– Де моя дочка? – повторила Олеся, відчуваючи, як стукають зуби чи то від страху, чи то від холоду.
Злату вона залишила на святі, у дитячій кімнаті торгівельного центру. Батьків іменинниці вона знала не сильно, але залишила доньку спокійно – не вперше на подібному дитячому святі, це було звичною справою.
Тільки сьогодні вона запізнилася – автобуса довго не було. Торговий центр стояв у незручному місці, сюди машиною всі приїжджали, але машини в Олесі не було. Тому вона відвезла дочку автобусом, потім повернулася додому – у неї були призначені уроки, не можна було скасовувати, потім поїхала за нею. І запізнилася всього хвилин на п’ятнадцять – бігла по обмерзлій парковці щосили, так що дихання збилося.
І ось тепер мати іменинниці, невисока дівчина з круглими блакитними очима, дивилася на Олесю з подивом і повторювала:
– То її тато забрав.
Але тата у Злати не було. Ні, звичайно, він був, але свою дочку ніколи не бачив.
З Андрієм Олеся познайомилася випадково – гуляли з подружкою по набережній, подружка підвернула ногу, хлопці запропонували допомогти. Під час розмови , дівчата навіщось збрехали,що навчаються в престижному вузі,а батько у Олесі бізнесмен.
Навіщо вони це зробили, незрозуміло – молоді були дуже дурні. Тільки коли Олеся дізналася що в них буде дитина, і Андрій дізнався, що вона студентка педагогічного коледжу, а тато в неї водій автобуса, сунув гроші,щоб вона позбавилась малюка і втік.
Олеся цього не зробила і жодного разу про це не пошкодувала – Злата була її компаньйоном, не за роками розважливим та надійним.
Разом їм завжди було весело, і доки Олеся вела уроки, Злата тихенько грала в ляльки, а потім вони разом йшли на кухню і варили молочний суп чи яйце пашот, пили чай із печивом, намазаним масоом.
Грошей особливо не було, всі йшли на оренду квартири, але ні Олеся, ні Злата на це не скаржилися.
– Як ви могли віддати мою дочку чужій людині?
Голос у Олесі тремтів, до очей підступали сльози.
– Та як чужому? – дратувалася блакитноока жінка. – Він же батько!
Олеся могла б їй сказати, що ніякого батька немає, але толку в цьому не було. Потрібно було бігти до охоронців, вимагати підняти записи з камер та…
– Коли це було?
– Та хвилин десять тому…
Олеся розвернулася і побігла. Скільки разів вона казала Златі – не йди з чужими людьми! Від страху її ноги не слухалися, перед очима все розпливалося, кілька разів Олеся налетіла на когось, але навіть не вибачившись, бігла далі. За якимось натхненням вона закричала:
– Злато! Злато!
На великому фудкорті було галасливо, і в основному ніхто не звернув уваги на крики, але кілька людей озирнулися. Судорожно хапаючи повітря, Олеся намагалася зрозуміти – куди їй йти насамперед? Може, він її ще не забрав, може…
– Мамочко!
Спочатку вона не повірила очам. Її дочка в розкритій курточці, з перемазаним морозивом личком, бігла до неї назустріч.
Вчепившись у дочку так, наче якщо вона її відпустить, то звалиться на підлогу . Олеся втупилася очима в чоловіка. Пристойний, з короткою стрижкою, в безглуздому светрі зі сніговиком та морозивом у руках. Мабуть, він прочитав у її очах те, що Олеся збиралася йому видати, почав першим:
– Вибачте, це я винен! Треба було чекати вас на місці, але так захотілося провчити цих дрібних монстрів! Ви розумієте, вони її дражнили! Казали, що тата в неї немає, і що він за нею ніколи не прийде, бо вона страшна!
Ось я й вирішив провчити їх – підійшов і кажу: дочко, доки мама не приїхала, підемо, морозиво купимо. Вибачте, я не думав, що ви так злякаєтесь.
Олесю трясло. Вірити цьому незнайомцю вона не збиралася. Але невже Злату справді дражнили? Вона подивилася дочці у вічі, і та вмить зрозуміла питання. Шмигнула носом, задерла підборіддя.
– Ну й нехай! У мене тепер також тато є!
Чоловік ніяково розвів руками, Олеся все ще не могла видавити жодного слова.
