Євген Борисович Сьомін прокинувся від неприємного відчуття, що хтось дивиться на нього.
Дружина Тетяна з донькою на дачі – Катя в декреті, їй скоро народжувати.
Зять Сашко вранці заїде за тестем і вони разом до своїх коханих жінок на дачу поїдуть. Так що вдома нікого немає, навіть кіт Мурзик на дачі, хто може дивитися?
Євген Борисович відкрив очі – нікого немає. Очі поступово звикли до темряви, але навколо нікого. Мабуть, нерви здають, втомився, а до пенсії ще далеко!
Апатія напала, все одне й те саме – робота, дім, робота, дім. Потім вихідні пролетять, і знову одне й те саме.
Вийшов на кухню, відкрив холодильник, попив молока прямо з пляшки – все одно Тані вдома немає, бурчати нікому. Повернувся в кімнату і остовпів – на його дивані сидів чоловік!
– Сьомкін Євген Борисович? – запитав чоловік
– Не Сьомкін, а Сьомін, – чомусь виправив його Євген, замість того, щоб виставити з квартири незваного гостя.
– Ааа, мабуть, це в канцелярії знову наплутали, – чоловік вніс правки, підняв голову і повідомив:
– Євген Борисович, завтра твій останній день, повідомляю, щоб ти підготувався.
– Що ще за останній день? І взагалі, ти чого мені тикаєш? Ти хто такий, як у моїй квартирі опинився? – від обурення Євген ледь не подавився слиною, що це взагалі за чоловік? Псих чи що, якийсь? Може грабіжник? Балкон же навстіж, ніч задушлива, а поверх другий, над козирком під’їзду.
– Слухай, чоловіче, ти б валив звідси, або я тобі зараз наваляю, буде тобі останній день! Іди, як прийшов, зрозумів? Або я поліцію викличу!
Чоловік склав блокнот, кивнув:
– Та мені в принципі і так пора, я все сказав, у мене таких, як ти, знаєш скільки? І всіх треба попередити, ось як! – він встав, важко зітхнув і вийшов на балкон.
– Гей, псих, йди, я тобі двері відчиню! – занепокоївся Євген. – Звалишся ще, потім відповідай за себе, а мені це треба?
– Та годі, не турбуйся, як прибув, так і зникну, мені ж на шостий поверх треба в сусідній під’їзд, так швидше! – чоловік стрибнув з балкона, але чомусь не вниз, а вгору, Євген сам на балкон вискочив – ось дає, це як він? Обладнання ,чи що у нього для робіт на висоті? Не схоже ніби, біле щось промайнуло, ніби простирадла на вітрі, треба піти перевірити – чи не вкрав чогось з дому?
Євген повернувся з балкона, двері балконні закрив – ну його до біса, ще знову припреться! У кімнаті подивився – начебто і брати нічого.
Багатства вони не нажили, у Тетяни обручка, сережки, та ланцюжок з хрестиком завжди на ній. Каже, що їй вистачить, вона не любить прикраси.
Гроші теж нікуди не ховали, живуть як усі, від зарплати до зарплати. Таке буває! Зятю розповісти – не повірить, що вночі до нього якийсь чужинець невідомо звідки приперся!
Євген Борисович ліг, але сну ні в одному оці. І як-то серце раптом защеміло, адже ніколи не думав, а тут раптом думка прийшла – ось так притисне, а вдома нікого.
І цей ще сказав щось про останній день, треба ж було розпитати, про що це він?
Від цих роздумів Євгеній, мабуть, все-таки задрімав, розбудив його дзвінок зятя.
– Ну що, батьку, ти готовий? Я заїду куплю, що Катя просила. У неї пізній токс икоз, сама не знає, що хоче, вчора одне сказала, а вранці подзвонила – вже інше. Загалом, чекай, батьку, я скоро!
Євген Борисович щось буркнув Сашку, що він майже готовий, а сам сів на дивані – голова як з похмілля, за вікном сонце пече, вже з ранку. День, мабуть, спекотний буде.
