– Донечка, так я чекаю вас завтра?
– Звичайно. Ми вже і сюрприз приготували. Тобі сподобається! Готуй свій фірмовий пиріг, сказала Інна в трубку.
Євгенія Анатоліївна поклала слухавку , і вирушила на ринок.
Діти не сильно балували мати і бабусю водночас ,але кожен її день народження обов’язково приїжджали в гості.
Весь день, жінка поралася біля плити. Їй дуже хотілося побалувати дочку і онуків, різноманітними смаколиками.
Прокинувшись рано вранці, Євгенія Анатоліївна, одягла гарну сукню, зробила зачіску, і чекала дорогих гостей. Жінка дістала з серванта конвертик, ще раз перерахувала свої заощадження і поклала на стіл.
– Віддам сьогодні дітям.Нехай розпорядяться грошима на свій розсуд .- міркувала вона.
Євгенія Анатоліївна, майже десять років відкладала гроші для дітей. Жінка намагалася економити, в’язала красиві речі на замовлення і відкладала кожну копійку. Вона хотіла допомогти зятю, з покупкою машини.
І ось зараз, потрібна сума була зібрана. «Максим зрадіє! Відразу почне тещу свою цінувати»- веселилася вона.
В принципі, мати була рада за свою єдину доньку.
У Інни був непоганий чоловік, дві доньки, окрема квартира, дача. Що ще потрібно для щастя? Євгенія Анатоліївна, вважала, що дітям просто необхідна машина, тому й вирішила допомогти. Годинник показував полудень.
Жінка залишила свої роздуми, і почала накривати на стіл. У 15-00 повинні прийти гості. Але, діти не прийшли. Вона так і просиділа на самоті, за порожнім столом до пізнього вечора.
«Як вони могли так вчинити зі мною?»- заплакала Євгенія. «А що, якщо щось трапилося? А я, егоїстка, лише про себе думаю!»- кинулася до телефону .
– Алло, — почула сонний голос доньки.
– Інночка! Що трапилося? Нічого не приховуй від мене! — тремтячим голосом промовила жінка.
– Мама, ти на годинник дивишся?! розсердилася донька. Ой … Вибач, я зовсім забула заїхати до тебе .
– Як? Як забула? мало не плакала жінка. — Я два дні готувала, весь день прочекала вас! А ви? Просто забули ?!
– Мамо, не драматизуй! Завтра ввечері заїдемо. У нас сім’я, особисте життя, турботи, клопоти. Замоталася зовсім, — виправдовувалася Інна.
Євгенія Анатоліївна мовчки поклала трубку. В душі була така порожнеча, що навіть не хотілося плакати.
Ця ніч, була найдовшою в її житті. Вона навіть не лягала спати. Всю ніч, просиділа за святковим столом, і думала …
Думала про те, що ось і настав той час, коли стала нікому не потрібною. Вранці, жінка викинула всю їжу зі столу, винесла сміття.
Зібравши поспіхом невелику валізу, Євгенія викликала таксі і поїхала в найближче турагентство.
– Добрий день,мені потрібно тур , терміново ,щоб сьогодні я могла поїхати?
– Присядьте, будь ласка! Звичайно, зараз що-небудь підберемо з гарячих турів.Ви де б хотіли відпочивати?
– Не знаю, зрушила плечима жінка. — Я нікуди далі передмістя не виїжджала… Загалом, мені без різниці, аби швидше і подалі!
– Зрозуміла. Зараз подивимося ,- дівчина дивилася в монітор. — Можу запропонувати вам тур в Болгарію. Курорт Золоті піски.
Дуже рекомендую! Затишне містечко, багато зелені, нескінченні пляжі і оздоровчі центри. Готель п’ятизірковий «все включно ». Виліт сьогодні, о 17- 45. Підходить?
– Звичайно! А як це все включно ? не зрозуміла жінка.
– Це система готельного обслуговування. В даному випадку сніданок, обід і вечеря, входить у вартість туру . Загалом, будете відпочивати як королева! – посміхнулася дівчина.
– Супер! Дуже вам вдячна!
На наступний день, Євгенія Анатоліївна, читала журнал, напівлежачи в просторому шезлонгу на пляжі.
