Коли чоловік зробив мені пропозицію, ми з ним не обговорювали грошові питання. Я просто вийшла заміж за коханого чоловіка, не знаючи, що чекає на мене далі. Кохала його, але в побуті він виявився складною людиною.
І особливо це проявлялося в розподілі зароблених грошей. Треба сказати, що заробляє він пристойно. Та й я на свою зарплату поскаржитися не можу. Однак проблема в тому, що всю мою зарплату він забирає.
Тільки чоловік розпоряджається тим, як ми витрачаємо гроші. Він контролює кожну копійку в буквальному сенсі цього слова. Пам’ятаю, як чоловік вичитував мене за те, що на касі мені неправильно дали решту, бо мають бути ще копійки.
А коли я сказала, що іноді касирки їх не дають, тому що їх просто немає в касі, він влаштував скандал. Мовляв, чому це я дозволяю магазинам себе обманювати. Мені доводиться на всьому економити.
На роботу беру їжу у своїх лоточках, поки колеги дружно обідають у кафе по сусідству. Чоловік вважає, що це нехлюйство і зайва трата грошей. Обід можна приготувати заздалегідь удома. В офісі я почуваюся білою вороною.
В обідній час сиджу одна і жую свою їжу з судочків. Піти що-небудь собі купити я теж не можу. У мене просто немає грошей. На шопінг і за продуктовими покупками ми з чоловіком ходимо разом. Платить завжди він.
А якщо потрібно вибігти в магазин біля будинку, то я прошу в нього гроші на щось конкретне, потім віддаю чек, щоб він звірив усе. Сама собі не вірю: чому я терплю це? Адже ненормально, коли чоловік не довіряє дружині.
Я вже намагалася говорити з чоловіком. Він вважає, що так ми зможемо накопичити на щасливу старість. Але який у цьому сенс, якщо весь інший час доводиться себе обмежувати? Щоправда, він не вважає це обмеженнями.
Сам він живе дуже просто, може місяцями ходити в одному й тому ж взутті, поки повністю його не зносить. У нього всього кілька пар шкарпеток, трусів та іншого одягу небагато. На дні народження ми практично не ходимо.
Мені просто соромно приносити іменинникам напівпорожні конверти або набір якогось дешевого посуду. Я завжди відчуваю себе якоюсь не такою, ніби ми живемо дуже бідно і абсолютно нічого не можемо собі дозволити.
І це при тому, що в нас своя квартира, платити за оренду якої не потрібно. Коли я запитую, де всі наші гроші, чоловік відповідає, що він поклав їх на рахунок під відсотки. Звучить, звісно, непогано. Але я хочу жити тут і зараз!
Я боюся уявити, що буде, якщо в нас буде дитина. Чоловік і на ній буде економити? Я не допущу цього. Починаю все частіше думати про те, що я живу не з тією людиною. І водночас думки про розлучення лякають мене. Не знаю, що робити.
