Мій єдиний син нещодавно одружився. Самі ми, можна сказати, люди середнього статку. Зірок з неба не хапаємо, але й скаржитися, по суті, нема на що. Його батько поїхав за кордон, а його аліментів я жодного разу не бачила.
Його дружина — дівчисько гарне. Розумна з інтелігентної родини. Але так вийшло, що вона старша дитина. З великим віковим відривом. Тепер її батьки не мають часу займатися своєю, нехай і досить дорослою, дочкою.
Тож на якусь фінансову допомогу від них розраховувати не доводиться. Перед весіллям я зібрала їх та заявила, що хочу допомогти з квартирою. У мене була непогана трикімнатна квартира, у хорошому районі міста.
На жаль, з ремонтом у ній справи були не дуже, але жити можна. Хоч я розумію, що за сучасними стандартами та квартира «бабусина». Загалом, я продала цю квартиру.
Собі купила однокімнатну в сусідньому під’їзді, а гроші, що залишилися, віддала молодим. Тієї суми вистачило б на поганеньку двокімнатну або дуже солідну однокімнатну.
Свою ж нову однокімнатну квартиру я перетворила на двокімнатну квартиру. Метраж дозволяв, я це знала від початку. Син із невісткою були дуже вдячні, але вирішили зробити по-своєму.
Вони дуже хотіли дитину, але зайвих грошей не буває. Син так мені, що поки вони почекають, бо однокімнатна квартира для трьох не підійде, а жити у двокімнатній без ремонту та на околиці міста — таке собі задоволення.
Гроші вони поклали до рахунок у банку, а жити попросились до мене. У мене тепер дві кімнати. Кажуть, так ми швидше зберемо суму, що бракує, на ремонт і з’їдуть від мене, начебто я помітити не встигну.
Ну як я могла відмовити, тим більше, що й сама колись була в подібній ситуації. Ну ось і почалося у мене «веселе» життя. Так як я вже звикла жити одна, у мене, звісно, з’явилися якісь свої особисті звички.
Я люблю співати собі щось під ніс. Мені подобається слухати телевізор, коли прибираю. А на кухні стоїть старенький магнітофон. Чому б і ні? Але з перших днів невістці це не сподобалося.
Син працює в іншому районі міста, а вона з дому. Не знаю, мабуть, їй так зручно. Добре, що її батьки виховали і я особисто від неї не чула жодного кривого слова.
Тільки нас тепер жило троє, а мій син ніколи не вмів мовчати, якщо йому щось не подобалося. От і почалися претензії, що я голосно співаю, занадто гучно працює телевізор та інше.
Чого б це мені йти до сусідки дивитися телевізор? Або знову ж таки. Я співаю голосно, так, але коли перу речі чи вечерю готую. Але тільки роблю це не для себе, а для трьох дорослих людей.
Синок працює, а невістка хоч і теж там щось на комп’ютері клацає, не втомлюється, я вважаю. Вирішила із сином поговорити. Сказала, що якщо його дружина має якісь до мене претензії, нехай скаже мені їх в обличчя.
Інакше виходить зіпсований телефон якийсь. Заявив, що і сам знає мій характер, просто намагається щоб усім було комфортно. І тут мій терпець урвався. Нагадала, що це я мию, перу речі, готую їжу, а вони сидять в кімнаті.
Невістка взагалі звідти не виходить. Було видно, що син зам’явся і десь він навіть розуміє, що я маю рацію. Він сказав, що вони замовлятимуть доставку. Доставка їжі для тих, хто копить на ремонт у квартирі. Смішно.
Потім я взагалі зірвалася і нагадала вже не лише синові, а й моїй милій невістці про те, де вони живуть. Що збирають вони на ремонт квартири, яку куплять за мої гроші.
Якщо вони з цим не справляються і не можуть терпіти мій спів під час хатніх справ, то нехай збирають речі та йдуть до друзів чи сватів. Більше мені їм було сказати зовсім нічого, і я пішла до «своєї» кімнати і ввімкнула телевізор.
Навіть тоді я розуміла, що так розлютитися — це вчинок дитини, максимум підлітка. Але вони мене просто дістали своїми несправедливими претензіями. Докладаю зусиль я саме для них. Мені багато не треба.
Другий тиждень пройшов після цих слів. Мої «квартиранти» поводяться тихіше за воду, а невістка навіть кілька разів приходила допомагати з домашніми справами. Здебільшого ввечері.
Вдень вона посилено щось друкує. Що ж, уже непогано. Тепер мені цікаво скільки моя молодь протримається. Якщо все почнеться по новому, то точно попрошу їх за двері. Річ не втім, що я погана мати чи не люблю невістку.
Просто я вважаю, що має бути якась взаємоповага та дисципліна. Вони не маленькі, гроші є. У обшарпаній двокімнатній квартирі миттю навчаться і прибирати, і ремонт робити. Очевидно, чекають лише мого «благословення».
