Я 14 років прожила і пропрацювала за кордоном. Додому приїжджала лише кілька разів, і то, не більше ніж на кілька тижнів. Не було часу відлежуватися довше, адже гроші самі себе не зароблять. У мене був чоловік і двоє дітей.
Хоча чоловік старанно працював майстром у цеху, гроші на нашу спільну мрію можна було нажити тільки за кордоном. Доводилося багато працювати. Мені все одно було важко. Місцевий клімат мені абсолютно не підходив.
Я любила зиму і свіже повітря, а замість цього постійна спека буквально висмоктувала з мене життя. У той час як місцевий тихо попивав прохолодні напої в сієсту, я терпіла і продовжувала працювати.
Час від часу телефонувала рідним – дізнатися, як у них справи. Відповідав зазвичай чоловік, бо діти, і це було видно, за такий довгий проміжок часу відвикли від мене. Вони ставали дорослішими, займалися своїми справами.
Ні, звісно, про мене вони не забували, але розповідати найчастіше їм не було про що. Незручне мовчання в слухавку і банальні відповіді про погоду та описи вчорашньої вечері, але чоловік підбадьорювати мене.
Він ділився зі мною останніми новинами, вів господарство, зробив ремонт у нашій квартирі. Вирішив усі питання із сусідами, з керуючою компанією, яка довго не дозволяла робити перепланування. Загалом, справлявся як міг.
Але найголовнішою мрією був свій міцний і красивий приватний будинок, щоб ми могли в нього перебратися разом із дітьми, а квартиру б здавали, отримуючи гроші. Тоді б можна було зовсім не хвилюватися за майбутнє.
Діти виростуть і самі розберуться, як їм жити, а я нарешті у свої 54 роки зможе відпочивати вдома, гуляти, дивитися телевізор і робити, що заманеться. Принаймні, такий був план.
Більшість грошей уже було зароблено і відправлено чоловікові. Купівля будинку не лякала жодними труднощами. Ще кілька місяців, і можна зі спокійною совістю покинути закордон та вічну присипляючу спеку.
Відпочивати в ній, може, й непогано, але ось жити й працювати – ні вже, дякую. Вистачило вже. За тиждень до повернення я вкотре обговорювала з чоловіком купівлю будинку. Гарний район, чудове планування, багато місця.
Сусіди – пристойні люди. Тож усе начебто йшло до того, про що ми так давно мріяли і до чого прагнули, але голос чоловіка був напруженим, це було чутно. Чому, що сталося, проблеми зі здоров’ям, роботою, у дітей усе гаразд?
Чоловік усе заперечував. Зі здоров’ям і роботою все добре, діти теж чудово почуваються. Напевно, звичайний мандраж. Ми ж так давно не бачилися, а тепер усе буде добре… Звичайне хвилювання перед зустріччю.
В аеропорту мене зустрічала вся родина. Я боялася, що діти просто не впізнають мене або ставитимуться як до нерідної, але, на щастя, вони були дуже раді моєму поверненню і це було щиро.
Чоловік, парадно одягнений, приїхав із квітами, не подумавши, що в аеропорту він матиме дивний вигляд. І все-таки я розчулилася навіть через це. Ще кілька годин, і ми мали бути вдома.
Перший місяць на батьківщині пройшов для мене просто чудово. Я відпочивала, багато проводила часу з родиною. Загалом раділа життю. Зовсім не сумувала за і не ностальгувала за цією гарною країною.
Чоловік ходив на роботу, діти були зайняті навчанням, але вечорами ми всі збиралися і розповідали одне одному останні новини і те, як пройшов день. І ось через місяць без дзвінка прийшла моя молодша сестра.
Між ними ніколи не було якогось особливого зв’язку, тому було особливо дивно, що вона вирішила ось так прийти – як ні в чому не бувало, але робити нічого, вже заварити пару чашок чаю я могла собі дозволити.
Сестра подякувала і одразу перейшла до справи. Вона розповіла, що вже восьмий рік перебуває у стосунках з моїм чоловіком. Їй навіть не завадив той факт, що вона завела роман із власним зятем.
Їхні почуття взаємні, але мій чоловік все ніяк не може знайти в собі сміливість, щоб все розповісти. Погано, звичайно, що сім’я від цього постраждає, але потрібно жити заради себе, а не заради інших.
І ставити свої цілі та прагнення на перше місце. У мене просто не було слів перші 10 хвилин. Я не могла повірити в почуте. Рідна сестра, коханий чоловік. Але як, чому? На ці запитання вона відповіла дуже просто.
Вона жінка неодружена, самотня. Принаймні була. А йому не вистачало жіночої уваги, тепла. Крім того, за її словами, мій чоловік не шукав нікого навмисне. Усе сталося само собою.
