– Галочко, обирай: або – я, або – твої батьки! – цього разу мій чоловік був твердий і непохитний.
– Радіоне, ти ж знаєш, я за тобою, хоч, на край світу. Але не відкидай моїх батьків. Сам же сказав, що вони – люди похилого віку. Пошкодуй…
– Я не хочу їх знати! А ти можеш їх провідувати, раз така порядна донька, – Родіон глянув на мене з докором.
…Вперше я вийшла заміж за чоловіка, який служив . Семен мені здався мужнім і безстрашним. Та він так і був. Майор з нагородами, досвідчений воїн.
…Народився наш син Матвій. Мої батьки не могли натішитися на зятя, онука.
– Ну тепер, Галина, ми з матір’ю можемо спокійно жити. Семен – надійна людина. Душа у нас на місці. У добрі руки тебе віддали, не підведи, – тато при будь-якій нагоді мені втовкмачував, який прекрасний у мене чоловік.
Семен не звертав уваги на нашого сина. Матвій – до тата, а тато – то на рибалку збирається; то на зустріч із бойовими ветеранами; то в нього немає настрою.
І Матвій, згодом, теж перестав помічати свого тата.
Далі – більше. У Семена починалися страшні депресії. І тоді до нього краще – не підходь. Я почала віддалятися від чоловіка. Матвієві було п’ять років, коли Семен, прийшов вночі додому і гучно включив музику. Ми з сином прокинулася, я попросила його зробити тихіше, але йому було всеодно на нас і на мої прохання.
Це стало останнім акордом у наших відносинах. Мені не хотілося щоб син це все бачив,а ще й не відчував батьківської любові. Ми з Семеном згодом розлучилися.
Мої батьки, дізнавшись про це, вилили на мене ведро бруду:
– Погана ти дружина! Де такого чоловіка знайдеш?! Лікті кусатимеш…
Забігаючи наперед, зазначу, що лікті я не кусала, а навпаки все більше переконувалася в правильності своїх дій. Семен став для мене лише перевернутою сторінкою життя. Він у пошуках дружини перебував багато років, а потім одружився з глухонімою жінкою.
…Другий чоловік знайшовся швидко. По роботі мені доводилося часто роз’їжджати селищами, укладати договори. І ось в одному з таких селищ я познайомилася з високим начальством – Родіоном Петровичем.
Гарний, підтягнутий, усміхнений юнак відразу запал мені в душу. Того дня ми з ним не зійшлися в деяких питаннях, тому мені довелося приїхати ще кілька разів у кабінет до Родіона Петровича. Почалося приємне знайомство.
– Галино Іванівно, запрошую Вас на вечерю. А завтра поїдете додому. Я особисто відвезу куди накажете, – Родіон Петрович галантно поцілував мені руку.
Я покірно кивнула на знак згоди. Матвій гостював у моїх батьків, отже, можна розслабитися в компанії чоловіка, який сподобався.
Ну а там, вже, закрутилося…
Спалахнуло взаємне кохання, що підігрівається нескінченною пристрастю.
Родіон молодший за мене на шість років, розлучений, має семирічну дочку.
Було відразу зрозуміло, що моїм батькам Родіон не сподобається. Занадто молодий, балагур, коротше, недосвідчена зелень. Але мені байдуже. Я люблю Родіона, як нікого і ніколи. Начхати на думки інших.
– Тато і мамо, я виходжу заміж. Ми з Родіоном запрошуємо вас до ресторану, – нелегко мені було вимовити ці слова.
Тато та мама відкрили рота і завмерли:
-Ти Жартуєш, Галю ? Ми думали, що ти помиришся з Семеном. У вас дитина.
– Про Семена забудьте, як він забув про Матвія. Крапка. Завтра познайомлю вас із нареченим. Не вздумайте приплести до розмови мого колишнього чоловіка. Це буде недоречно, – я підозрювала, що знайомство буде важким.
