— Зіночка, у мене квартира збожеволіла! Навіть не знаю, може, священника з церкви викликати? Нехай освятить все тут, — накрившись ковдрою з головою, Марія Іванівна, педагог із сорокарічним стажем, дуже тихо говорила в телефонну трубку.
Її співрозмовниця — Зінаїда Полікарпівна, теж педагог на пенсії, фізик, атеїст і матеріаліст до мозку кісток, в надприродне не вірила. Абсолютно. Але відразу обзивати подругу образливими словами, які вже крутилися у неї на кінчику язика, не хотіла.
Як і посилати перевірити голову до психіатра. Встигне. А раптом, і справді, Марія збожеволіла? Старечий маразм або деменцію ще ніхто не скасовував. Тоді тим більше, знущатися не можна — можна погіршити стан хворого.
Тому, зробивши над собою зусилля, Зінаїда Полікарпівна, стала розмовляти з подругою дуже ласкаво, тихо і проникливо.
Марія Іванівна дурною не була: разючу зміну в спілкуванні помітила відразу. І тут же образилася:
— А що це ти зі мною, як з психічнохворою розмовляєш, га?! Не віриш, так? То прийди і сама подивися! Теж знайшла мені, божевільну! Я і сама розумію, що мої слова звучать як марення!
Але серйозно кажу — квартира збожеволіла! Що значить, вся чи частково? Напевно, частково… Пам’ятаєш мій лимон? Так-так, який я з кісточки виростила, йому вже три роки. Ага-ага. Ти коли його бачила? Два тижні тому, коли в гостях у мене була?
Так ось, йди, і поглянь на нього знову! Так! Знову! А тому що він за три дні вже до стелі виріс і на ньому лимони з мій кулак висять! Двадцять три штуки!
У квартирі щось зашелестіло і Марія Іванівна обережно виглянула з-під ковдри, озирнулася і знову пірнула в укриття. Скарги подрузі стали ще тихішими:
—А ще мій папуга, раптом змінив оперення, уявляєш! Та ні, не полиняв… навпаки! Так, у нього хвіст став… яскравим! Ага, ну не павич, звичайно, але ж Кеша вже старий, мені його діти тому і віддали. Сказали, що онука засмутиться, коли птаха не стане від старості.
Так ось, він не те, що по…ти не збирається, він вже яйця відклав! Два! Не смійся! Так, це дівчинка виявилася, тому папуга і не говорив. Зіна, припини сміятися! Іди і сама подивися!
Зінаїда Полікарпівна, якій дійсно стало цікаво, погодилася прийти в гості. Тому, перервавши розмову, Марія Іванівна знову висунулася з кокона і, не побачивши небезпеки, злізла з ліжка. Треба було йти на кухню і готувати чай.
Жила подружка поруч, так що вже через півгодини дві пенсіонерки сиділи на кухні, пили пор…йн, закушуючи його вафельним тортом і оселедцем.
Дивне поєднання зовсім не заважало жінкам насолоджуватися бесідою. Просто, коли Зінаїда Полікарпівна прийшла в гості, з собою вона взяла напій і тортик.
Марія Іванівна теж не з порожнім столом зустрічала гостю: приготувала чай, оселедець із зеленою цибулькою і смажену картоплю.
Спочатку «зникли» картопля з оселедцем, потім все інше. Коли допивали пор…йн, Зінаїда Полікарпівна, на власні очі побачивши все це дивне неподобство в квартирі подруги, нарешті, «дозріла».
Скептик і атеїст, вона критично сприйняла і лимон, що виріс за три дні до стелі, і папугу, який не тільки раптово обзавівся розкішним оперенням, але і гніздом з яйцями.
Звикла все перевіряти на «матеріальність» руками, Зінаїда помацала стовбур і листя лимона, хотіла один із зелених плодів зірвати і розколупати, але тут вже Марія Іванівна не дала: шкода стало.
Папуга від настирливих спроб його помацати відбився сам — зараз Зінаїда Полікарпівна сиділа за столом із забинтованими пальцями на правій руці. Втім, жінка особливо і не засмутилася: маленькі блакитні яєчка в гнізді побачити вона встигла, та й за перо в хвості теж смикнула — «Міцно тримається, зараза!» — із задоволенням сказала Зінаїда, намазуючи зеленкою покльований папугою палець.
—Ну, і що ти про це думаєш? — розгублено запитала подругу Марія Іванівна.
Вже цілком «в кондиції», Зінаїда Полікарпівна, особливо не роздумуючи, відразу видала відповідь:
— Полтергейст! Їх навіть наука не заперечує! Ну або барабашка… їх наука заперечує, хоча і зустрічає в окремо взятих будинках…
— Але швидше за все у тебе… — тут Зінаїда помовчала для створення правильної атмосфери і додала зловісним голосом: Домовик!
