Син Галини місяць тому одружився вдруге, і привіз цю вродливу тринадцятирічну дівчинку Мілу, доньку нової дружини, до нової бабусі. Привіз на цілий тиждень.
Мама Мили, перед тим, як їхати, шепнула свекрусі, що її дочка в селі вперше і характер в неї не простий, тому з нею треба бути суворішою. Також попросила свекруху дзвонити, якщо щось станеться.
Нова невістка усміхнулася, цмокнула в щоку свекруха, сіла до чоловіка в машину, і вони поїхали. Галина простягла Милі порожнє відро і попросила сходити по воду.
Дівчинка не розуміла про що ж її просять, тому бабусі довелося все ледь не на пальцях показувати. Дівчинка величезними очима дивилася на Галину. Вона несміливо відповіла, що вода йде з крану на кухні, то ж чому її там не набрати.
Бабуся намагалася пояснити всі нюанси сільського водопостачання, але це було як пояснювати китайську грамоту. Тоді жінка підвела дівчинку до великої бочки та сказала, що вона вмиватиметься водою з неї.
Коли Міла побачила, що у воді плаває мотель, то хутко схопила відро, яке їй давала бабуся, і пішла шукати, де набрати води. Повернулась вона через хвилин п’ятнадцять.
Повернулася вся спітніла, хоч і у відрі її води було три літри, не більше. Дівчинка розповіла, що не могла зрозуміти, як набрати води, але їй допоміг якийсь перехожий.
Бабуся одразу вилила воду в рукомийник, і знову простягла відро дівчинці. На вмивання вода є, а тепер треба натягати води, щоб приготувати вечерю. Дівчинка злякано подивилася на бабусю, а потім схопила відро і знову побігла по воду.
Так вона бігала п’ять разів, а Галина у цей час почала готувати їжу. Втомившись від біганини з відром, дівчинка сіла біля бабусі і запитала, чому вона не подзвонить у служби, щоб відремонтували водогін.
Бабуся відповіла, що й дзвонити нікому не треба, бо слюсар, який має те зробити, живе на сусідній вулиці. У дядька Степана все часу немає, щоб відремонтувати водогін, бо він то на полі, то на фермі, то ще десь.
Мила швидко шмигнула за хвіртку, що Галина не встигла навіть схаменутися. Пішла та зникла. За півгодини Галина не витримала і сама поспішила до будинку слюсаря.
Ще не дійшовши до потрібної адреси, Галина побачила дружину Степана та запитала, чи її новоспечена онука в них. Наталя скоса глянула на Галину та розповіла, що якесь дівчисько прийшло та влаштувало скандал.
Спочатку вимагала, щоб Степана негайно їй віддали. Потім соромити надумала, що Степан думає тільки про себе. От Наталя на неї віником і замахнулась.
Тоді Мила пригрозила, що як не буде води в хатах, то вона сарай їм спалить. Галина схопилася за серце. Це ж треба, щоб ця мила дівчинка таке влаштувала.
Наталя сказала, що Степана вдома не було, то ж Мила пішла його шукати. Чоловік якраз був у полі, де ремонтував техніку. Галина вискочила з хати і з усіх ніг побігла у бік поля, туди, де йшла жнива.
До поля так і не добігла, бо побачила трактор, який їхав на зустріч. Трактором правив Степан, а поруч із ним сиділа сердита Міла. Побачивши Галину, Степан натиснув на гальма.
Чоловік посміхнувся та допоміг Галині залізти у трактор. Поки вони їхали у село, він розповів, що Мила влаштувала справжній переполох, шукаючи його, а коли знайшла, то влаштувала скандал.
Дівчинка вимагала, щоб Степан негайно відремонтував водогін, бо її бабуся не може постійно тягати воду з колонки, а потім сіла та розплакалася. Ледь не всі, хто тоді був у полі кинулися втішати дівчинку.
Так Мила домоглася, щоб Степана відпустили на один день, щоб він відремонтував водогін, адже на станції треба було замінити лише одну деталь, яку давно купили.
Того вечора Мила з бабусею раділа воді у крані, а на вечерю до них прийшли всі нові знайомі Мили, разом з Степаном та його дружиною. Отак Галина отримала дуже милу, але вкрай наполегливу онуку.