– Ходімо, — нарешті видихнула вона. – Пізно вже, на автобус запізнимося.
– Стривайте! – Чоловік ступив уперед, зупинився, невпевнено махнув рукою. – Може, я вас підвезу? Якщо все так вийшло … Мене Артем звати. Я добрий! Он моя мама сидить, вона підтвердить!
Він вказав на жінку з фіолетовими кучерями за столиком, очі якої були зайняті читанням книжки.
– Якщо хочете, підійдемо до неї, вона дасть мені найкращі рекомендації!
– Не маю сумніву, — процідила Олеся, якій усе ще хотілося тріснути як слід незнайомця. – Дякую, але ми самі!
– Мамо… — Злата смикнула край її пуховика. – Нехай вони бачать, що тато нас відвіз!
Біля дитячої кімнати ще стояла іменинниця з мамою та ще одна дівчинка, Олеся не пам’ятала її імені. В очах доньки було стільки благання, а йти ожеледицею з таким станом було б складно. І Олеся наважилася.
– Гаразд, — кинула вона.
– Чудово! Я миттю, маму тільки попереджу!
“Мамин синочок” – уїдливо відзначила про себе Олеся. В цей момент жінка привітно помахала їй рукою, і Олеся поспішно відвернулася. Ну, що за дурна ситуація!
По дорозі вона намагалася не зустрічатися поглядом з Артемом, але не могла не відзначити, який делікатний він у розмові зі Златою. Та співала, як соловей, не зупинити – Олеся ніколи її такою не бачила. Але коли вони зупинилися перед під’їздом, Злата разом зникла.
– Ми більше не побачимось? – тихо спитала вона у Артема, поглядаючи при цьому на матір.
Олеся відчула на собі його погляд і зрозуміла, що так він у неї дозволу питає. Хотіла вже сказати – ні, Злато, це неввічливо, але дивлячись на неї засмучене личко, не змогла. Впіймала погляд Артема, кивнула.
– Ну, якщо твоя мама дозволить, я можу запросити тебе у вихідні в кіно на мультик. Ти була у кіно?
– Правда? Ні, я не була! Мамо, можна я піду з татом у кіно?
Олесі стало так незручно, тож тепер вона затараторила.
-Так, Злато, я дозволю, але тільки за двох умов. Перше – ти маєш зрозуміти, що називати незнайому людину татом неввічливо, називай його дядько Артем, зрозуміла?
І друге – на мультик я піду з вами, бо я тобі казала? Не можна нікуди ходити з незнайомими людьми, навіть якщо вони здаються добрими!
– Я їй це теж сказав, — вставив Артем. – Про те, що ходити не можна, – додав він.
– То я можу піти?
– Я ж сказала – так.
– Ура!
Розумом Олеся розуміла, що треба б на корені перервати всі ці дурниці, але не могла. Нікого в неї не було на світі, крім Злати. От якби можна було з кимось порадитись! Наприклад, із мамою.
Олеся невиразно її пам’ятала – мама пішла з життя, коли Олесі було сім років, стільки ж, скільки й Златі. Хлопчик упав у ополонку, і ніхто не наважився, а вона наважилася. І хлопчика врятувала, але сама…
Сама підхопила запалення легень – у неї, і без того проблеми зі здоров’ям були-діабет.І через тиждень її не стало.
Ось і у Злати був діабет, через що Олеся сильно переживала – адже вона передала їй ці гени.
До наступних вихідних Олеся багато чого передумала, але, як виявилося, вона переживала даремно – все вийшло зовсім не так, як вона уявляла, бо в кіно Артем притягнув свою маму.
– Щоб ви не думали, що я ненормальний якийсь, нехай мама мене прорекламує, — усміхнувся він.
– Та ти і є ненормальний, — промовила його мати з такою усмішкою, що відразу стало зрозуміло, що вона свого сина просто обожнює.
І, звичайно ж, поки Артем водив Злату за попкорном, вона його справді прорекламувала.
– Ти розумієш… Можна на ти? Адже він теж без батька ріс. Я чотири рази була одружена, і останній чоловік був ідеальним! Ну просто ідеальним, Артем весь у нього. Але як розпорядилася доля – він не встиг потримати на руках сина- інфаркт.