Таня давно на озеро хотіла поїхати, а Євген все відкладав. Та й шашлики давно не смажили.
І раптом його пробив холодний піт – а може і справді у нього сьогодні останній день? А що, адже колись так і трапляється, бац – і все. Раптом і справді це було попередження?
Кажуть же, що часто згори знак подають, тільки багато хто на це не звертає уваги, а він, Євген, звернув. Тільки що йому тепер з цим робити?
Він швидко зібрався, подивився на себе в дзеркало – останнім часом він голився не щодня. Кажуть, модно – триденна щетина, хоча Тані це не подобається. А йому, Євгену, було зручно, щодня голитися не хотілося.
Тільки цього разу він сам собі не сподобався. Начебто не старий, а з цією щетиною обрюзглий, як кабан. Пішов, збрив все, після гоління гель знайшов – ось тепер порядок.
А то хтозна, що може статися, а він, як безхатько.
Потім згадав, що в старій куртці у нього є заначка, так, про всяк випадок. Поліз у шафу, дістав і собі в кишеню поклав, звичайно, нісенітниця все це, що чоловік вночі сказав, але чим чорт не жартує.
– Батько, я біля під’їзду, чекаю.
Євген Борисович вдягнув сумку на плече, озирнувся, зачинив квартиру.
Зять Сашко хороший хлопець, пощастило Каті. Батька у нього немає, тож тестя батьком і кличе.
– Давай в ювелірний заїдемо? – Євген Борисович спустився до машини, Сашко за кермом, музику слухає.
– В ювелірний? – здивувався Сашко, але уточнювати не став.
Євген Борисович вибрав каблучку з діамантом аж за півсотні, сказали, що це не дорого, але Євгену Борисовичу вже було байдуже. По дорозі ще купили троянди, на які йому завжди було шкода грошей, і улюблені тістечка дружини, Таня їх обожнює.
– Батько, у тебе все гаразд?
– Тепер гаразд, Сашко! – Євген Борисович був налаштований по-бойовому.
Таня нерозуміюче притискала до себе колючі троянди,
А він надів їй каблучку на палець і попросив:
– Їдемо до отця Василя? Поруч, до сільської церкви, пам’ятаєш, ми збиралися вінчатися? Не хочу більше відкладати, їдемо?
Тетяна не могла прийти до тями:
– Женька, це ж шалено дорого, ти здурів!
– Помиляєшся, я навпаки нарешті прийшов до тями, – Євген Борисович хотів додати, що шкода – напевно пізно, але не став.
Отець Василій повінчав їх, на дачі відзначили вінчання, посмажили шашлики. Євген Борисович відвіз Таню на озеро і навіть покатав її на човні – якийсь старий ловив рибу і запропонував взяти човен.
День добігав кінця, Євген Борисович сидів поруч з донькою Катею в альтанці, а вона без угаву розповідала:
– Тату, сказали, що буде хлопчик. Ти радий? Я дуже хотіла б назвати його на твою честь Женькою, але кажуть, що це не дуже добре, погана прикмета, онук діда ніби буде виживати. Нісенітниця, звичайно. Мені ще Ромка подобається, Сашко теж, мама не проти, а ти, тату?
– Що ти кажеш, Катю? Ромкою назвати? Чудове ім’я, Катюшо, пізно вже, донько, час до півночі, йдемо спати? – Євген Борисович раптом відчув слабкість. Ось воно, невже його останній день закінчується? А скільки ж він всього встиг зробити того, що раніше відкладав. Спасибі тому чоловікові, що попередив його.
– Женька, тебе ж зовсім розморило на свіжому повітрі, ходімо спати, – Таня підхопила чоловіка під лікоть і притиснулася до нього, очі сяють, давно такого не було.
“Добре, що встигли повінчатися”, – подумав Євген Борисович, він ледве доборовся до дивана, впав і заснув сном праведника…
– Женька, вставай, ти зовсім розіспався, Катюшу в пологовий будинок відвезли, на тиждень раніше почалося, ти чуєш? – голос Тані ледве розбудив Євгена Борисовича.
