Михайло Михайлович мріяв про сина ще в ті часи, коли сам тільки вийшов з-під столу і побачив усвідомленим поглядом світ, що належить чоловікам.
Він роками накопичував необхідні для виживання навички і хитрощі, на кшталт тих, як добути їжу, врятуватися від стихії, здолати ворога і правильно виставити мітки ременя ГРМ. Всі ці таємні чоловічі знання він берег для своєї майбутньої копії.
Разом із сакральними знаннями синові мало перейти також його ім’я. На жалюгідні протести дружини він відповідав, що в їхній династії ― це непорушна традиція.
Мрії про передачу багатої спадщини у вигляді п’яти соток дачного господарства, старенької машини і цілого сараю рибальських сіток, спінінгів і блешень були перекреслені в одну мить.
― Дівчинка у вас дуже активна, енергії стільки, що хоч відразу після пол огів на балет віддавай, відразу видно ― вся в батька, ― повідомив на останньому УЗД радісну новину лікар і поплескав зблідлого Михайла по плечу.
― Докторе, ви впевнені?! ― на повному серйозі запитав Михайло, дивлячись на знущально задоволене обличчя дружини.
― Абсолютно!
― А он там хіба не…
― Ні, Михайле! Це нога, ― сердито сказав лікар, дивлячись на явно незадоволеного батька, а потім додав: ― Ви щаслива людина!
― Може, це можна якось виправити?
― Не можна!
― А за гроші?
― І за гроші не можна!
― А якщо?! ― злобно захрипів Михайло і загрозливо підніс кулак до його обличчя.
Лікар показав рукою на стіну, де виділявся диплом за перше місце з боксу. Михайло важко зітхнув і вийшов геть.
Вдома на нього чекала дитяча кімната з камуфляжними шпалерами, які Михайло поклеїв особисто. Підлога і шафи були усипані іграшковими автоматами, футбольними м’ячами і нерозпакованим набором юного тесляра, який Михайлу свого часу подарував його батько.
Кімната була еталоном хлопчачого раю, в якому з радістю оселився б і сам Михайло, він навіть купив розкладачку потай від дружини (про всяк випадок).
Дружина ж без кінця співала і танцювала, чим сильно дратувала Михайла. І він оголосив їй бойкот, сказавши, що та навмисно вирішила йому все зіпсувати і, як завжди, зробила все по-своєму.
День і ніч Михайло вивчав форуми і ютуб, вивчаючи основи клонування, і вже хотів провести свій перший експеримент на коті, але тут дружина віддала його тещі, сказавши, що вагіт ним кішки протипоказані.
Тоді Михайло вирішив вдатися до нестандартних методів і звернувся за допомогою до знайомого священика.
Той кілька годин вислуховував сповіді Михайла і відпускав йому гріхи за гріхами, які Михайло старанно згадував. Його грішки мали в основному шкідливий характер і особливої шкоди не несли, але Михайло наполягав на тому, що все повинно бути відпущено, а після закінчення видана квитанція з печаткою.
― Чому ти раніше не приходив? ― запитав втомлений Божий чоловік. ― Місце в раю ― як кредит, краще погашати вчасно, а то, не дай Бог, передчасно підеш з життя, а борг за тебе ніхто не покриє.
― Так навіщо ж Господа постійно турбувати через дрібниці, я краще відразу за весь обсяг відзвітую, та й прохання у мене тільки зараз з’явилося до Нього.
― Що за прохання?
Коли Михайло виклав суть проблеми, священник спробував напоумити майбутнього татуся, що він повинен бути щасливий народженням дочки.
І раз Бог вирішив, що так буде краще, значить, так воно і є. Михайло з повчаннями не погоджувався, називаючи священника конформістом, наполягаючи на особистій аудієнції з Главою небес, за що був вигнаний з церкви.
― Буде тобі особиста аудієнція! ― кричав услід Михайло.