Артем з’вився раніше за термін, не знаю, як я це пережила. Ні, звичайно, перші мої чоловіки допомагали… А що ти так дивишся? Ми залишилися в прекрасних стосунках – перший мене досі любить, другий виявився не по нашій статі, а третій, навпаки, дуже любить жінок, і однієї мене йому завжди було мало.
Загалом вони намагалися замінити Артему батька, але батько – це батько. Він тому так Златою перейнявся – адже його теж у школі дражнили.
Бідолашний хлопчику, скільки вже я ходила до вчителів скаржитися! Все без толку! Вже чого він тільки не робив, на суперечку такі дурниці творив.
Що й казати – жінка вона була цікава. Невисока, з фіолетовим волоссям. Олесі вона сподобалася
– Ти не думай, нічого поганого він не задумує, просто добра душа в нього, – тут жінка підморгнула і додала. – Та й ти, я дивлюся, йому сподобалася.
Олеся спалахнула. Цього лише не вистачало! Ось відчувала вона, що не треба нічого починати, але так шкода Злату…
Після фільму вона простягла гроші за квитки Артему, але той похитав головою.
– Коли я запрошую дівчат до кіно, я плачу сам!
Це Олесі також не сподобалося – вона звикла платити за себе сама і ні від кого не залежати. А щодо того, що вона йому сподобалася – дурниці, так не буває.
Коли Артем довіз їх до дому, Злата запитала:
– Тату, а куди ми підемо наступного разу?
– Злато! – обсмикнула Олеся.
Та смішно прикрила рота долонями.
– Думаю, ми можемо сходити до музею, — ніби не зауважив її застереження Артем. – Як ти на це дивишся?
– Чудово! Мамо, ходімо?
– Ідіть без мене, – сухо відповіла Олеся. – Катерину Олексіївну з собою візьміть.
Вона першою вийшла з машини, хотілося якнайшвидше припинити все це. І краєм вуха вона почула, як Артем каже Златі:
– Коли мама не чує, можеш називати мене татом.
Ось так у Злати з’явився недільний тато. Іноді Олеся ходила з ними, іноді відпускала Злату одну, якщо до них приєдналася Катерина Олексіївна – вона так і вважала Артема чужою та підозрілою людиною, хоча Злата й розповідала щоразу із захопленням, який Артем веселий і як із ним цікаво.
Мимоволі вона заражалася цими її почуттями, але розвинутись їм не дозволяла: ну не буває так у житті, щоб раз – і принц на білому коні під’їхав. Ще й мати його щоразу так розхвалювала, що Олеся мимоволі замислювалася – що з ним не так? Чи стала б така жінка сватати свого сина?
Але поступово серце Олесі тануло. Артем робив це так делікатно – залишав шоколадку їй на полиці біля виходу, завжди питав її думки, перш ніж покликати кудись Злату, намагався перехопити її погляд у машині.
Але особливо їй подобалася Катерина Олексіївна – вона виявилася чудовою співрозмовницею! Якби Артем не був її сином, саме з нею Олеся могла б порадитися.
Якось він подзвонив і почав щось про кіно. Злата одразу намалювалася – пошепки запитала:
– Це Артем?
І задоволена сіла поруч.
– Так, звичайно, Злата буде рада, – за звичкою відповіла вона.
– Чекайте… Я ж не Злату кличу, а вас. Ну, щоб ми пішли разом. Удвох.
І тут на задньому фоні почувся голос Катерини Олексіївни.
– Ну, нарешті!
– Мамо, годі підслуховувати! Ой, Олесю, пробач… Вічно вона вуха гріє.
У цей момент Злата пошепки запитала:
– Він покликав тебе до кіно?
Олеся засміялася.
– У мене тут також вуха. Послухайте, Артеме… Я…
– Тільки не відмовляйте, прошу! Один шанс, я обіцяю, що буду справжнім лицарем!
– Про очі, Артеме, скажи про очі, — не вгамувалася Катерина Олексіївна. – Скажи їй про очі, те, що ти тоді мені сказав, що в неї очі її матері…
Неначе крижаною водою в обличчя хлюпнули. Олеся нічого не розуміла – до чого тут мама?
Артем щось крикнув матері, потім сказав:
– Олесю, я зараз приїду і все поясню. Чи можна?
Пояснення їй би не завадили… Олеся ходила з кутка в кут, поки він не приїхав, а Злата, немов відчувши, сіла за свій столик малювати.