І тут же на кухні щось бамкнуло. Це з забродившої банки з огірками зірвало надуту кришку. І хоча подібне траплялося і раніше, зараз подруги сприйняли бамкання за знак від домовика.
Здригнувшись, Марія Іванівна запитала подругу:
— І що робити? Священника з Храму кликати?
— Навіщо?! — здивувалася Зінаїда Полікарпівна, — Треба пригостити його чимось смачним і все!
Що все, навіщо все, і як факт частування домовика вплине на розлюченого лимона і папугу, що змінив стать і пір’я, Зінаїда не пояснила.
Втім, Марія Іванівна, визнала запропоноване правильним і кинулася шукати блюдечко, на яке дві роздобрілі тітки почали складати смачні, на їхню думку, шматочки.
– Так-так, і оселедець… — бубоніла Зінаїда, поки Марія Іванівна складала печиво, цукерку і шматочок вафельного торта.
—А пор…йн треба? — глибокодумно запитала власниця квартири.
— Ні, не думаю, — відмахнулася Зінаїда, — вистачить і цього! А ось молока треба обов’язково! Я про це чула від бабусі в дитинстві. Домовиків треба поїти молоком!
Але молока не виявилося, тому блюдечко з частуванням і добрими побажаннями поїсти і не ображатися на господарів, відправилося в куточок біля плити.
— Треба ж до печі? — задумливо простягнула Зінаїда.
— Ну немає зараз в сучасних квартирах печей… де я її візьму? Плита теж підійде… напевно, — не дуже впевнено вирішила Марія Іванівна і поставила блюдечко так, щоб об нього не спотикатися.
—Ну що? Все правильно?
—Ага!
На цьому подружки попрощалися, і Марія Іванівна провела подругу до вхідних дверей. Зінаїда Полікарпівна пішла додому, пообіцявши потім поцікавитися, як минула ніч у подруги. Дізнатися, чи сподобалося частування домовику, чи висидів когось багатостраждальний Кеша, та й взагалі, принести молока.
І пор…йну. Молока — домовику, а пор…йну — їм самим, ну а що? Вечір вийшов приємним, чому б не повторити? Тим більше така чудова причина!
Марія Іванівна посміхалася, кивала головою, від другої пляшки відмовлялася. Треба було починати раніше, а тепер здоров’я вже не те. А ось від молока не стала відмовлятися.
Думка про те, що вона повинна була пригостити домовика правильним частуванням — міцно засіла у неї в голові.
Тому, провівши Зінаїду і закривши за нею двері, Марія Іванівна, не сумніваючись, пішла на кухню і налила в чашку домовику залишки пор…йну.
Ну, а що? Їм було смачно, раптом і йому сподобається? Задоволена і весела, пенсіонерка пішла спати з почуттям виконаного обов’язку.
Вранці сусіди Марії Іванівни прокинулися від гучного крику. Кричала Марія Іванівна, яка, закутавшись у ковдру, сиділа на ліжку.
Зараз квартира пенсіонерки нагадувала оранжерею на руїнах Чорнобиля: на нещасному лимоні, якому бетонна стеля не давала рости вгору, а тому він пішов «вшир», тепер з’явилися нові плоди: апельсини, грейпфрути і навіть мандарини. Причому, всі плоди були яскравими, вже дозрілими і пахли.
Герань на підвіконні, яка раніше не виявляла особливого бажання цвісти, зараз заплела все вікно, лякаючи Марію Іванівну не тільки великою кількістю квіткових китиць, а й різноманітністю їх забарвлення.
Гірше справи йшли з Кешею. У клітці, розрахованій на одну птицю, вже сиділо три. До Кеші додалися два пташеняти, причому, зростом не набагато менші за матір. І такі ж яскраві та голосисті.
— Але цього не може бути… — тихо прошепотіла Марія Іванівна, намагаючись поринути в рятівну непритомність. Не виходило: цитрусовий аромат бадьорив. Причому всіх. Навіть сусідів.
— Треба терміново дзвонити Зінаїді, нехай принесе молоко, — вирішила Марія Іванівна і кинулася дзвонити подрузі.
Та прибігла через пару хвилин і в захваті зависла перед ненормальним цитрусом. Зінаїда Полікарпівна зірвала мандарин, закотивши очі від задоволення, з’їла його, і тут же запропонувала подрузі помінятися житловою площею:
— Ну, а що? У тебе двокімнатна квартира, у мене — така сама в сусідньому будинку… У мене навіть ремонт новіший! Нещодавно зробила! Я згодна на такого домовика, нехай буде, — мрійливо прошепотіла Зінаїда Полікарпівна, зриваючи черговий мандарин.
Тут Марія Іванівна ніби прозріла: і справді! Чого вона боїться? І навідріз відмовилася віддавати свого домовика.
