– Мамо, ти знову ці альбоми дістала? – Скільки можна минуле ворушити? Валентина Павлівна
– Барончик, мій друже, – зітхнула жінка, виходячи у двір з мискою каші. –
Вересневий вечір спускався до озера, розсипаючи в майже чорну воду золоте листя. Красиво… Тільки
— Василю, це ти, рідний? — Так, мамо, я! Вибач, що так пізно… Голос
Вона щодня приходила і сідала на лавку біля магазину. Прямо навпроти автобусної зупинки, куди
Марія ображалася на матір за те, що та завжди була холодною і відстороненою по
Світлана стояла біля плити і мовчки помішувала суп. Пара з каструлі потрапляла в обличчя,
Вероніка Григорівна вийшла з кабінету лікаря засмучена. Ще б пак, її побоювання підтвердилися, вона
─ Ну що, час їхати за матір’ю, ─ з тугою в голосі сказав Віктор,
Поліні було дванадцять років, коли батьки розлучилися. Винна в розлученні була мама і її