Їхні батьки разом мутили якийсь бізнес. Саме що мутили, тому що часто виїжджали ночами, щось тихо обговорювали на кухні і вели подвійну бухгалтерію.
Коли їх прищучили, Марійкин батько виявився спритнішим і здав товариша. Батька Андрія посадили, і відтоді між Марією та Андрієм почалася справжня ворожнеча: Андрій підкидав їй у портфель дохлих мишей, плював у її чай, вкарбовував жуйку у волосся, псував малюнки й узагалі робив життя Марійки нестерпним.
– Дочка зрадника! – кричав він їй. – Це твій батько все затіяв, а звішав на мого!
Взагалі-то, хтось із мам міг би збагнути і перевести дитину в іншу школу або хоча б в інший клас. Але в мами Андрія, крім нього, було ще двоє, молодший із яких ще на грудях її висів, і займатися шкільними справами сина, поки чоловік у в’язниці, їй було ніколи.
Марійкина мати, крім себе, взагалі нікого не помічала і більше була стурбована тим, що їй тепер речі і парфуми нема на що купувати.
Парфумів у неї була ціла полиця, і Марії суворо заборонили чіпати флакони. Ті були красиві й вабили Марію, як будь-який заборонений плід.
Іноді, поки мати була в подружок, Марія брала один із них, вставала біля дзеркала, надуваючи губи, як це робила мама, і бризкала на зап’ястя і за вухом. Коли мама приходила додому, вона безпомилково визначала, які парфуми поцупила Марійка, і із задоволенням зазначала, що в доньки чудовий смак, уся в матір пішла.
Марія маму обожнювала і намагалася відповідати їй: шила собі вбрання зі старих суконь на бабусиній швейній машинці, декламувала напам’ять вірші, вчилася виключно на одні п’ятірки.
Андрій був повною протилежністю Марії: рудий, конопатий, ходив у лахмітті, літературу прогулював, а вчителька математики молилася, щоб він зміг розв’язати бодай одне рівняння, щоб вивести йому слабку трієчку в чверті.
Може, його б залишили на другий рік або взагалі зі школи погнали, але був один важливий нюанс: за всієї недолугості Андрія він був просто генієм в інформатиці та вигравав не тільки районні й міські олімпіади, а й виходив на регіон. Школа не могла втратити свого найкращого олімпіадника, і Андрія переводили з класу в клас.
А він продовжував третирувати Марійку: з роками його знущання ставали дедалі витонченішими, і Марійка провела багато годин у жіночому туалеті, ховаючи від інших злі сльози. До слова, батько Андрія давно вийшов, але ворожнеча так і не вщухала.
Вони не збиралися ставати Ромео і Джульєттою, безумовно ні. Але до одинадцятого класу низькорослий Андрій раптово витягнувся, накупив модних речей на зароблені програмуванням гроші, навчився грати на гітарі та брязкав на ній жалісливі дворові пісні.
Сама Марійка раптом схудла, офігурилася і стала дуже схожа на свою матір. Стрункі ноги було неможливо сховати навіть за довгими спідницями, бюст рвався зі шкільних блузок, в очах з’явилися загадкові зелені цяточки.
Вони з Андрієм мовчки дивилися одне на одного місяці два, а потім на шкільній дискотеці їхні тіла раптово приліпилися одне до одного і вже не відліплялися.
– Марію, ти про що думаєш! – лаялася мама. – Подивися на нього і на себе! За ним в’язниця плаче, сама знаєш, чий він син.
Мама немов забула, що її чоловік нічим не кращий за батька Андрія.
Батько заспокоював матір, що скоро це все мине, пропонував пригадати, скільки в неї самої таких романів у молодості було. Мама фиркала і говорила:
– Взагалі-то, ти в мене перший і єдиний.
Марія завжди була впевнена в тому, що в неї буде як у мами: вона зустріне свого принца і буде з ним щаслива. А те, що це син ворога сім’ї, так що тепер поробиш. Це навіть романтично.
Даремно батько сподівався, “це” ніяк не проходило і не закінчувалося.
Марія вступила вчитися на дизайн, Андрій рік числився в коледжі, але не відвідував його: щосили працював і репетирував у гаражі, організувавши з друзями музичний гурт. Грошей на інструменти та інше в нього було вдосталь, і Марія ніколи особливо не замислювалася над цим, знала, що програмісти добре заробляють, і навіть коли хтось із друзів Андрія назвав його хакером, вона не звернула на це уваги.