Живий! Значить це все було брехня, він так і знав!
Але треба ж, як подіяло, до Євгена Борисовича абсолютно несподівано повернувся смак життя.
Він лежав і будував плани, адже якщо за один день можна було так багато встигнути, то скільки ще всього він зможе зробити!
Євген Борисович несподівано схопив дружину і почав цілувати.
– Іди до мене швидше, поки ми ще не стали дідусем і бабусею!
Увечері у Євгена і Тетяни народився онук Роман.
На роботі здивувалися енергії, з якою Євген Борисович приступив до нового проєкту.
– Ти, Євген, немов народився заново, ідеями так і сиплеш, – схвально бурмотів начальник, – Доведеться тебе підвищувати, а то переманять.
Загалом, справи Євгена Борисовича пішли вгору.
Вдома теж все було добре, дружина Таня дивилася на чоловіка люблячими очима і готувала чудові страви.
Теплим вечором в очікуванні Тетяни Євген Борисович вийшов на балкон і остовпів – на балконі стояв той самий чоловік.
Адже він вирішив, що, мабуть, все це тоді йому наснилося. Але чоловік ось він, стоїть і дивиться пильно прямо на Євгена Борисовича впритул.
– Вибач мене, Євген, я ж прийшов вибачитися, помилка вийшла, прізвище написали Сьомкін, а я забив в навігатор Сьомін, у нас же навігатори не за адресою, а за ім’ям – прізвищем. Ну і ще з деяких інших причин, ти не зрозумієш.
Тож, вибач, даремно я тебе про останній день попереджав, не тебе треба було попереджати, а Сьомкіна.
Загалом, той, який Сьомкін, потрапив в аварію, я й не встиг його попередити! А якби попередив, може й не вийшло б так! Тепер мене розжалують, відчуваю, точно розжалують, невиїзним зроблять, поки я свою провину не спокутую.
Але зате хоч на шостому поверсі бабусю я встиг попередити, вона з усіма попрощалася, встигла, з легким серцем пішла, я забрав її до нас в інший світ. Тож, прощавай, а тобі ще не скоро.
Євген Борисович прикрив балконні двері щільніше. І повернувся в кімнату.
Це не його попереджали! Щастя-то яке, не скоро ще йому!
– Женька, ти уявляєш, а у Маринки мама пішла з життя в суботу, пам’ятаєш Маринку з сусіднього під’їзду? – Таня повернулася з магазину.
– З шостого поверху? – на автоматі запитав Євген Борисович.
– Ти що, навіть це пам’ятаєш? – підозріло примружилася дружина.
Але Євген Борисович ледь не втратив свідомість.
Він раптом все зрозумів – це і справді був Ангел, це він його попереджав, він і до бабусі цієї потім полетів, так і сказав – на шостий поверх у сусідній під’їзд!
Євген Борисович сунув руку в кишеню і намацав аангельсьу пір’їнку, яку підняв на підлозі на балконі і прийняв за сміття.
Ось як, це до нього Ангел прилітав, а він і не повірив, ось такі справи!…
Євген Борисович знайшов смак життя.
А сьогодні відзначають онукові Ромці півроку.
Катя з Сашком відпросилися в кіно, вони скоро повернуться і всі сядуть за святковий стіл.
З спальні почувся плач онука, Таня вийшла з Ромкою на руках.
– А ось і наш дідусь, Ромко, дивись який дідусь наш симпатичний! Молодий, а ти на діда схожий, ось виростеш, тебе теж батьком зватимуть.
Тетяна притиснула онука, почала заколисувати. Євген Борисович замилувався дружиною – зовсім на бабусю не схожа, немов мама молода.
Тетяна поклала малюка в ліжечко, вийшла до чоловіка. Євген обійняв дружину.
– Дякую тобі за дочку, за онука, і за те, що ти моя дружина! Це ти мене повернула до життя, так що, поживемо ще.
Спеціально для сайту Stories
