-Катерино, одумайся! Твоєму обранцеві вісімнадцять років, тобі – двадцять шість!
Чудова пара! Замилуєшся. Що він тобі зможе запропонувати? Нескінченні проблеми, ось що. Тебе ж колеги засміють.
Прийшла вчителька, закохалася в учня. Де таке бачено? Звільняйся з цієї школи за власним бажанням, поки не пізно. Інакше, тебе звільнять за аморальність, – моя мама все барвисто описала.
А мені хотілося вити.
Вийшло так, що Ігор і я покохали один одного. Так, він набагато молодший і мій учень. Але через рік Ігор закінчить школу. Ми одружимося.
Різниця у віці не буде кидатися в очі. Потрібно трохи почекати. У мене немає сил розлучитися з цим хлопцем. Ігор – моє перше кохання.
Мама, звичайно, перебільшувала, кажучи, що всі знають про наші стосунки. Ми з Ігорем зустрічалися таємно.
Безумовно, я усвідомлювала, що така «гаряча» новина миттю розлетиться по всій школі, хіба що глухий не почує.
Однак, не могла себе стримати, згорала в обіймах коханого, пильнувала кожен його погляд. Розуміла, що подаю поганий приклад. Я, як вчителька, повинна сіяти розумне і добре…
Моя мама теж педагог і для неї мій вчинок не мав пояснення. Я пошкодувала, що поділилася з мамою своєю радісною тривогою.
Підтримки від неї не відчула. А скільки разів у думках я розлучалася з Ігорем? Не злічити.
Але, як побачу його, серце завмирає, подих перехоплює, плювати на все, кохаю! Всі заборони стерті, йду наперекір усьому.
З Ігорем я відчувала себе недосвідченою дівчинкою. Він був відмінником у навчанні, атлетичним, розсудливим у житті.
Однокласниці Ігоря бігали за ним хвостом. Доводилося невидимо ревнувати. На душі було радісно і неспокійно.
… Продзвенів останній шкільний дзвінок. Ігор вступив до університету. А я … дізналася, щр чекаю на дитину.
Мама, помітивши зміни в моїй зовнішності, не забарилася зазначити:
– Дострибалися, голубчики. Що тепер? Будеш позбавлятися плоду кохання? Не послухала мене, тепер розплачуйся, дурепа.
-Ні, не буду позбавлятися, – відповіла я.
…З’явилася на світ наша Свєта. Ігор не поспішав стати моїм чоловіком. Навчання у нього було на першому місці. І, взагалі, він став віддалятися від мене. Уникав зустрічей, “забував” дзвонити.
Студентське життя, однокурсниці… Словом, ми незабаром розлучилися. Розійшлися наші шляхи-доріжки.
Довелося мені впасти з небес на землю… Залишилася я одна з донькою. І нікому не розповіси, що з учнем був роман. Почнуться плітки. Засміють, засудять. Душа заніміла…
Мама, бачачи мій жалюгідний стан, заспокоювала:
-Відчуваю, нелади у тебе з Ігорем. Нічого, Катерино, і в попелі іскра буває. Досить себе мучити. Все владнається, ось побачиш.
…Минуло два роки. Ми не бачилися з Ігорем. За мною почав залицятися хлопець із собачкою. Я його так і називала – “хлопець із собачкою”.
З Льошею ми познайомилися в парку, де я постійно гуляла з коляскою, а він – зі своїм цуценям такси Ханні. Розговорилися, те та се…
Олексій виявився приємним молодим чоловіком, душевним, з почуттям гумору, від нього виходило особливе світло. Закрутилося у нас з Льошою кохання.
Світланку і Ханні ми залишали на мою маму, самі бігали в кіно, в кафе. Мама була щаслива:
-Ідіть, молодь, розважайтеся, поки є бажання. А я, вже, посиджу з онукою і собачкою.
…Через деякий час я зі Свєтою переїхала до Льоші. Нам було добре і спокійно разом, ніяких сум’яття почуттів. Тиша і спокій…
Якось дзвонить мама і плутано каже:
-Катю, приходив батько Світланки. Кричав тут на сходовій клітці. Вимагав тебе. Я злякалася і дала вашу адресу. Бачиш, яким виявився твій улюблений учень: оксамитовий весь, а жальце є.
-Нічого, мамо, не хвилюйся, розберемося, – я заспокоїла маму, а сама занервувала. Чого раптом згадав про мене колишній учень?
Незабаром завітав Ігор:
-Привіт, Катю. Я бачу, ти непогано влаштувалася. Чоловік з’явився, мою дитину виховує… За яким правом?
-Ігорю, а де написано, що Свєта – твоя дочка? Ти добровільно від неї відмовився. Які претензії?
Ігор відразу пом’якшав:
-Катерино, та я нічого… Може, ми з тобою під один дах? Ми ж кохали одне одного. Забула?
-Довго пам’ятала. Льоша допоміг назавжди тебе забути. Дякую, Ігорю, – “пригостив” любов’ю. Ти втратив мене, не повернеш. Прощавай, – я холоднокровно виставила непроханого гостя за двері.
Коли Льоша прийшов з роботи, помітив моє занепокоєння:
-Щось сталося, кохана?
Я розповіла Льоші про візит Ігоря.
-Дурниця. Не переживай. Мабуть, скучив. Так буває. Клич чоловіка вечеряти, – Льоша обійняв мене і потягнув на кухню.
-Чоловіка? У мене в паспорті сторінка для штампа чиста, – посміхнулася я і підморгнула Льоші.
-Катерино, виходь за мене заміж! – Льоша встав на одне коліно і простягнув до мене руки.
-Мабуть, злякався, що мій колишній забере? – я засміялася.
-Злякався. То ти згодна? – Льоша був серйозний.
-Подумаю, – кокетувала я, знаючи, що Льоша буде пилинки з мене здувати.
…Влітку ми з Льошею зіграли весілля. Свєту він удочерив. А через рік, наша сім’я поповнилася. Народився син Максим. Ми з Льошею звили тепле сімейне гніздечко.
Ігор більше нас не турбував. Чула, що він одружився з однокурсницею, та його залишила з тримісячною дитиною. Сама втекла з якимось чоловіком закордон.
…Роки пролетіли, не помітили.
У нас з Льошею віскі в інії.
Світлана вийшла заміж за іноземця. Живе в Італії. Онука такси Ханни забрала з собою:
-Нехай хоча б один член сім’ї буде зігрівати мені душу на чужині.
Одна турбота залишилася – Максим. Синові двадцять два роки, навчається в академії, шалено захоплений викладачем літератури. Та, мабуть, відповідає взаємністю.
Прямо, якась спадковість простежується. Не знаю, як себе поводити. Прийняти цей грішний зв’язок чи відрадити сина?
Пам’ятаючи себе, впевнена, що відрадити – ніяк не вийде. Син, як і я, кохав до нестями, не на жарт. Все б нічого, та тільки його кохана заміжня, виховує двох дочок.
Що тут порадиш? Та й хто прислухається до порад? Всі вчаться на власних помилках, йдуть неходженими стежками.
-Максиме, вирішуй сам. Прошу про одне, не ображай цю жінку. Не виставляй на посміховисько. Будь чоловіком. Добре подумай, перш ніж зважишся на такий крок, – це все, що я могла сказати синові.
-Мамо, ви з татом для мене – найкращий приклад. Дякую, що не читаєте нотацій, – Максим поцілував мене в щічку.
…Весілля не було.
Викладачка Марина і Максим розписалися в РАЦСі.
Через певний час на світ з’явилася Зоя.
Нікуди не дітися від кохання…
Спеціально для сайту Stories
