— Я не знаю, як так сталося, — ридала Світлана, сховавши обличчя в подушці.
– Скажу чесно, – мати нареченого зітхнула і подивилася на невістку, – ти нам
— Ми віддаємо собаку, — сказав чоловік, поставивши переноску на мій стіл, як валізу
Валерка був нарозхват. Він ніколи не давав рекламу в газети або на ТБ, але
Світлана Валеріївна злегка відсунула фіранку і виглянула у вікно. На сході сходило сонце, освітлюючи
Гена вибрався з-під коробок. Тіло нестерпно нило. Він зовсім постарів, сил ніяких не залишилося.
Марія Миколаївна, сумно стиснувши тоненькі губи, поклала салат у тарілку сина. Тільки-но вона намагалася
Світлана вимкнула комп’ютер і зібралася йти. — Світлано Андріївно, до вас якась дівчина прийшла.
– Тітонько Людо, а як вашого приблудного онука назвали? А можна мені на нього
— Прощавай, любий, меблі можеш залишити собі… Ось і все. Вона пішла. Сашко кинув