Зінаїду Полікарпівну вона відправила додому, а сама залізла в інтернет: треба ж дізнатися, що відбувається в її квартирі! Домовики є у багатьох, але ось такого озеленення…
Інтернет відповіді, як і очікувалося, не дав. Але дав пораду: перед тим як лягти спати, вголос задати питання, відповідь на яке духи можуть показати уві сні.
Марія Іванівна так і зробила: поклала на блюдечко частування, налила молока з чашечки, задала вголос питання: «А що, власне, відбувається зараз в її квартирі? Звідки у неї з’явився домовик?» і заснула, старанно налаштовуючись на отримання інформації.
Вона і раніше намагалася так робити, але ніколи відповідей не отримувала.
Однак цієї ночі їй приснився дивний сон.
Почалося все з лісу: осіннього, холодного, в який (а тут Марія Іванівна побачила і впізнала покажчики біля дороги) вони з Зінаїдою тиждень тому ходили за грибами. Вона і уві сні, ніби з боку дивилася, як вони з Зінаїдою Полікарпівною йдуть, переговорюючись, сміються і шукають гриби.
А ось далі… далі йшла історія від маленького лісового духа:
Маленький лісовий Дух мерз. Справа в тому, що він з’явився зовсім недавно, в цьому лісі, у якого вже був свій господар — Лісовик. А ось у юного лісового духа поки що не було навіть власного деревця. Так, травички і кущики, і то, з доброти душевної старшого родича.
Адже як влаштоване життя лісових духів? Силу і магію їм дають дерева. Тому, чим ліс густіший, територія більша, а люди там зустрічаються рідше — тим краще.
Найсильніші Духи, або просто, Лісовики — господарі непрохідних джунглів.
Але про таке господарство маленькому лісовому духу доводилося тільки мріяти. І мерзнути. Зараз він тремтів у кущах ліщини і дивився на двох веселих тіток, які шукали гриби.
Тітки ж голосно розмовляли, згадували спільних знайомих, реготали і взагалі поводилися обурливо. Старий насуплений Лісовик, незадоволений галасом, вирішив провчити тіток і заплутав їх так, що вони загубили одна одну. Лісовик скрипнув старим пнем:
— Так їм і треба, вчись!
Юний лісовий дух, прийнявши суворий вигляд і в усьому погоджуючись зі старшими, в душі зовсім не відчував роздратування від балакучих жінок. Навпаки, йому було цікаво, і він пішов за однією з них: та злякалася, залишившись без товаришки.
Жінку звали Марія Іванівна, у всякому разі, її саме так називала подружка. Побродивши колами, втомлена тітка присіла на сухе поліно, дістала термос, бутерброди. Випила чаю. Від невеликого шматка хліба відламала шматочок, з маслом і сиром, поклала на пеньок. Вимовила: «Лісовий Батюшка, виведи мене додому, а це візьми в подяку!»
Промовивши це, тітка озирнулася, потім зітхнула. Лісовий дух зрозумів: вона і сама не вірить, що її хтось почує. А з іншого боку — він же теж Лісовий Господар?
Просто поки що маленький. Тим більше, ця Марія Іванівна не сказала конкретно: «Лісовик». Тоді б маленький лісовичок не мав права втручатися. А зараз… можна зробити вигляд, що прохання було звернене саме до нього!
Дочекавшись, поки тітка, похрипуючи, встала з колоди і пішла шукати дорогу, Лісовий дух змів ласощі. Смачно! Ось тепер можна і допомогти.
Як же її направити? А як Лісовик плутав жінок, так і направити можна, зметикував Дух. То там ягідку з травички покаже, то тут. А то й грибок підсуне, або квіточку гарну. Так і вивів Марію Іванівну до подружки. А потім їх обох до краю лісу. Ох, і розлютився Лісовик на самоуправство Лісового Духа:
— Ось ти який, жалісливий знайшовся! Тут у лісі — мій закон! Не хочеш жити за моїми вказівками — шукай собі інший притулок!
І вигнав Лісового Духа. Куди подітися? А попереду зима. І раніше сил не багато було, а зараз — взагалі.
А пропадати, ох, як не хочеться! Ось і вирішив Лісовий Дух піти з Марією Іванівною.
А що? Тут він був лісовим духом, а у неї буде домовий дух…
Так! Ідея! Він прикинеться домовиком! Їм-то добре: їх господарі пригощають, люблять, поважають! Маленький лісовий дух сам чув, як один з домовиків розповідав, що вдома господарем ходить саме Домовик, а люди — так, помічники-утриманці!
Так і отримала Марія Іванівна в домовики маленького лісового духа. Чим він міг віддячити господині? Ось і виростив їй лимон… І пташці здоров’я поправив… ну як зумів, так і поправив! Просто він раніше не тренувався, ось і вийшло … що вийшло.
А ось з грейпфрутами і підрослими пташенятами, дійсно, незручність вийшла…
А в усьому пор…йн винен!
Спеціально для сайту Stories
