Веселощі були в розпалі. Аріна сиділа за святковим столом і щосили робила вигляд, що їй зовсім не нудно, а навпаки, дуже навіть цікаво перебувати серед рідних своєї інститутської подруги Люби, які приїхали з інших міст.
Відзначали річницю одруження Люби з Віктором. Було шумно, гості, добре і смачно поївши, завзято танцювали на танцмайданчику. А ті, хто не вмів так, залишалися за столом.
Хоча рівно рік тому на весіллі Люби все було зовсім інакше. Основну масу гостей складали родичі нареченого, цілком собі спокійні, навіть часом надто: дядьки, тітки, двоюрідні брати і сестри, бабусі і дідусі.
Але на сьогоднішньому торжестві їх було мало. А ось родичі Люби взяли реванш. Поруч з Аріною сидів, на щастя, цікавий чоловік, двоюрідний брат Віктора Максим.
Він елегантно залицявся, то салат запропонує, то скумбрію копчену, то червоного наллє. А їй чомусь хотілося пінного особливо зі скумбрією. Але вона мовчала, вважаючи це моветоном. Пила червоне маленькими ковтками і мріяла піти додому.
Їй було сумно. Вона згадала весілля Люби. Щасливий вираз обличчя подруги, особливо коли вона дивилася на свого Віктора. І Аріна щиро не розуміла цього щастя: невисокого зросту, не дуже гарний, кутастий. І навіть дорогий весільний костюм виглядав на ньому не дуже, не прикрашав, одним словом.
А Люба, потопаючи в піні мережив і гіпюру, так і тягнулася до нього, і дивилася щасливими очима жіночого обожнювання, не прикритого тінню збентеження. А чого соромитися? Адже у них кохання.
Люба м’яла в руках, одягнених у мереживні рукавички, свій ніжний весільний букет, відмовившись від традиції кинути його в натовп. Але зате після обручок, «першого» поцілунку і бурхливих привітань родичів відвела Аріну вбік і всучила їй свій букет нареченої.
– Хочу, щоб ти була наступною, подружко, і якнайшвидше. Це тобі!
Вони обійнялися, поцілувалися, Любу пробило на сльозу, і вона прошепотіла Аріні в саме вухо:
– Я така щаслива! Мій Вітя – це мрія всього мого життя…
І ось минув рік. Люба носилася між столами, перевіряючи, чи вистачає закусок і напоїв. Часто підходила до столика, де чомусь із сумним виглядом сиділи батьки з обох боків. Як згодом з’ясувалося, у мами Люби сильно боліла голова. Всі зрозуміли ситуацію і співчували по-родинному.
А чоловік Люби Віктор причаївся десь між двох хвилястих штор біля вікна і на очах у всієї родини безсоромно розмовляв з палкою брюнеткою в дещо вульгарному вбранні: коротка червона сукня, туфлі на високих підборах і панчохи в сіточку. А на голові, не повірите, начіс!
– Це Ліда, подруга дитинства Віктора, вони разом в школі вчилися, дружили, – пояснив Аріні Максим, перехопивши її дещо здивований погляд.
По обличчю Люби було помітно, що їй ця дружня бесіда теж не до душі. Вона постійно незадоволено, м’яко кажучи, поглядала в їхній бік, але не підходила. Гордість не дозволяла.
Аріна дивилася на цю пару і дивувалася, наскільки виграшно виглядав Віктор на тлі цієї вульгарної дівчини! Та й на тлі Люби він тепер виглядав набагато ефектніше.
Щось здала її подруга після невдалої ваг…сті: вик…ь на великому терміні скосив її морально і фізично. І було помітно, що Люба ще не відновилася, хоча і постаралася, привела себе в порядок.
Аріна згадала, як вони зустрілися тоді в парку відразу після трагедії. Кола під очима, бліда, веснянки проступили, стали помітнішими навіть під шаром макіяжу. Волосся потьмяніло і не лежало належним чином. Вся в жалобі.