Батько Михайла махнув на сина, що наповнився досадою, поклавши на його плечі провину за переривання великого роду, а його дружину назвав шкідливою і егоїстичною жінкою, за що тричі отримав по голові ополоником від своєї власної.
Свекруха, дізнавшись чудову новину, відразу почала пекти для невістки її улюблені пироги з яйцем і тушкувати картоплю з м’ясом за своїм фірмовим рецептом.
А після, закупивши ще два пакети продуктів на два дні, переїхала до дітей — стежити за тим, щоб майбутня мати харчувалася як належить, а чоловік не наважився її засмучувати.
Коли дружина обмовилася, що шпалери в дитячій потрібно переклеїти, а то обстановка як у казармі, Михайло пішов у триденний загул, а коли повернувся, все вже було зроблено без нього.
Тепер стіни прикрашали яскраві різнокольорові фотошпалери, що зображували плюшевих єнотів і єдинорогів.
Рогаті коні радісно скакали на лузі і іржали. «Наді мною іржуть…!» ― впевнено думав Михайло і погрожував кулаком двовимірним жеребцям.
Михайло почав худнути і погано спати, все у нього в житті летіло в прірву. Якось вночі до його запаленого безсонням мозку раптом дійшло, що жінка ― людина сильна і вольова, а значить, народити може і двічі, а якщо знадобиться, то і тричі! Або до тих пір, поки Михайло не доб’ється від неї свого.
Зрадівши власній винахідливості, Михайло відразу заснув, але тут, як на зло, у дружини відійшли води. Робити нічого, довелося їхати в пологовий будинок.
Дівчинка народилася здорова і сильна. Михайло дозволив дружині самій вибрати ім’я, так як дівчинку Михайлом назвати не можна навіть при всьому своєму бажанні, а інші імена його не особливо надихали.
Побачивши зморшкувату і схожу на картоплю мордочку, Михайло гордовито пирхнув, чим сильно образив дружину, але через п’ять хвилин він все ж розтанув, немов погано закритий холодильник, і на очі його навернулися сльози розчулення.
Після виписки дружина чітко дала зрозуміти, що народжувати вона більше не буде, навіть якщо держава за це переселить всю її родину в будинок з чистого золота або відправить на Марс.
Коли молода сім’я залишала пологовий будинок після виписки, Михайло заявив, що виховання дочки має лягти виключно на плечі матері, оскільки в бантиках, косичках і ляльках він зовсім не розбирався.
Так і було доти, доки дитина не навчилася ходити і говорити.
― Тату, ти куди? ― запитало маленьке рожевощоке створіння у батька, загорнутого в плащ-палатку і взутого в гумові чоботи до самого підборіддя.
За його плечима бовтався величезний мішок, в який поміститься половина їхньої квартири. В руках батько тримав зв’язку незрозумілих палиць з нитками.
― На риболовлю, донько.
― За рибками?
― За рибками, за рибками. Іди, спи, а то мама сваритиме, ― стоячи в передпокої і застібаючись, говорив батько.
― А можна мені з тобою? ― сором’язливо запитала лялька.
Тут у голові Михайла стався когнітивний дисонанс. Скільки разів він кликав дружину з собою, щоб пізнати всю романтичність цього чудового ритуалу.
Коли ти о п’ятій ранку вирушаєш пішки за 4 кілометри через сирі від роси поля, по засмоктуючому по коліно бруду і обклеєний з ніг до голови голодними комарами!
А потім сидиш до обіду, застигнувши в одній позі в очікуванні клювання, і насолоджуєшся видами річки.
― А ти не боїшся? Там комарі кусаються, ― запитав він про всяк випадок у свого маленького дитинча.
― Пф, комарики, вони зовсім маленькі! ― дитина махнула рукою, явно даючи зрозуміти, що пищачі кровососи її не лякають, і пішла натягувати колготки.
Михайло змахнув скупу чоловічу сльозу і, піднявши голову до стелі, тихо сказав: «Дякую».
Спеціально для сайту Stories
