– Льоша, давай поговоримо, — благала Христина чоловіка за сніданком. На руках у неї — піврічний Мирон, який хапає все зі столу й перевертає. Христина відсунула його подалі від столу й поглянула на дитяче крісло. — Ти не міг би…
– Ні, ні, я тікаю, — на ходу допиваючи гарячу каву, відповів чоловік, він уже метушився у передпокої. За ним грюкнули двері, Хрисиина кинула в його бік тарілку. Вона вдарилася об стіну, розлетілася на друзки. Христина озплакалася, Мирон теж від переляку.
Мама з роздратуванням, з оскаженінням підвелася і впихнула сина в його стільчик, почала прибирати за собою.
У передпокої відчинилися двері.
– Я забув, – крикнув чоловік, дзвенячи ключами від машини, і знову втік, навіть не глянувши на розбитий посуд на підлозі.
Христині стало зовсім гірко, а Мирон надривається у своєму стільчику, в голові вже дзвенить від його криків, він то спить цілими днями — хлопчик-ангел, то реве, не заткнеш.
Зазвичай саме в такі дні, коли мама на межі, коли ненавидить усіх, навіть його — єдиного, улюбленого, — він репетує на всю квартиру.
— Коли ти вже замовкнеш, — у сльозах крикнула на нього Христина, викидаючи в урну під раковиною розбитий фарфор. Але тут же відкинула вбік совок і щітку та кинулася до сина, взяла на руки й почала цілувати, притискати до себе, просячи вибачення за свої слова.
Вона нагодувала сина, відправила в манеж гратися, сама взялася за прибирання квартири. Закінчивши на кухні, у кімнаті, вона дійшла до передпокою, а там — недопита чашка кави, вона сіла на пуф і знову розплакалася — навалилися сльози.
Льоша змінився після народження сина, та й Христина теж, усе змінилося — їхня сім’я стала більшою. Мирон став ядром їхнього сімейного осередку, центром уваги. Він народився недоношеним, по.оги у Христини були складними, дві доби вона мучилася від пер.ймів, потім були перепади тиску, занепад сил, і їй зробили кесарів розтин.
Вона не пам’ятає радості від крику сина в операційній, не пам’ятає тепла, коли його поклали їй на груди. Пам’ятає лише радість всередині: вона впоралася, він живий! А потім темрява і повернення до тями лише наступного дня.
Мирон став для неї центром всесвіту в перші місяці, почуття провини, виправдання за ті перші хвилини, коли вона нічого не відчула як мати, Христина намагалася заповнити нескінченною турботою вдома.
Про чоловіка і про дім вона не забувала, намагалася не виглядати, як пошарпана мочалка, вечорами, коли Льоша повертався з роботи, прекрасно розуміла його бажання спати на дивані у вітальні в перший місяць: у неї шви, Мирон міг прокинутися і не спати до півночі.
Самій Христині так було легше – не бачити незадоволеного обличчя чоловіка, не злитися, коли він закривав подушками вуха, аби тільки виспатися – йому на роботу, а робота у нього складна, вимагає концентрації уваги. Христина розуміла чоловіка, намагалася впоратися сама.
Але місяці минали, Мирон ріс і змінювався на очах: ось він почав тримати спинку, сідати, прорізалися перші два зубчики внизу – це така радість!
Непомітно, без температури й безсонних ночей, мама тиждень метушилася з його зубками, говорячи тільки про них.
Але тата це не хвилювало, а головне — він не збирався повертатися у власну спальню. Не міг. Пробував кілька разів, але вночі повертався назад на диван.
Спочатку близькість була. Але це було не так, зовсім не так, як до народження Мирона. І Христина знову поставилася до цього з розумінням: чоловік просто боявся нашкодити їй, адже шви ще свіжі, а обвисла шкіра на животі нікуди не дінеться.
Вона мовчала, поки інтимне життя не зникло зовсім, а разом з ним і нормальне людське спілкування.
Олексій почав уникати розмов, вранці поспішав на роботу, вечорами просив не турбувати його, кривлячись від огиди.
Христина вже не виявляла турботи, їй неприємні такі погляди чоловіка, відмовки, гримаси, небажання обговорювати проблеми.
Почалися скандали. Ось дійшло й до розбитого посуду, до ненависті до власної дитини, що швидко переходила в найніжнішу любов і назад. Христина божеволіла, а Льоша навіть слухати її не хотів.
Після сьогоднішнього вона зробила свої висновки: швидше за все, у чоловіка з’явилася інша жінка, і, як зазвичай у таких ситуаціях, почала копатися в собі, мовляв, вона сама винна: занадто багато розуміла, занадто багато взяла на себе, захищаючи чоловіка від побутових проблем, дуже багато уваги приділяла синові, забуваючи про нього.