Жінка була вражена розкішшю і красою. Вона навіть забула про невдячну доньку, про те, як її образили.
– Мадам, не бажаєте газіровки? — почула приємний голос.
Євгенія Анатоліївна озирнулася, і побачила приємного немолодого чоловіка років шістдесяти, який тримав в руках два келихи з зеленуватою рідиною.
— Що це? І чому зеленого кольору? здивувалася жінка.
– Це божественний напій! Словами не описати. Потрібно пробувати! – пояснив незнайомець.
– Пробуйте, не бійтеся! До речі, мене Олексієм звуть.
– Євгенія! кокетливо промовила жінка.
Олексій Степанович, виявився дуже приємним співрозмовником і веселим компаньйоном.
Немолоді люди мали багато спільного: обидва були на пенсії і страждали від самотності і туги.
Чоловік був колишнім військовим, і розповідав днями байки про армійські будні.
Євгенія, в свою чергу , розповідала про школу, в якій пропрацювала вчителем молодших класів тридцять з гаком років.
Безтурботні дні пролетіли дуже швидко. З кожним днем, Олексій з Євгенією, прив’язувалися один до одного все більше і більше. Вони не хотіли розлучатися , адже удвох, ці люди не відчували колишньої самотності.
— Женя, одружимося. Мені здається, що я все життя знаю тебе. У мене простора квартира в столиці, хороша пенсія. Будемо ходити в театри, кіно … Сюди приїжджати частіше, — несподівано запропонував Олексій.
– Навіть не знаю. У мене ж донька, онуки, промовила жінка.
Потім згадавши, що в принципі, не сильно потрібна своїм близьким, посмутніла.
– Так вони нікуди не дінуться. Будуть в гості приїжджати до нас, і ми до них, не здавався чоловік.
— Я подумаю.
– Добре. Тільки не довго, завтра ми їдемо, – нагадав Олексій.
Підходячи до під’їзду, Євгенія Анатоліївна, побачила оголошення зі своїм фото. “Увага! Пропала людина!»- прочитала в слух.
– Женя! Ти в розшуку? — сторопів Олексій. — Хто тебе шукає? Чому відразу не розповіла? Потрібно було до мене їхати!
– Діти напевно шукають,-опустила голову жінка.
– Як? Ти не сказала, що їдеш?
– Ні! Це нікому не цікаво було, з образою сказала Євгенія.
У цей момент, з під’їзду вийшла Інна. Побачивши матір, живою і здоровою, більш того, засмаглою і в модних шортах, Інна, втратила дар мови.
– Мама?! Ти звідки? Де ти була?
– Відпочивала. А що? Не можна? незворушно промовила жінка.
– Ми всю поліцію на ноги підняли, все місто шукає тебе. У всі лікарні телефонуємо кожен день! А вона відпочиває !
– Не дочекаєтесь! У мене теж сім’я, турботи і особисте життя. Познайомся, мій наречений, Олексій Степанович!
Інна розгублено дивилася то на матір, то на «нареченого».
— Я не зрозуміла. Що відбувається? — звернулася до чоловіка.
— Ви хто? – Майбутній чоловік вашої матері! А в чому власне справа? Інночка, ви щось маєте проти? Чи не хочете, щоб Євгенія була щаслива? – прямо запитав чоловік.
– Хочу звичайно…Просто я не припускала, що в вашому віці таке можливо. Вибачте за безтактність.
– Знаєте, це ви зараз так думаєте. Згодом зрозумієте, що людина не повинна бути одна, ні в юності, ні в старості. Візьміть, це запрошення на весілля.
– Сподіваюся, не забудете?
– Ні. Ми обов’язково будемо! — почервоніла дівчина. – Мамочко, як же я рада, що з тобою все добре. Рада, що ти щаслива і помолодшала років на десять!
Нарешті, між матір’ю та донькою розтанув лід. Жінки обнялися, і заплакали. Євгенія була рада, що дочка хвилювалася за неї. Ще, жінка була щаслива, що познайомилася з такою чудовою людиною, як Олексій.
Він зумів внести радість і світлий промінчик сонця в її похмуре життя.
– Ходімо, доню. Ми з Олексієм вам подарунки привезли з Болгарії, — посміхнулася Євгенія Анатоліївна.