Їй подобалося сидіти з підручниками у квартирі, яку він винаймав, поки сам Андрій захоплено стукав по клавішах ноутбука, подобалося згорнутися калачиком у кріслі, коли він репетирував із друзями, вкрившись пледом, бо в гаражі вічно було холодно. Вони ніколи не обговорювали майбутнє, але якось само собою було зрозуміло, що воно в них одне на двох.
Батьки її якось змирилися з часом, та й що їм особливо заперечувати, це ж її батько виявився зрадником.
А ось батьки Андрія Марію не приймали: іноді вона ображалася, що Андрій приховує від них стосунки з нею, просить з’їхати на кілька днів, поки мама тут, або їде на сімейну вечерю один. Але загалом вона й сама не особливо хотіла з ними знайомитися: Марія оберталася зовсім в інших колах, і мати Андрія, яка працювала продавчинею і зробила собі татуаж брів, здавалася їй уособленням того типу жінок, ким би вона сама ніколи не хотіла бути.
Батько Андрія, зробивши дружині ще одну дитину, знову сів, і цього разу батько Марії був ні до чого. Загалом, їй і самій не хотілося спілкуватися з його рідними, і вона жартома називала його Ромео, натякаючи на давню ворожнечу їхніх сімей.
– Ми з тобою як герої фільму, – мрійливо говорила вона.
Після університету Марія влаштувалася на роботу. Андрій так само репетирував у гаражі, іноді його гурт виступав у сумнівних закладах, гроші так само бралися незрозуміло звідки, щоправда, тепер зі змінним успіхом: то їх було багато, і Андрій смітив ними, не рахуючи, то місяцями в його квартирі були лише пельмені, і Марії доводилося купувати продукти самій та задовольнятися поцілунком на день закоханих, доки подружки вихвалялися величезними букетами і коштовностями.
Згодом Марію стала дратувати невизначеність і відсутність обручки на пальці: вона говорила про це з Андрієм, він посилався на батьків, які ніколи не благословлять це весілля, вона психувала й ображалася.
У цей період мама познайомила її з Сергієм. Високий, з божественними кучерями і грецьким носом, він і справді був дуже гарний. Власник картинної галереї, син впливових людей і до того ж неодружений, говорила мама.
Сергій щось угледів у Марійці і почав до неї залицятися, і навіть коли вона сказала про наявність у її житті Андрія, продовжував залицятися.
У Андрія було багато друзів, але найдавніший і найближчий друг Сашко залишився ще зі школи. Він навчався класом молодше, Марія з ним у школі майже не спілкувалася, та й зараз недолюблювала: вічно він Андрія в різні авантюри втягував.
Згодом Марія стала більше питати Андрія про його роботу і була неприємно здивована, коли дізналася, хто такий хакер.
– Ти хочеш у в’язницю, як твій батько? – запитала вона.
– Мене не спіймають, не переживай, – обіцяв він.
Але Андрій помилився. Усе вийшло точнісінько як у його батька: вони з другом разом вплуталися в чергову справу, і їх спіймали. Марія була впевнена, що спіймали через Сашка, той не вмів тримати язика за зубами і на кожному кроці сурмив про те, які гроші вони зараз піднімуть.
Коли Андрія заарештували, вона якраз зробила тест. І вирішувати тут було нічого: заблокувала його номер, сказала спільним знайомим, що між ними все скінчено, і погодилася піти з Сергієм на побачення.
Термін був невеликий, і можна було б позбавитися дитини, але Марійка страшенно боялася: мама часто так робила і довго потім лежала в ліжку і плакала. І Марія вирішила, що обдурить Сергія, спокусить його і скаже, що це його дитина. Не так складно, головне, поспішити.
Усе вийшло, як вона задумала, навіть батьки нічого не підозрювали. Сергій був страшенно радий, покликав її заміж. Марія сказала, що заміж із пузом не хоче, одружаться потім, а то всі питимуть і радітимуть, а вона страждатиме від нудоти.
Андрій з’явився, коли до появи малюка залишався місяць. Худий, змарнілий, злий. Було видно, що підготував цілу промову: підстеріг її біля під’їзду і вже відкрив рота, злобно блиснувши очима, але тут побачив живіт. Рот його смішно закрився, як у героя мультфільму, і Андрій запитав:
– Чия дитина?
