Після розриву мого сина з колишньою дружиною, я стала часто до нього навідуватися. Хоч він і дорослий уже, для мене все одно як дитина. Я бачу його біль, намагаюся якось підтримати, відвести від важких думок. Вважаю, так має чинити будь-яка мама.
Ми старші, досвідченіші й більше розуміємо в житті, попри те що наші діти вважають інакше. Коли син уперше познайомив мене зі своєю майбутньою дружиною я відреагувала як типова стурбована мати. З одного боку, була рада за сина, адже він нарешті знайшов собі пару.
З іншого, мені було незрозуміло, що за дівчина стоїть переді мною. Симпатична, одразу видно, що любить поговорити, енергійна. Потім я дізналася, що вона була донькою мого колеги, з яким ми працювали раніше на одному підприємстві.
У цьому не було нічого дивного, наше містечко зовсім невеличке, всі одне одного хоч трохи та знають. Ми навіть якось обговорювали це зі сватом, згадували молоді роки і те, що раніше все було по-іншому. Після весілля син із дружиною переїхали жити на орендовану квартиру, зарплата сина дозволяла.
Невістка залишилася на господарстві, все було нормально. Потім сина підвищили, і їхня сім’я вирішила завести дитину. Я десь читала, що з появою первістка всі пари відчувають найбільший стрес і тиск у всіх сенсах. Але вони у цьому плані впоралися на відмінно.
Я час від часу до них навідувалася. Дізнатися, що та як. У квартирі завжди було прибрано, невістка відмінно справлялася зі своїми обов’язками, адже на роботу вона не ходила. Вона навіть іноді давала мені поради. Не те щоб я вважала себе поганою господинею, але було приємно, що їй є що розповісти.
Потім народився мій другий онук. Турбот у них побільшало, почався стрес і навіть невеликі сварки. Хоча, за словами сина, нічого особливого. Навіть рідним людям буває складно ужитися. Син багато працював, щоб забезпечити сім’ю, і пропадав на день або два.
А потім, просто в момент, усе пішло прахом. Виявилося, у невістки вже давно був інший. Близько року. Якби онуки не були схожі на сина як дві краплі води, я б точно засумнівалася в його батьківстві. За словами сина, рутина і його постійна відсутність їй набридли і вона познайомилася з іншим.
А далі зрозуміло. Вона пішла з дому, забрала дітей. На жодні вмовляння не реагувала. Стала жити з тим чоловіком і на контакт абсолютно не йшла. Сумна сторінка життя мого сина. Він хоча б не почав заглядати в пляшку. Просто працював із ранку до ночі, та так що навіть схуд на 15 кілограмів.
Крім цього, його в житті нічого більше не цікавило. Я всіляко намагалася підтримати сина, але він не те щоб не слухав. Просто не реагував, говорив, що все добре і він з усім впорається. Я приходила до нього час від часу, щось готувала, іноді кидала речі в пральну машину.
Так, щоб він зовсім не розвалився і продовжував нормальне існування. Після всього цього жаху тільки уявіть мій шок, коли я вкотре зайшла до сина у квартиру і побачила знову невістку. Вона стояла в халаті, з мокрою головою. Мені здалося, вона навіть посміхалася.
Тієї ж миті на поріг вийшов син і дуже швидко, взявши мене під руку, вивів у під’їзд і далі на вулицю. Там він із червоними очима швидко протараторив, що нам зараз не треба бачитися, а краще зустрітися ввечері того ж дня, а поки що він зайнятий. Так я й пішла додому, перебуваючи у справжньому шоці.
Того дня, як і наступного, ми так і не побачилися. Тільки через три дні він вийшов на зв’язок. Він був стриманий, говорив упевнено і зовсім не був схожий на себе колишнього. Немов щось вдихнуло в нього життєві сили. Це мене і лякало, і тішило одночасно.
Загалом, його позиція була такою: його дружина просто оступилася. Тепер вона вдома, як і діти. З цього моменту в них усе буде як раніше, а на минуле варто заплющити очі. Так, було боляче і неприємно, але він її пробачив і любить досі. І впевнений, подібне більше не повториться. Ніколи.
Якщо я буду проти і буду його відмовляти або казати щось погане про неї, син перестане підтримувати зі мною будь-яке спілкування. Він так вирішив. Тому що це його сім’я і його проблеми. Це, можна сказати, ультиматум. Такі ось справи. Не знаю, як можна бути таким сліпим і довірливим.
Люди розлучаються, так буває. Та й неможливо все повернути назад. Так уже не вийде. Я це точно знаю, не дарма ж виховувала сина сама. Але найбільше мене дивує, як можна було так вчинити з рідною матір’ю. Я ж підтримувала його весь цей час, переживала, а він так мені відплатив.
Хоча це моя дитина, зараз я дуже на нього сердита. Розумію, що має пройти якийсь час, щоб усе всередині заспокоїлося. Але мені від цього не легше. Ця ситуація просто не виходить із голови. Сподіваюся, скоро все зміниться. Ну а поки залишається тільки терпіти.