– Я мушу одразу зізнатися, — сказав Артем насамперед. – І я збирався, але ти мені так сподобалася… А я не хотів, щоб ти думала, що це через мене твоя мама… Твоєї мами, я маю на увазі. А ще я боявся, що ти зненавидиш мене. Адже вона через мене пішла з життя.
Говорив він плутано, перескакував з однієї теми на іншу, дивився на неї благаючим поглядом. А Олесю трясло, як у той раз, коли вона думала, що Злата зникла.
– Ти пробачиш мені?
Олеся не промовила жодного слова за весь цей монолог, і насилу видавила:
– Мені треба подумати.
– Мамо, ну, пробач тата…
Артем подтвився на Златуі, нагадуючи про їхній договір. І ще раз подивився на Олесю. Вона повторила:
– Мені потрібен час. Треба подумати, розумієш?
Їй хотілося поставити йому мільйон запитань, але чомусь не могла видавити жодного слова. А коли подзвонила Катерина Олексіївна, ось тут все пішло інакше, від неї Олеся і дізналася про всі подробиці.
– Він не знав, що вона пішла…– я берегла його дитячу психіку. А потім пробалакала випадково, і Артем вирішив вас знайти. Того вечора він хотів познайомитись і запропонувати допомогу, але спочатку все вийшло так із Златою, а потім ти… Він же закохався з першого погляду! Боявся, що ти не так зрозумієш.
Ти його не звинувачуй – це Артем намагався хлопчикам довести, що він справжній чоловік, незважаючи на те, що у нього немає батька. Усі боялися йти льодом, а він пішов і…
Катерина Олексіївна на неї не тиснула, але всіляко вигороджувала сина. А ось Злата давила, та ще й як!
– Мамо, ну він же добрий! І кохає тебе, він мені сам сказав! І він зможе стати моїм татом, справжнім, розумієш?
Олеся розуміла. Але це було якось… Неправильно?
Минув майже місяць, а Олеся так і не могла з ним поговорити. Вона не брала слухавки, не читала його повідомлення. І що більше вона тягла, то більше розуміла, що їй страшенно хочеться подзвонити. Але це стає дедалі більше неможливим.
Злата розбудила її вночі – вона плакала і казала, що у неї болить животик. Вона ще вчора увечері скаржилася, але Олеся списала це на несвіжий кефір. Зараз Злата горіла – навіть термометр брати в руки було не потрібно.
Тремтячими руками вона набрала номер швидкої, а потім – сама не розуміючи навіщо – Артему.
Він примчав разом із швидкою. У домашніх штанях, заспаний. І поїхав до лікарні з нею, заспокоюючи та обіцяючи, що все буде добре. А в самого голос тремтів.
– Перитоніт – це ж не так страшно, – повторював він. – Все буде добре.
Олеся сама взяла його за руку – чи то щоб його заспокоїти, чи то, щоб себе. У приймальному спокої було прохолодно, а вони обоє не взяли теплих речей, і тепер сиділи так близько один до одного, наскільки це було можливо, зігріваючи своїм теплом.
До лікаря він кинувся першим, питаючи, як пройшла операція. А Олеся сиділа і боялася ворухнутися. Якщо зі Златою щось трапиться, вона просто цього не переживе!
Але з нею все було гаразд. І лікарі зробили свою роботу на відмінно, і Злата була розумницею – вона боролася за своє життя, хоча ситуація, за словами лікаря, була критичною.
– Наче добрий янгол її береже, — промовив лікар, а Олеся прошепотіла: дякую, мамо!
Артем довго дякував лікарю, а той наказав їм обом їхати додому – до Злати зараз все одно не можна, вона поки що в реанімації, а батькам треба відпочити.
Він довіз її до під’їзду і Олеся чекала, що Артем попроситься зайти, але він мовчав. Тоді вона сказала:
– Вже світає. Хочеш, пішли, я тобі каву зварю.
І зрозуміла, що справді хоче, щоб він зайшов. І щоб лишився. Назавжди.
Одужувала Злата на подив швидко – це всі лікарі та медсестри помічали.
– Це тому, що в мене є мама і тато, — казала вона.
І ніхто, крім Олесі з Артемом, не розумів, чому дівчинка так радіє цьому…