Так, дісталося їй, бідній. Аріна співчувала в глибині душі і думала: «А у самої-то що? Ні чоловіка, ні сім’ї, ні жіночого щастя». Не допоміг букетик, на жаль.
Вона уважно подивилася на Максима. Ну ось всім начебто подобається, симпатичний. Подобаються жінкам такі чоловіки, і він це знає, судячи з усього. Тому і поводиться так з Аріною: злегка недбала уважність, томний голос, легкі дотики.
А їй він не цікавий. Ну як чоловік у всякому разі. Вона знову глянула на Віктора. І що він знайшов у цій Ліді? Аріна чомусь відчула укол жіночих ревнощів. «За подругу», – вирішила вона для себе і вийшла з ресторану на ґанок подихати свіжим повітрям.
Поруч одразу опинився Максим, який накинув їй на плечі свій піджак. Було й справді прохолодно.
Розмови у них не виходило, його питання, її відповіді “так ” й “ні” , не сприяли відвертості. Але тут на ґанку з’явилася Люба з мамою.
– Я викликала таксі, відвезу маму додому, – сказала Люба. – Там Віктор всім розпоряджається, а я скоро повернуся. – І наостанок прошепотіла Аріні: – Постеж за ним, добре?
Аріна з Максимом повернулися в зал. Лідія вже танцювала в центрі сільських родичів, які плескали в долоні, не влучаючи в такт музики, і голосно улюлюкали, коли Лідія викручувала неймовірні па.
Віктор і справді ходив між столами, стежачи за порядком і цікавлячись у гостей, чи все у них добре. Максим відлучився, судячи з усього, в туалет, а Аріна вирішила зникнути по-англійськи. Стежити за Віктором їй зовсім не хотілося, а товариство Максима трохи напружувало.
Вона повісила на спинку стільця його піджак, взяла свою сумочку, плащ у роздягальні і швидко вийшла на вулицю. Ніхто й не помітив.
Згустилися сутінки. Вона йшла у напрямку до парку, думаючи про те, як змінюються люди всього за якийсь рік. Люба з веселої дівчинки перетворилася на пригнічену, заклопотану і безрадісну жінку. Ну зрозуміло, горе втрати малюка її підкосило.
Але тоді чому ж її Віктор з непоказного і буденного, незграбного чоловічка раптом перетворився на цікавого чоловіка? Інша зачіска, манери. А може, вона їх просто не помічала раніше? Дивно. Аріна подумала про те, що їй Віктор подобається, у всякому разі більше, ніж пихатий Максим.
Парк по-вечірньому шелестів кронами дерев, запалилися ліхтарі, роблячи доріжку золотистою. Вона повільно йшла в роздумах і раптом почула голос ззаду:
– Аріна, зачекай!
І це був не Максим, це був Віктор.
– Ти пішла, навіть не попрощавшись. Втомилася? – запитав він, наздогнавши її.
– Трохи. Вирішила прогулятися, – відповіла вона невизначено.
Він пішов поруч, Аріна відчувала його подих, і легкий аромат чоловічих парфумів.
Вона придушила в собі бажання взяти його під руку, а Віктор сказав:
– Аріна, вибач мене, мені більше ні з ким порадитися. Що з Любою відбувається, га? Вона, напевно, ділиться з тобою?
– Ні. Хоча я знаю, що їй дуже важко після… вашої втрати. Потрібен час, щоб прийти до тями і відновити психіку. Ти для цього влаштував цей банкет?
– Та ні, вона сама захотіла. Розумієш, я її зовсім не впізнаю. Нервова, дратівлива, постійні сльози, скандали. Що мені зробити, щоб її привести до тями?
Відповідей на це питання в Аріни не було, тому вона відповіла просто: кохати.
– Ви ж і в горі, і в радості, чи не так?
Вони, не домовляючись, сіли на лавочку під розлогим деревом, і тут вона відчула на своєму плечі його руку. Ще одна мить, і станеться те, що не повинно статися, просто не має права статися! Аріна розгубилася, але тут у її сумці задзвонив телефон.
