Галина вперше побачила маму свого обожнюваного Ігоря рано-вранці, в напівдрімоті біля ліжка. Хотіла закричати, але стрималася і крізь вії розглядала невисокого зросту літню жінку, що дивилася на неї з цікавістю.
— Прийшла перевірити з ким синочок пропадає, — подумала Галина і потім усе ж таки запитала в Ігоря, коли він прокинувся, – жінка у віці приходила. Хто це?
– А. Це мама моя. Приходила? Я казав їй, щоб не хвилювалася. Мабуть, вирішила на тебе подивитися.
Галина з Ігорем зустрічалися кілька місяців, і роман набирав обертів. Ця прикра та неприємна історія незабаром забулася і не згадувалася. З мамою він її не знайомив, про неї не говорив і ця ситуація більше не повторювалася.
Минав час і Галина зрозуміла, що при надії. Сказала Ігореві про дитину, але він відразу відмовився від неї і зник з її життя. Особливо на нього ніхто не розраховував. Ну, зник і зник.
Потім зателефонувала його мама і кричала в слухавку, щоб не сміла вішати на її сина чужу дитину. Галина й не збиралася. Народила, сама виховувала, працювала та займалася сином.
Минуло вісім років, з Ігорем вони іноді зідзвонювалися, але про допомогу чи визнання сина, Галина не говорила, хоч хлопчик ріс копією батька. Одного дня він зателефонував, з проханням зустрітися з сином.
– Навіщо? Якщо ти хочеш пограти з батьківським коханням і знову пропасти, то не треба. Якщо приїдеш, тобі доведеться брати участь у його житті.
– Я не пропаду.
Ігор приходив, спілкувався з дитиною, забирав сина на вихідні і всіляко намагався бути хорошим батьком. А ще через кілька років і мати Ігоря вирішила, що внук їй дуже потрібен, і можна вже з ним зустрітися.
Подзвонила Галині з претензією, що онук не хоче до неї приходити, спілкуватись і вона має на нього вплинути. Рідна бабуся, як ніяк. Галина згадала розмову, коли була при надії та відмову від онука, і порадила з ним це питання вирішувати:
– Захоче, сам прийде, а ні – ну, не доля. Чужого онука не змусиш вас полюбити.
Інших онуків мати Ігоря не дочекалася — пішла у засвіти. Від єдиного відмовилася сама, сподіваючись, що син знайде дружину, що відповідає її смаку і не вийшло, інших дітей у Ігоря не було.
Не думала, що доля розпорядиться таким чином. Як часто ми відмовляємося від сьогодення, сподіваючись, що майбутнє буде кращим. І як складно прийняти подарунок долі, якщо він не схвалений тобою.
