалася зрозуміти – хто з них наречена, а хто, за сумісництвом, моя якась там сестра. Вони були дуже схожі.
– А де наречений? – запитала бабуся .
– А де ж може бути наречений, як не на парубочому вечорі? – відповіла замість нареченої її мати.
– Що, сидить в оточенні старців, які вчать його, з якого боку підійти до нареченої?
Дівчата фиркнули, мати нареченої стиснула губи.
– Чоловіки й жінки кардинально відрізняються один від одного.
– Звичайно, відрізняються, – фиркнула бабуся. – У когось із них є яйця. Головне – не переплутати – у кого саме.
Дівчата ще більше захихикали, а майбутня теща закотила очі й спробувала перевести розмову в інше русло.
– Хочете тістечок? Дуже смачні, з кондитерської.
– Ну, якщо у вас немає омарів, давайте тістечка, — кисло погодилася бабуся.
– Ви знаєте, що таке омари? — здивувалася тітка, яка сиділа і досі мовчала.
– Я бідна стара жінка, що жила біля моря, — засумувала бабуся. — Чим мені ще було харчуватися? Вранці виходила на прогулянку, підбирала на березі омара чи баракуду – і так день прожила.
– Ніколи не їла баракуду, – пробурмотіла тітка, – треба, при нагоді спробувати.
– Головне – щоб вона вас не спробувала, – тихо відповіла бабуся.
Тут знову задзвонив телефон. Мати нареченої щось активно прогукала по ньому, а потім заявила, що їй треба мчати кудись на край світу, щоб особисто простежити, як поводиться весільний торт. Нам вона запропонувала насолоджуватися життям і, таки, помчала, забравши з собою тітку.
Ми залишилися наодинці з молодими дівчатами.
Настала тяжка тиша. Бабуся вирішила її порушити.
— Ти вперше виходиш заміж, люба? — запитала вона у нареченої.
— Ну так, — здивувалася наречена і поспішно додала, — і більше не збираюся.
– Чому ні?
– Тому що мій хлопець у мене найкращий! У нас з ним все добре!
– Навіщо ж псувати такі чудові стосунки шлюбом? – у свою чергу здивувалася бабуся. – Коли у двох людей все добре – ні в якому разі не потрібно це ускладнювати весіллям. Такі стосунки треба смакувати по краплині – як дорогий напій, не допускаючи до них родичів та інших сторонніх людей.
– Але мама сказала, що все має бути як у людей! І потім кожна дівчина мріє побути нареченою у білій сукні. Це ж тільки один раз у житті.
– Ну чому тільки один раз у житті, – хмикнула бабуся. – Мій третій чоловік дуже любив, коли я одягала білу сукню та фату. Біле дуже ефектно виглядає на чорних простирадлах. До речі, покажи мені сукню.
Наречена підхопилася і повела нас до сусідньої кімнати. Коли ми відчинили двері – ми побачили щось величезне і біле, що займало весь простір.
– Ну як? – запитала наречена.
– Прекрасний сніговий замет. У спеку так і хочеться з розбігу в такий зануритися. А де саме сукня?
Як виявилося – сніговий замет і був сукнею.
– Ти точно сама це вибрала? – обережно запитала бабуся. Коли вона почула, що сукню вибрала мама, вона хмикнула:
– Схоже, тебе готують принести в жертву. Саме для цього й потрібна така багатошарова гамівна сорочка. Ти хоч уявляєш, як важко буде в цьому ходити? А їсти? Про танці я вже мовчу.
Ти будеш сидіти й обливатися пітом, корсет стискатиме шлунок – а в цей час купа незнайомих людей буде жерти й веселитися на святі, яке, за задумом, має бути твоїм.
Зіпсувавши таким чином настрій нареченій, добра бабуся вирішила його підправити.
– Мила, а чому ж сьогодні ти не відриваєшся в якомусь клубі, не обливаєшся ігристим і не гасаєш до ранку на таксі по нічному місту з натовпом подруг? Чому сидиш тут і слухаєш стару, що з’їхала з глузду жінку?
– Мама сказала, що це непристойно, – пробурмотіла наречена. – А стара жінка – тобто ви – повинна дати мені кілька порад.
– Ось моя порада – перша і остання, – заявила бабуся. – Життя має приносити радість. І та людина, яку ти запросила йти разом по життєвому шляху, – має приносити радість. Люди одружуються один з одним. Все інше суспільство тут ні до чого.
Виштовхніть його зі свого дому і зачиніть двері. Суспільство втручається у ваше життя не для того, щоб допомогти, а для того, щоб подивитися на ваше життя і облити його слиною непотрібних порад. Інтимне життя тому й називається інтимним, що в ньому є місце лише для двох. У вас ще є ко..к?
Бабуся випила і зітхнула:
– Не терплю давати поради. Гаразд, дівчата, збираємося і їдемо.
– Куди? – хором запитали юні діви, які до цього заворожено слухали бабусю.
– У клуб, звичайно. Треба ж якось виправити цей ще не безнадійно зіпсований вечір.