Але щось всередині, в голові підказувало їй: це не тільки її вина. Не вона одна хотіла дитину, вони разом прийняли це рішення, і вона не винна, що все так важко пройшло в лікарні, а тепер ще й вдома.
Чоловік теж повинен! Він зобов’язаний брати участь у їхньому житті! І спати з нею в одному ліжку. Вона знову ридала сама вдома, замикалася в собі, ставала ще нервовішою, злішою, зривалася на сина, а ввечері виливала гнів на чоловіка. Він йшов, а вона знову залишалася сама в квартирі з його дитиною.
Що тільки їй не спадало на думку в такі хвилини, яких тільки жінок вона не уявляла поруч із Льошею.
Безсонними ночами замикалася у ванній з його телефоном і судорожно шукала в ньому сліди, сліди зрад, підлості, але нічого не знаходила, лише скупу службову переписку, в якій нічого не зрозуміло.
Соціальних мереж у Льоші ніколи не було, він їх ненавидів, завжди слухав аудіокниги, читав новини, з роздратуванням гортав рекламу або чергового інтернет-коуча, якщо той потрапляв на очі.
— Льоша, давай поговоримо, — знову просила його Христина, з червоними від безсонної ночі очима. – Сьогодні тобі нікуди тікати, сьогодні вихідний. Ти розумієш, я на межі.
– Давай я посиджу з дитиною, а ти поїдь, відпочинь, сходи по магазинах, подзвони подругам…
Тато взяв сина на руки, напував його з ложечки чаєм зі своєї чашки.
– У мене немає ніяких подруг! – Христина вдарила долонею по столу. Мирон аж підстрибнув і знову почав плакати. Мама закрила очі, піднявши голову вгору. – Я так більше не можу!
– Ти просто втомилася, – гойдав Мирона на руках батько.
– Скоріше за все, – не розплющуючи очей, відповіла дружина, – але чому ти віддалився від мене? Чому ми не спимо разом? Ти цього уникаєш? Ти навіть дивитися на мене не можеш, тобі неприємно лягати зі мною в одне ліжко. У тебе інша жінка? – втомлено дивилася на нього Христина.
Олексій грався з сином, вдаючи, що не чує її слів.
— Відповідай! — знову вдарила по столу мама.
Мирон зовсім розійшовся, тато відніс його в іншу кімнату, і поки він заспокоював його іграшками та брязкальцями, Христина пішла у передпокій, зачинила двері й сховала всі ключі подалі: сьогодні Олексій не уникне розмови, вони розберуться у всьому, він зізнається у своїх зрадах, – думала Христина, повертаючись до них у кімнату.
Олексій сидів на підлозі й тримав сина, Мирон намагався повзти вперед, але все одно відступав назад. Тато почав говорити про це, про особливості росту й розвитку кожної дитини, про те, наскільки кожна дитина індивідуальна.
Христина не слухала, син щодня 24/7 на її очах, її не здивувати фразами з книжок про догляд за дитиною. Вона дочекалася, поки Олексій закінчить, і знову почала ту саму тему.
Чоловік мовчав, намагався не дивитися на неї, його світлі брови постійно рухалися. Дружина закінчила з претензіями, чоловік продовжував мовчати.
— Ось бачиш, — сухо сказала вона, через кілька секунд тиші, — ти навіть зараз не можеш дивитися на мене…
— Так, — відповів Олексій і зовсім опустив голову. Христина випрямилася, хоч щось. — Сам не розумію, як так… — він штовхав рукою синову іграшку, по кімнаті розносився неприємний дзвін, Мирон поповз подалі від них, до свого манежу. – У мене щось клацнуло в голові: я не можу.
– Але чому? Ми ж до останнього дня спали в одному ліжку, були разом, коли я була при надії.
– Це так, але після п.логів…
– Це через операцію? Тобі огидний шрам на животі?
– Ні.
– А що тоді?
Знову запала пауза. Олексій підвівся і повернув сина назад.
– Льоша, не мовчи! – просила дружина, сидячи на підлозі, спираючись спиною на диван.
– Ти обіцяла схуднути через 2-3 місяці після поло.ів. Ти завжди була такою стрункою, підтягнутою, я божеволів поруч із тобою, а тепер… мені огидно.
Христина відвела руки від заплаканого обличчя й втупилася в нього.
