– Так накоїв справ Сашко! Гроші, хоч малі, хоч великі, вони ж на дорозі не валяються. Адже вони тобі не з неба сиплються, Олена
-Господи, що ж це робиться, онучко? Вже й до дітей добралися ці шахраї! Нічого
– Ти, мамо, нам більше не потрібна, їдь додому, Ганнуся в садок ходить, іпотеку ми виплатили, сама бачиш, у двокімнатній квартирі тісно, та й тобі ж так краще буде
Тетяна Іванівна сиділа у своєму холодному будиночку, в якому пахло вогкістю, давно ніхто не
Заробляти не зміг, вдома зі шваброю і брудними тарілками теж не справляєшся
– Запросила Нестеренків сьогодні, приготуй щось особливе або замов. Тільки без банальностей! – пов’язуючи
Сподіваюся, у Міли є своє житло. Бо тепер ти живеш у неї. Ну і на аліменти я подам… Діти — це святе
— Мамо, а давай татові зателефонуємо по відеозв’язку? Привітаємо його! — запропонувала старша дочка,
— А я і не жартую, я пішла від вас. Від усіх вас. Тож вчіться жити без мене. — намагаючись зберігати спокій, відповіла Наталя і вимкнула телефон
Наталя пішла несподівано. Просто в один будній день провела чоловіка і сина на роботу,
– А мені сьогодні мама наснилася. Вона стояла на хмаринці і посміхалася мені, а потім сказала, що мені пора до школи
Замок клацнув і заскрипіли двері, що відчинялися. Катя, шльопаючи босими ногами по брудній підлозі,
Краще б на весілля витратили. Ти все це вигадав, бо зрадив мене, знайшов там багатію, так? Ось і сиди там, а мені вже інший зробив пропозицію, теж багатий, і мама у нього здорова, зрозуміло
— Приїду, відразу заяву подамо, обіцяю, — Роман поцілував наречену, а вона стиснула губки:
– Ну так і не розлучайтеся! І кіт хороший, і господар. Скромний, ввічливий, неодружений, за друга он як переживає! А ти теж – дівчина самотня
Жила дівчина Ксюша. Звичайнісінька, нічим не виділялася. Досить гарненька, але… як би краще сказати?
– А мені шкода, що вона з села втекла. І тут би знайшлася їй робота. З її хваткою і здібностями вже колгоспом би керувала
Ліза вчилася на «відмінно». Серед усіх старшокласників їхньої сільської школи вона була найкращою. «Наша
– Таня, я не впізнаю тебе. Хіба можна так з дитиною? Вона повірила нам, мамою і татом нас називає. Ти ж теж її полюбила, хіба ні? Або поява Лева все змінила
Дуже сильно хотілося плакати. Хотілося голосно заплакати, закричати: «Не йди, мамо, забери мене звідси!»,

You cannot copy content of this page