– Не твоя, – впевнено сказала Марія.
– Ось як, значить…
– Сам винен. Я просила тебе не зв’язуватися з цим Сашком.
Тут вона зрозуміла, що Андрій стоїть перед нею, а має сидіти у в’язниці: зі знайомими вона всіма зав’язала, але не могла не з’ясувати, що загрожує Андрію. І говорили про великий термін.
– Ти що, втік? – з підозрою запитала вона.
– Погодився співпрацювати зі слідством, – похмуро відповів Андрій. – Допоміг зловити більшу рибу. Мені дали умовний термін. Сашко зізнався, що це він був головним у всьому цьому, ось йому реальний термін дали.
Марія не знала, що на це сказати. Не хотілося визнавати, що Сашко, якого вона терпіти не могла, виявився кращим, ніж її батько. Дитина в животі вперто штовхалася.
– Рада за тебе, – нарешті, видавила вона. – Гаразд, я піду.
-Марію…
– Ну що тобі?
– Я ж давно в тебе дитину просив. А ти відмовлялася. Чому? Цьому відразу погодилася, виходить.
– Цей мене з батьками познайомив і заміж покликав, – відповіла вона, намагаючись приховати злі сльози, але не дуже виходило.
Андрій опустив голову.
– Ти ж сама знаєш, що твій батько…
– Та до чого тут батько? Я – це не він. А якби я тобі дитину подарувала, вони б його теж на поріг не пустили? І взагалі: сам знаєш, що таке батько, який у в’язниці сидить. Я своїм дітям цього не хочу. А ти так і будеш усе життя цим займатися, ти ж не працював жодного дня по-справжньому!
Мабуть, на це Андрію було нічого сказати. Він помовчав, дивлячись на її величезний живіт, вилаявся і пішов.
Коли вони зустрілися наступного разу, Марія йшла з візочком парком. Колеса застрявали в пухкому снігу, вона злилася, захекалася вся і не помічала нікого навколо.
– Привіт, – вимовив він, і Марія здригнулася.
– Ой. Ти.
– Я. Бачу, тебе можна привітати.
Марія поправила накидку на візку, щільно вчепилася в ручку і готова була бігти. Але ноги стали ватяними і бігти не хотіли.
– Гарний вигляд маєш, – сказав Андрій.
– Ти теж, – відповіла вона.
Це було так. Він і справді якось змінився. Зачіска була інша, одяг, але це не головне: щось змінилося в погляді і в тому, як він тримався.
– Ага, – радісно погодився Андрій. – Уявляєш, я на роботу влаштувався. Нормальну в сенсі. Працюю тепер із дев’ятої до п’ятої, як і всі. Гурт згорнути довелося, ніколи, та й без Сашка вже не те.
Марія кивнула. Ці б зміни і на рік раніше. Але що вже тепер.
– Хто в тебе?
– Хлопчик.
– Покажеш?
Марія стиснула губи і похитала головою. Очі Андрія пошарили по її руках.
– А обручка де?
– Яка обручка?
– Ти сказала, він тебе заміж покликав.
Марія зітхнула. Збрехати чи сказати вже правду?
– А що це ти на роботу вирішив влаштуватися?
– Тему не переводь.
– І все ж таки?
Андрій знизав плечима.
– Подумав, що й справді погано, якщо батько такий, як я. Але ж рано чи пізно в мене будуть діти. Навіть якщо не від тебе.
І замовк, втупившись у мокрий сніг.
Марія зважилася.
– Знайомся. Мій син Єгор.
Андрій зазирнув у візок. Збліднув. Подивився на Марію, потім знову на дитину.
– Він… Я…
Марія посміхнулася.
– Ага.
Андрій зковтнув. Марія боялася, що він почне зараз лаятися і кричати, що вона нічого йому не сказала, як кричав Сергій, коли побачив рудоволосого хлопчика. Схожість була така, що цю правду вже не приховаєш.
– Можна я потримаю? – запитав Андрій.
– Він спить. Встигнеш ще.
– Правда?
– Справді. Можеш візок повезти, якщо хочеш.
Вони йшли поруч, Марія нервувала, сумнівалася, що вчинила правильно. Але, зрештою, кожен має право на помилку. Вони обидва помилилися, обидва зробили висновки. А як буде далі – покаже час.
