Нещодавнє сімейне свято обернулося тим, що я втратила впевненість у собі та у своєму шлюбі. Не знаю, як бути. Я вийшла заміж три роки тому. Він трохи старший за мене, а ще в нього є донька, яку він виховує сам.
Ми вирішили, що будемо жити сім’єю, а пізніше заведемо спільну дитину. Мене все влаштовувало, адже чоловіка я дуже кохаю, він хороша людина, надійний. Принаймні я так вважала.
Нещодавно в нас було сімейне свято, на якому зібралися всі родичі. Були батьки чоловіка, найближча рідня і наші спільні друзі. Ми всі добре проводили час. І в якійсь розмові донька чоловіка сказала, що їй було добре жити з батьком.
Варто сказати, що у нас хороші стосунки, але вона все одно ревнує. Їй складно змиритися, що в батька з’явився ще хтось у житті. Ще й вік складний, їй тільки виповнилося 15.
Після цієї її фрази сестра чоловіка, яка чомусь мене недолюблює, запитала в мого коханого, якби йому довелося обирати між мною і його донькою, кого б він обрав. Чоловік відповів без роздумів, що обрав би доньку.
Чесно кажучи, після такої відповіді мені хотілося провалитися під землю. Усі дивилися на мене і стежили за реакцією. Я вирішила перевести все в жарт, але чоловік заявив, що його донька – його головний скарб у житті.
Начебто й нерозумно ображатися на таке, але мені було дуже неприємно. Мені здавалося, нібито всі дивляться на мене з усмішкою. Тоді на святі мені вдалося зробити вигляд, нібито все нормально.
Але відтоді я не перестаю думати про це. Я все життя у всіх на другому місці. Я була старшою дитиною в сім’ї, тому мама завжди більше дбала про молодших. Тепер ось у чоловіка я теж не в пріоритеті.
Таке відчуття, що мені відведена роль другорядного персонажа. Звичайно ж, я розумію, що любов до дитини ні з чим не зрівняється, але чомусь я хотіла думати, що для чоловіка я на першому місці.
Тепер мене терзають різні сумніви. Чи можу я на нього повністю покластися? Адже якщо справді доведеться робити вибір, він ніколи не буде на мою користь. Тепер не знаю, як бути далі?
