Кажуть, що поява дітей йде родині тільки на користь. Але в моєму випадку все виходить інакше.
Після появи доньки чоловік сильно змінився, причому не в кращу сторону. Він все частіше заявляє, що я повинна перестати сидіти у нього на шиї і йти на роботу. Хоча доньці виповнилося лише півтора рочки.
Ми одружилися 6 років тому. Всі ці роки мріяли завести дитину, але нічого не виходило. У якийсь момент я навіть втратила надію, але чудо сталося. Ми дізналися, що скоро станемо батьками. Чоловік був щасливий. Я свої емоції і передати не можу!
Він наполіг, щоб я перестала працювати. Я не опиралася, адже робота в рекламному агентстві забирала у мене багато нервів і сил. Озираючись назад, я думаю, що це рішення було єдиновірним.
Пологи були важкими, але все ж у нас з’явилася дівчинка. Чоловік допомагав: міг і вночі встати, і після роботи возився з малятком, щоб дати мені відпочити. Але коли доньці виповнився рік, він почав піднімати питання про моє працевлаштування.
Спочатку були розмови про те, чи не хочу я повернутися на роботу і чи не нудно мені вдома. Я без роздумів відповіла негативно. Потім стали проскакувати фразочки на кшталт
“Добре тобі сидіти вдома і нічого не робити”.
Хоча курортом свої щоденні обов’язки я ніяк не вважаю. Прибирання, прання, прасування, догляд за донькою. Тим більше, що чоловік зовсім перестав мені допомагати.
Наші розмови ставали жорсткими. Чоловік почав заявляти прямим текстом, що я сиджу у нього на шиї. Я відмовилася обговорювати питання з роботою, поки доньці не виповниться хоча б півтори рочки. Мені зовсім не хотілося кидати природне вигодовування до того часу. Він на час притих. Але ось доньці стукнуло півтора, і чоловік включив стару платівку.
І що він пропонує? Хоче дочку віддати на виховання моїх батьків-пенсіонерів. А потрібно їм це? Напевно, він планує, що я з ними домовлюся. Але яка в цьому необхідність?
Ми не бідуємо, і гострої потреби в тому, щоб я теж приносила гроші додому, немає. На ці доводи він закочує істерику. Кричить, що втомився тягнути сім’ю на собі, і вимагає, щоб я йому допомагала.
Бачу, що поява дитини тільки зіпсувала наші відносини. Не хочу, щоб дочка росла в атмосфері, де постійні сварки. Де тато кричить на маму, а та виправдовується. Але що робити? Поступитися і піти на роботу, залишивши дочку на чужих людей? Чоловік тоді заспокоїться?