Родіон накупив гостинців майбутнім тестеві та тещі і прийшов з діловою пропозицією:
– Після весілля хотілося б жити разом великою та дружною родиною. Роки йдуть, ви стаєте старшими. А ми з Галочкою завжди поряд будемо. Там у магазин, до аптеки збігати, “Швидку” викликати… Як на це дивитесь?
Тато, подумавши і почухавши потилицю, сказав:
– Нуууу, напевно, ти маєш рацію. Тільки де жити будемо? Ми з матір’ю, бачиш, в однокімнатній живемо. Галя має свою квартирку. Їй колишній чоловік залишив, – тато зиркнув на мене. – А в тебе, зятю, що з житлом?
– Сплю і бачу триповерховий будиночок. Побудую, всіх туди перевезу, – Родіон мрійливо прицмокнув і окинув нас поглядом, ніби всіх об’єднуючи.
…Зіграли галасливе, веселе весілля. Родіон подарував незабутній круїз Середземним морем. Згодом ми об’їздимо всю Європу. Завжди братимемо з собою Матвія та доньку Родіона. Колишня дружина Родіона із задоволенням віддавала нам дівчинку для подорожей.
Родіон прийняв Матвія, як свого сина. А ось я не зійшлася з його донькою Юлею. Дівчинка при рідкісних зустрічах спідлоба на мене дивилася, у розмову не вступала, весь час татові на вушко щось нашептувала.
…Через три роки ми в’їхали до нового триповерхового будинку. Наші угіддя знаходились у селищі, звідки сам Родіон. Землі вистачало під город, для саду, для всього, чого душі хотілося. Родіон виявився чудовим зятем.
У новому будинку все було зроблено для зручності моїх батьків. Кухня і спальня – на першому поверсі, щоб не підніматися людям похилого віку по сходах вище. Кімната Матвія – на третьому поверсі. “Молодий, нехай побігає.” Ми з Родіоном затишно розташувалися на другому. У дворі вдало прибудовано літню кухню, гараж на три машини.
…А згодом буде подарований мотоцикл на двадцятиріччя Матвія; іномарка – мені на ювілей; тещі – путівка до санаторію; тестю – катерок для його улюбленої риболовлі.
Мої батьки і Матвій чомусь усі приймали як належне, не розуміючи привітності та щедрості Родіона. Я чула постійні причіпки, невдоволення у бік Родіона. Чоловік намагався не помічати цього негативу:
– Кохана, я хочу миру. Нехай твої батьки шушукаються за моєю спиною. У мене совість чиста. Все тягну до хати, батьків почитаю. Чого ще? Хоча, здогадуюсь: ідеал твоїх батьків – Семен. Але я вище себе не стрибну.
Так і жили, поступово стаючи чужими людьми. Мої батьки так і не зрозуміли, що стосунки – це двосторонній рух, а не бульдозер в один бік.
Час минав без перебоїв, без зупинок.
Матвій привів у дім дівчину, оголосив нам всім про почуття:
– Це Віра. Ми житимемо у мене в кімнаті.
– Не зрозуміла, хто ця панночка? Наречена? Дружина? – я насторожилася.
Матвій узяв за руку дівчину, мовчки потяг її до себе в кімнату.
Ну, думаю, гаразд, хлопчик виріс. Зрештою, нехай батьки цієї дівчини турбуються про її цнотливість, а не я. Хлопець у подолі не принесе…
Однак, Віра виявилася не з боязкого десятка і все ж таки змусила потурбуватися про неї. Точніше, про її поведінку.
– Галю, ми з Матвієм хочемо переїхати на другий поверх. У нас буде дитина. Поговоріть з батьками? – Віра сиділа на кухні нога за ногу, сьорбала з чашки кави, зварену мною.
Вона кликала мене та Родіона на ім’я. По-батькові не визнавала:
– Минуле століття. Усі люди рівні.
– Віра, заспокойся зі своєю пропозицією. Поки я тут господиня. До дідуся і бабусі Матвія стався шанобливо. Тебе щось не влаштовує – двері не зачинені.
