Ромка йшов шосе розміреним кроком. Він нікуди не поспішав, не зупиняв машини, щоб підвезли, і здавався дивним самотнім пішоходом серед машин, що швидко неслися. За плечима був старенький рюкзак, одяг на був дешевий, але старанно випраний. Бомж він і є бомж.
Так говорили про Рому, людину без віку. Виглядав він на п’ятдесят, хоча йому ще не було й сорока років. Згубна звичка давно прикрасила обличчя колишнього випускника ПТУ набряками, мішками під очима та ранніми зморшками.
Серед студентів Рома був старанним і добре вивчився будівельній справі. Потім працював на будівництві, протримався чотири роки, але через прогули його звільнили, хоча працівник Рома був із золотими руками. За цей час Рома встиг одружитися.
Світлана народила сина, але так і не змогла звикнути до звички чоловіка, як не скандалила, не вмовляла. Вона покинула його, бо Рома не міг відмовитися від згубної звички, і грошей молодій сім’ї хронічно не вистачало. Світлана поїхала до батьків у селище, заборонивши Ромці показуватись їй на очі.
Згодом вони розлучилися. Коли Рома залишився сам, він змінив багато місць роботи. Жив де доведеться: і в дешевій крихітній квартирці, і в теплу пору у вагончику на будівництві, і прибивався до товаришів, але й тим набрид. На роботу потрібні були сили, а в нього тремтіли руки і виглядав погано.
Не минуло ще й п’яти років, як він перестав боротися із своєю звичкою, і пішов «у народ». У нього не було навіть грошей, щоб купити квиток на автобус, і йшов трасою, зупиняючись у кожному селі та пропонуючи свої послуги.
Навесні та восени копав городи, лагодив паркани, лазні, штукатурив, робив ремонти в будинках та на скотарях. Майстрів у невеликих селах завжди не вистачало, особливо у самотніх стареньких жінок або сімей пенсіонерів. Ромі давали роботу, жив він у літніх будиночках, а то й у міцних сараях.
Його годували, давали одяг, та дрібні гроші. І лише одну умову Рома ставив одразу: щоб пляшка на день йому була. Спочатку багато хто ставився до нього недовірливо, але бачачи, як чудово він виконує кладку, штукатурку, та все, за що береться, то погоджувалися з його умовами.
У кожному селі Рома довго затримувався. До нього була черга, бо майстер нікуди не поспішав, їв усе, що дають, спав на тапчанах, а то й на соломі, старанно працював увесь день і не просив вихідних. Коли закінчувалися замовлення, Ромка брав рюкзак, кланявся жителям і знову крокував шосе.
Бувало, проходив і п’ятнадцять кілометрів на день. Слава трудівника випереджала шабашника. У наступному селі на нього вже чекали. Люди готували будматеріали, займали чергу на його послуги. Тепер він прийшов на край села.
Там його й зустрів міцний мужик Сергій, місцевий фермер, гарний сім’янин та гучний водій трактора та іншої сільгосптехніки. Він запропонував Ромці залишитися. Ромка кивнув головою. Він втомився, ноги гули, а дощ, що мрячив, промочив його куртку наскрізь.
Перший день Рома відсипався, а потім знайомився з територією, господарями: дружиною Людмилою та дітьми Сашком та Валерою. Хлопці були ще школярами, а Люда – огрядна жінка, працювала в адміністрації села. Рома старався.
Він, звичайно, не міг зовсім не пити, але тримався з останніх сил. Тварин він любив з дитинства, не міг повз собаку пройти, щоб не гукнути і не погладити, а котів любив ще з того часу, коли їздив школярем до бабусі до села, поки той був живий і брав його на літо.
Пройшов місяць Ромчиного випробувального терміну. Він звик до своїх підопічних корів, вправно керувався на мініфермі, пас невелике стадо, у корівнику завжди було прибрано, і корівки нагодовані вчасно. Сусіди іноді просили Рому допомогти з ремонтом, але Сергій відваджував їх.
Минула зима. Рома змінився. Він набрав ваги, навіть зморшки його розгладилися трохи, а обличчя посвітлішало. Ранньою весною працював на фермі, і захворів. Засмутився Сергій, а сам Ромка засмутився ще більше. Сергій його не вигнав, а дав час відлежатися.
Рома одужав, вийшов на повітря зі свого будиночка на сонечко. Подивився на блакитне небо й увійшов у корівник. Буря, Маня та Дочка потяглися до нього, дихаючи в кишені ватника. Там зазвичай були приховані невеликі житні сухарики для улюблених корівок.
Корови слухали і пирхали, облизуючи Ромкині руки, а він був готовий обійняти кожну, як рідну душу. З того моменту, як Ромка захворів, то не пив тиждень. Це було величезним досягненням, небаченим кілька років у житті. Людмила ще й пожартувала, що так і до весілля дійде.
Ромка відвернувся і пішов у корівник. За той час, що він жив у фермера, надивився на нормальні сімейні стосунки, чув ласкаві промови, сміх, жарти та бачив ігри дітей. У глибині душі кожен мріє про хорошу міцну родину. У Роми такого перед очима ніколи не було.
А тут – він ніби купався в доброті, ласці інших, чужих йому людей, але які стали йому немов рідні. Свою звичку Рома зовсім не поборов, але й згадувати про неї став рідше. На запитання Людмили про одруження він одного разу відповів, що вони просто хочуть позбутися його.
З того часу замовкли Люда з Сергієм, і не намагалися влаштувати Ромчине особисте життя. Вони були раді, що він лишився в них. Невибагливий, роботящий, скромний і тихий, він був необхідний їм. Так він в них і залишився, аж поки не пішов у засвіти….