– Ти набрала вагу під час вагі.ності, потім, здається, схудла, а тепер ще більше, як я бачу, — він почухав брову, прикривши очі рукою. – Ти перестала стежити за собою і продовжуєш набирати вагу, а у мене в голові… перед очима та Христина, тоненька, струнка, з акуратним животом, а зараз… У тебе пузо і… воно просто висить. Ти забула, що повинна стежити за своїм харчуванням, за собою…
– Повинна?! – уточнила Христина. – А ти нічого не повинен? Тобто це все через мої кілограми? Через складки на животі та боках?
– Так, – відвернувся Олексій, – я не можу, мені огидно.
– Жах! – підвелася Христина з підлоги. – Ти забув, через що мені довелося пройти в пологовому будинку? Що було з Мироном? Зі мною після виписки? Ти забув мої страждання з цією потворністю, – вона вдарила себе по м’якому животу.
– Я схудла відразу після пол.гів на 10 кг, вдома ще на 3, просто виснажувалася. А потім різко набирала, через тебе! За місяць все до мене повернулося, навіть більше, бо я стресувала, нервувала через тебе, накручувала себе, вигадуючи зради.
Що мені тільки в голову не спадало, а ти просто тікав від проблем, ти боявся сказати мені…
– Я не хотів тебе образити.
– А тепер мені зовсім не боляче? – вона плеснула в долоні, ледь стримуючи сльози. – Та я реву з будь-якого приводу, кричу на Мирона, поводжуся як неврастенічка, а ти просто боявся зробити мені боляче? – Христина істерично сміялася, закинувши голову. Такі перепади настрою для неї стали нормою останнім часом.
– А ти згадував стрункі ноги, талію? Ти просто… ти…
– Ти обіцяла схуднути після по.огів. Казала, що на це піде 2–3 місяці. Гаразд, – підвівся з підлоги Олексій, – складні по.оги, операція, шви, нехай ще два місяці знадобиться, але минуло сім!
– Ось так? Така не потрібна, огидна, – з образою в голосі відповіла йому дружина. – Навіщо тоді ти мені потрібен?!
Розмова закінчилася скандалом, Христина вже не могла по-іншому, вона потребувала інших слів, підтримки, кохання, а тут такий ляпас і претензій не менше, ніж у неї.
Вони перестали розмовляти. Христина сіла на сувору дієту, записалася на навчання в інтернеті, через місяць пішла в спортзал, мовчки залишаючи сина татові після роботи.
Вона не питала в Олексія: чи він втомився, чи голодний, чи хворий. Олексій приходив, а дружина вже чекала на нього в передпокої з вказівками щодо дитини та дому.
Вона хапала спортивну сумку і бігла в зал, що був у сусідньому будинку на першому поверсі. Там з’явилися нові знайомі, вона почала спілкуватися, посміхатися, з’явилися інші інтереси, крім дитини та дому.
Та й у родині потихеньку все налагоджувалося. Чоловік і дружина стали більше розмовляти, знаходили, про що поговорити. Навчання Христино плавно перейшло у роботу вдома, вона почала чітко ділити час з дитиною на свій і татів.
Олексію подобалися такі зміни: поступово минула відраза до її тіла, Христина худла, змінювалася, з нею стало цікаво, нехай і часу вони проводили менше, навіть вдома — у неї багато роботи.
У ліжку теж все налагодилося, Олексій вважав, що стало навіть краще, ніж було, Христина часом його просто дивувала, і він уже не хотів тікати вранці на роботу, а хотів залишитися.
Пролетів рік, другий, Мирон ходив у садок, мама працювала вдома, тато на своїй складній роботі, і, дивлячись на трирічного сина, Льоша раптом заговорив про другу дитину:
– Христино, мені здається, Мирону нудно одному. Ти чула, сьогодні він просив сестричку, як у Сергія в його групі.
– Я чула, раніше я теж хотіла двох дітей. Але тепер ні! Мені вистачило минулого разу.
– Так, тобі було нелегко. Пам’ятаю, як десять днів чекав на вас із лікарні, — згадував Олексій, — сумував за тобою, і так хотілося вже побачити Мирона.
– А я забула про все, – посміхалася Христина, дивлячись на своє приголомшливо підтягнуте тіло, вона подумувала про операцію на грудях, до нового тіла потрібні нові груди.
– Жінка так влаштована: миттєво забуває про всі муки, варто тільки почути крик своєї дитини. У мене було трохи інакше, але суть та сама. Але ось іншого я забути не можу, — вона поправила майку на собі, провела рукою по талії й сказала, — достатньо однієї дитини, більше я не хочу псувати фігуру.
Олексій ще пару разів заїкався про другу дитину, обіцяв допомагати дружині. Йому раптом захотілося донечку. Але Христина ухилялася від відповіді і говорити на цю тему не бажала, їй вистачило, вдруге чути принизливі слова від чоловіка вона не збиралася.
