З чоловіком у шлюбі я прожила трохи більше п’яти років. Хоча тільки два перші роки були щасливими, а після все ставало тільки гірше і гірше. Він ставав байдужим і до мене, і до наших синочків.
Навіть виховання малюків не викликало в нього інтересу, а будь-які спроби з мого боку розбуркати і привести до тями тільки призводили до сварок. Подруги і рідні мене попереджали, що він так поводиться неспроста.
Та я й сама, чесно кажучи, підозрювала, що в нього хтось є. І навіть якось прийняла цю думку. Хоча в глибині душі сподівалася, що це мої вигадки і що все у нас ще налагодиться…
Того дня я не дуже добре почувалася, але все ж поїхала на роботу. Там мені краще не стало, тому відпросилася піти додому на кілька годин раніше. Прийшла і побачила біля порога чуже жіноче взуття.
Почула голос чоловіка і незнайомий сміх. Взута вбігла в кімнату і побачила чоловіка з якоюсь рудою дамочкою. Вона зніяковіла і засобиралася, а він, замість того щоб щось пояснити і виправдатися, мовчки пішов за нею.
Немов я і не дружина йому зовсім… Повернувся він тільки ближче до півночі, коли діти вже спали. Я чекала його виправдань, весь день думала, як він буде викручуватися, а він із порога заявив, що це я в усьому винна.
Такого повороту я точно не очікувала. Стало зрозуміло, що так більше тривати не може. Проблема була в тому, що вигнати його я не могла, адже це була його квартира. А куди ж мені йти із синочками?
Велику послугу в цій ситуації мені надала близька подруга. З нею по сусідству жила самотня старенька, яка шукала квартирантку. Платити за житло не треба, тільки допомагати по дому та оплачувати комуналку.
Мене такий варіант обнадіяв, але як же бути з дітьми? Я зважилася піти поговорити з цією жінкою. Вона виявилася приємною. Так буває, коли дивишся на когось і відразу відчуваєш симпатію. Я їй теж сподобалася.
Вона навіть зраділа, що в мене є діти, і наполягла, щоб ми скоріше переїжджали до неї. Взявши вихідний і почекавши, коли чоловік піде на роботу, я почала збирати речі.
Коротше кажучи, обідала я вже в новій квартирі. Сюди ж забрала з садка і дітей. Місця тут виявилося достатньо для всіх. І тут ми скоро відчули себе як удома. Навіть краще.
Бабця полюбила моїх хлопчиків як рідних, до мене теж добре ставилася. Тепер ніхто не говорив мені, яка я погана дружина і мати, як погано я готую і прибираю. Виявилося, що, поїхавши від чоловіка, я почала дихати на повні груди.
Все дійсно стало налагоджуватися. Навіть співробітники стали проявляти до мене більше уваги. Ось тільки чоловікові моє перетворення не сподобалося. Його особисте життя, схоже, забуксувало, і він став мені надзвонювати.
То претензії висловлював, то пропонував миритися, то на своє життя скаржився, то знову мене звинувачував… Я перестала йому відповідати, так він на роботу до мене приїжджати почав. Вибачався і просив повернутися.
Обіцяв, що все буде інакше, що він усвідомив свої помилки. Звичайно, я його словам не особливо вірю. Хоча розумію, що хлопчикам потрібен рідний батько. Тому поки що не знаю, як вчинити.