Віра голосно гукнула Матвія:
– Матвій, ти чув? Твоя мати мене з твоєю дитиною виганяє!
До мене несподівано підбіг Матвій і почався скандал. Він на мене так кричав,що я навіть не могла і слова промовити.Мені стало зле, голова обертом. Я впала, вдарилася головою , і зі струсом мозку опинилася в лікарні. Лежала на продавленому ліжку, гірко й безсило плакала.
Матвій, для якого я нічого не шкодувала, любила, ночей не спала, так кричав ,і було б за що. Через цю… панянку. До речі, згодом з’ясувалося, що ніякої дитини не було і немає.
Родіон, повернувшись з роботи і дізнавшись про сварку, дуже розлютився.
В мені оселилася страшна образа на Матвія. Проміняв мене, матір, на якусь обдерту пигалицю.
Одужавши, я всі сварки забула. Ну, подумаєш, чого не трапляється у великих сім’ях. Повернулась додому, Матвій став переді мною навколішки:
– Вибач, мамо!
Я поцілувала сина і розплакалася. Зрозумів-таки.
Сподівалася, що в будинку запанували мир і спокій. На жаль…
Увечері, вже в ліжку, Родіон мені каже:
-Ти знаєш, що в нашому ліжку побувала Віра, доки ти в лікарні лежала?
У мене очі полізли на лоба:
– У сенсі?
– Вночі прокидаюся, на мене зніяковіло дивиться Віра. Вони з Матвієм десь на вечірці були. Матвій, мабуть, вже спав. Кажу, мовляв, чого тобі? А Віра лягає поряд зі мною, муркоче, як кішка.
– І? – я чекаю на розв’язку сюжету.
– Я випроводив даму за двері. Ліг спати, – Родіон, начебто, не брехав.
Це вже занадто! Як же бути? Сказати Матвієві – не повірить, знову скандал. До Віри не піду, всіляко відмовлятиметься, зробить мене винною. Чекаю, час розсудить.
Батьки стали налаштовувати мене проти Родіона:
– Донечка, твій чоловік – гуляє, ти у відрядження, він – у ліжко до дівчат. Вижени його!
Коли тобі тисячу разів скажуть чорне на біле – повіриш. Прямо зовсім не стало життя. І чого батькам нема? На всьому готовому нудно стало? Ми з Родіоном стали сваритися через дрібниці. У результаті Родіон пішов з дому. Місяць ми не бачились, не чулися.
Дзвонить мені подруга:
– Галочко, привіт! Щойно зустріла твого з незнайомкою. Привіталися з ним, і розійшлися. Ти знаєш?
Дурепа я! Хіба можна такого чоловіка одного надовго залишати? Хижачки відразу лапу накладуть. Спробуй потім, забери.
Словом, повернула я чоловіка у свої обійми. Виявляється, Родіон з донькою Юлею ходив. Вона ніяк заміж не вийде, будує кар’єру .Ціни собі не складе. Їй уже двадцять п’ять.
Відсутній місяць удома, Родіон роздумував і прийняв рішення:
-Оибирай, люба: або – я, або – твої батьки. Інакше ми скоро з тобою розбіжимося.
Мені було шкода тата, маму. Вони зовсім постаріли, стали незграбні. Але як тільки заходила мова про Родіона, батьки відразу ж оживали і “піднімали пір’я” проти зятя. У них була маса непристойних і образливих слів у бік Родіона. Так і не вдалося чоловікові розтопити серця моїх старих.
Словом, ми з’їхали від батьків, купили трикімнатну хатинку у селищі. Будинок потребує ремонту. Ну – це дрібниці життя. У нас лише десять соток, зате ніхто не дивиться косо. Не треба ні під кого підлаштовуватися.
Батьки дзвонять, проклинають:
-Ти нам – не дочка! Кинула старих на призволяще! Віра виганяє нас, погрожує здати в будинок для людей похилого віку…
Життя нам споганив тві чоловік!
…А ми з Родіоном живемо тихо, радісно, у коханні. Повінчалися у місцевому храмі…
