Що робити із чоловіком, який не дарує подарунків? З одного боку, це дрібниця, з іншого мені здається, це ознака того, що між нами більше немає кохання. Ми у шлюбі вже п’ять років. Стосунки в нас досить складні.
Чоловік за характером людина скупа, грошей не шкодує лише своїм родичам, але любить заощадити на собі та на мені за компанію. На момент укладання шлюбу грошей нам, в принципі, вистачало.
Обидва працювали, бюджет був загальний, мій дохід був не набагато меншим, ніж у чоловіка, я могла купити собі необхідне і що хотіла, він майже ніколи це не коментував.
Потім я сиділа з дитиною, грошей стало не вистачати, чоловік став ставитись до мене гірше, мабуть, перший порив почуттів вщух. Почалися претензії, що багато грошей йде на їжу, плюс витрати на дитину, лікарів, комуналку.
Періодично чоловік висловлює мені свої підозри, що я, мабуть, ховаю від нього гроші та відмовляюсь від покупок їжі. Я, якщо є можливість, пред’являю чеки з магазину, якщо чеки не зберегла — виправдовуюся.
При цьому було таке, що я ловила його на тому, що він ховав гроші від мене. Але його це не бентежить. Мене це, звичайно, хвилює, і я мрію про вихід на роботу, але поки дитина надто маленька, а нянькам я не довіряю.
І ось у цей же час відбулася зміна і зі святами та подарунками. Перші роки шлюбу ми справно вітали одне одного з усіма святами, там паче Різдвом та пов’язаними з ним святами. Дарували один одному подарунки.
Ще я могла сама організувати похід у кафе, щоб чоловікові було веселіше провести час разом. Він міг подарувати мені коробку цукерок або якусь дрібницю. Я дарувала йому дорогі подарунки і на Новий рік, і на Різдво, і на Миколая.
Саме Дню Святого Миколая чоловік надавав великого значення, адже в його сім’ї це було одне з найбільших свят, тому що влаштовувалося грандіозне гуляння, та дарувалися подарунки дітям.
У моїй родині було прийнято неодмінно дарувати один одному якусь дрібницю, хоч шоколадку. У результаті ми дарували один одному по шоколадці, чоловік міг купити торт.
Просто в цей день ми познайомилися, а він нібито дорожив цим. На День усіх закоханих ми також обмінювалися шоколадками чи йшли до кафе. На річницю весілля теж йшли до кафе.
Після мого виходу в декрет якось так завжди виходить, що я заздалегідь відкладаю гроші на всі свята, як і раніше, дарую серйозні подарунки на день народження чоловіка, Новий рік, Різдво та День Святого Миколая.
Чоловік почав приносити лише квіти та шоколадки, грошей на подарунки мені не відкладав. Щоразу так виходить, що на мій день народження зарплату ще не дали, а потім її дають через два дні, але чоловік уже не згадує.
Дрібні свята чоловік узагалі почав ігнорувати. Коли я кажу, що ображена, чоловік робить здивоване обличчя, відчуваю, що сердиться, але мовчить, потім переходить на іншу тему.
У результаті незручно почуваюся я, що я щось там вимагаю, якогось кохання, поваги, подарунків. Ніколи не думала, що це все мені так псуватиме життя. Через таке розлучатися не будеш, звичайно.
Але відчуваю, що до мене кохання та поваги немає, бажання зробити мені приємне, теж немає, на мої образи йому байдуже. Коли я кажу, що через образи я перестаю довіряти чоловікові, боюся його, менше люблю і поважаю, він не реагує.
Йому байдуже, схоже. Вирішила теж його ні з чим не вітати або просто брати гроші, якщо вони є, і купувати собі щось, а чоловіка просто повідомляти, що я себе привітала від його імені. Але мені така поведінка не до вподоби.
Заради справедливості хочу додати, що все ж таки цього року мною було зроблено дві великі покупки для себе — шкіряна куртка та золота прикраса. Куртка мені була потрібна на осінь. Та я могла купити щось дешеве.
Я виглядаю дуже молодо, як дівчисько, хоча мені 33 роки і якщо одягнена недбало, то оточуючі ставляться до мене вкрай неповажно, мабуть, думають, що я зовсім мала і не маю права голосу.
У солідному одязі ставлення інше, як я вже переконалася. Коротше, дорогу куртку хотіла через комплекси та з розрахунком носити багато років. Весь інший одяг старий.
Про прикрасу мріяла рік, у шлюбі купувала якось сережки, коли сама працювала ще. Знов-таки був розрахунок на солідність, планую надягати тільки з урочистих випадків, хотілося хоч раз на сто років чимось порадувати себе.
Тобто формально чоловік при всій його скупості і причіпках до витрат на їжу все ж таки дозволив мені купити ці речі. Але така історія зі святами, мене лякає. Мені здається, що він розуміє, що я ображаюся, і навмисне це робить.
Просто є в нього схильність ось так навмисне виводити з себе і засмучувати, щоб людина заплакала, зірвалася на істерику, нервувала. Прямо вампір якийсь енергетичний.
От на днях знову День Святого Миколая. Чого чекати в цей раз – я не знаю. Може в моїй ситуації це все нісенітниця і варто взагалі забути про свята, раз чоловік до цього веде, чи це все ж таки означає, що я для чоловіка порожнє місце?