– Не відповідай, – прошепотів Віктор і ще більше притиснув її до себе.
Серце прискорено билося, віддаючись у скронях молоточками, але Аріна різко вирвалася з його обіймів і сказала:
– Іди, чуєш!
І в цей час помітила чоловічу постать неподалік.
Люба відвезла маму додому і поклала в ліжко. Давши їй таблетку від головного болю, повернулася все ж до ресторану. Оглянувши зал, вона помітила, що зникла Аріна. Ну це в її дусі, йти по-англійськи. Але найголовніше зникли і Віктор з цією противною Лідкою! Всередині все похололо.
Вона відразу підбігла до Максима з питанням: де вони?! Але він лише знизав плечима і нічого зрозумілого відповісти не зміг. Він за ними не стежив, виходив кілька разів, повертався.
Тут з’явилася Ліда, освіжившись у жіночій кімнаті. Люба підійшла до неї з питанням:
– Де Віктор?! – але та лише знизала плечима, буркнувши: «Тут десь».
Схвильована жінка знову підійшла до Максима.
– Макс, ходімо його пошукаємо, я благаю тебе! З Віктором щось коїться останнім часом, він сам не свій. Пішов кудись напідпитку, раптом потрапить у якусь халепу?
Максим одразу підвівся з місця, і вони попрямували в бік парку. Уже в його сутінковій темряві Люба схвильовано сказала:
– Я Аріні зараз подзвоню, може вона його бачила, – і набрала номер подруги, але та не відповіла.
І все б нічого, але Максим вловив ледь чутну трель мобільного телефону, яку Люба не почула, тримаючи трубку біля вуха. Звучання припинилося, як тільки Люба натиснула на відбій. Набрала знову, і та ж картина.
«Дивно, вона десь тут. Чи не з Віктором?» – подумав Максим і сказав:
– Ти почекай тут, щоб його не пропустити, а я пробіжуся навколо.
Він швидко пішов стежкою і незабаром побачив Віктора, який різко підвівся з лавки. Той підійшов до нього з винуватим виглядом.
– Там Люба тебе шукає, стоїть тут недалеко. Пройди іншою доріжкою, щоб вона тебе не помітила, – порадив родич, а сам знову почув трель мобільного.
– Так, Люба, – відповіла Аріна, – я пішла, щось дуже втомилася. Віктора? Бачила. Він провів мене трохи і повернувся назад.
І тут перед нею з’явився Максим. Він дивився з посмішкою, осудливо, його обличчя вмить стало некрасивим і злим.
– Подруга називається, – процідив він крізь зуби.
– Зате ти хороший друг, проявив чоловічу солідарність, – відповіла вона, значить, чула їхню розмову з Віктором.
На тому вони розійшлися в різні боки. Максим привів Любу назад. Увійшовши в зал і побачивши чоловіка, вона буквально кинулася йому на шию. Він обійняв її за талію і злегка закружляв під музику.
– Я так злякалася за тебе!
– Я трохи провів Аріну, щось задушливо стало в залі.
– Я знаю, вона мені сказала. Я їй дзвонила.
Але з голосу дружини і з її погляду Віктор зрозумів, що про його швидкоплинний порив Аріна промовчала.
***
У центрі все так само танцювала Ліда, гриміла музика, біля стіни з келихом стояв сумний Максим. А за окремим столиком сиділи в обіймах Віктор і Люба.
У них знову починався медовий місяць, вони обоє зрозуміли, що своїм щастям потрібно дорожити. Особливо Віктор, згадуючи слова Аріни: і в горі, і в радості.
А Аріна йшла додому вечірнім містом і розмірковувала про те, що їй трохи шкода Любу, але ще більше себе, що вона все так само самотня, і букет не допоміг, і чоловіка поруч немає. Гідного і коханого, який не буде класти руки на плечі її подруг і шепотіти: “не відповідай.” Нічого, вона почекає.
Спеціально для сайту Stories
