Неприємний дзвінок сповістив про те, що хтось прийшов. Люся скинула фартух, витерла руки і пішла відкривати двері. На порозі стояла дочка разом з молодим чоловіком. Жінка впустила їх у квартиру.
– Привіт, мамо, – поцілувала її дочка в щоку, – Знайомся – це Вадик, він буде з нами жити.
– Вітаю, – привітався молодий чоловік.
– А це моя мама- тітка Люся.
– Людмила Володимирівна, – поправила вона дочку.
– Мамо, що у нас на вечерю?
– Горохове пюре і сосиски.
– Я не їм горохове пюре, – відповів хлопець, роззувся і пройшов у кімнату.
– Ну, ти що, мамо, Вадик не їсть горох, – дівчина зробила величезні очі.
Хлопець розташувався на дивані, кинувши на підлогу свій рюкзак.
– Це взагалі-то моя кімната, – сказала Людмила.
– Вадик, ходімо, я покажу, де ми будемо жити, – крикнула Оленка.
– А мені тут подобається, – пробурмотів хлопець, піднімаючись з дивана.
– Мамо, а ти поки придумай, чим нагодувати Вадика.
– Я навіть не знаю, у нас ще залишилося пів пачки сосисок, – знизала плечима Люся.
– Підійде, з гірчицею і кетчупом, і хлібцем, – відгукнувся він.
– Нормально, – тільки й змогла сказати Люся, прямуючи на кухню. – Раніше вона в будинок кошенят і цуценят притягала, а тепер ось це привела, годуй його ще.
Вона наклала собі горохового пюре, кинула на тарілку дві підсмажені сосиски, підсунула тарілку з салатом і почала з апетитом вечеряти.
– Мамо, ну ти чого тут одна їси? – до кухні увійшла дочка.
– Тому що я прийшла з роботи і хочу їсти, – відповіла Люся, жуючи сосиску. – Хто хоче поїсти, той нехай накладає собі сам або готує. І ще у мене до тебе одне питання. Чому Вадик у нас буде жити?
– Як чому, він мій чоловік.
Люся ледь не поперхнулася.
– Як чоловік?
– Ну, ось так. Дочка у тебе вже доросла і вирішує сама виходити заміж чи ні. Мені, між іншим, вже дев’ятнадцять років.
– Ви мене на весілля навіть не запросили.
– Та не було ніякого весілля, просто розписалися і все. Так як ми тепер чоловік з дружиною, то будемо жити разом, – відповіла Олена, поглядаючи на матір, яка жувала.
– Ну, я вас вітаю. А чому без весілля?
– Якщо у тебе є гроші на весілля, то ти можеш їх нам віддати, ми знайдемо, куди їх витратити.
– Зрозуміло, – Люся продовжувала їсти свою вечерю, – А чому саме у нас жити?
– Тому що у них однокімнатна квартира і вони живуть вчотирьох в ній.
– Тобто варіант оренди не розглядався?
– Навіщо ми будемо винаймати, якщо є моя кімната, – здивувалася дочка.
– Зрозуміло.
– То ти нам даси чогось поїсти?
– Олено, каструля з гороховим пюре на плиті, сосиски в сковороді. Якщо мало, то є ще в холодильнику пів пачки. Беріть, накладайте і їжте.
– Мамо, ти не розумієш, у тебе з’явився ЗЯТЬ, – виділила останнє слово Олена.
– І що? Я повинна тут лезгинку станцювати на честь цієї події? Олено, я прийшла з роботи, я втомилася, давай без цих ритуальних танців. Руки-ноги є, самі себе обслужіть.
– Ось тому ти і не заміжня!
Олена зло подивилася на матір і пішла до своєї кімнати, голосно грюкнувши дверима. Люся поїла, помила за собою посуд, витерла зі столу і пішла до себе.
Там вона переодяглася, взяла сумку з одягом і поїхала у фітнес-центр. Жінкою вона була вільною і кілька вечорів на тиждень проводила у спортзалі та басейні.
Ближче до десятої вечора вона повернулася додому. В передчутті гарячого чаю виявила на кухні повний розгром, найімовірніше хтось тут намагався готувати.
Кришка від каструлі з пюре знаходилася в невідомому місці, так що сама страва підсохла і потріскалася. Упаковка від сосисок валялася на столі, там же лежав зачерствілий хліб без пакета.
Сковорода підгоріла, і її антипригарне покриття хтось пошкрябав виделкою. У раковині стояла посудина, а на підлозі красувалася калюжа від чогось солодкого. У квартирі пахло тютюном.
– Ого, це щось новеньке. Олена ніколи нічого подібного собі не дозволяла.
Люся відкрила двері до дочки. Молоді люди пили червоне.
– Олена, йди прибери все на кухні. Завтра купиш нову сковороду, – сказала мати і пішла до себе в кімнату, не зачинивши за собою двері.
Олена підхопилася зі свого місця і кинулася за нею.
– А чому ми повинні прибирати? І де я тобі візьму гроші на сковорідку, я не працюю, я вчуся. Тобі що, посуд шкода?
– Так, Олено, ти знаєш правила цього будинку: поїв – прибери, набруднив – прибери, щось зіпсував – купи нове. Кожен прибирає сам за собою. І так, мені шкода сковорідку, вона коштує не копійки, а тепер вона безнадійно зіпсована.
– Ти не хочеш, щоб ми тут жили, – випалила дочка.
– Ні, – спокійно відповіла Люся.
Їй найменше зараз хотілося сваритися з дочкою, та й раніше нічого такого за Оленою не спостерігалося.
– Але тут є моя частка.
– Ні, квартира моя цілком і повністю. Я на неї заробила, я її купила. Ти тут тільки прописана. Не потрібно вирішувати проблеми за мій рахунок. Хочете тут жити – дотримуйтесь правил, – виголошувала спокійним голосом Люся дочці.
– Я і так все життя живу за твоїми правилами. Я вийшла заміж і тепер ти не смієш вказувати, що мені робити, – верескнула Олена. – І взагалі, ти вже пожила і повинна поступитися нам квартирою.
– Я вам поступаюся цілим коридором у під’їзді, а ще місцем на лавочці. Так, радість моя, заміж вийшла? Мене не запитала. Ти ночуєш тут одна, або з чоловіком, але в іншому місці. Він тут жити не буде, – жорстко відповіла Люся.
– Та подавися ти своєю квартирою. Вадик, ми їдемо, – крикнула Олена і пішла збирати свої речі.
Через п’ять хвилин до кімнати Людмили ввалився новоявлений зять.
– Так, матуся, не бузи і все буде добре, – сказав він, погойдуючись . – Ми з Оленкою нікуди не звалимо проти ночі. Будеш добре поводитися, ми навіть будемо коханням тихо вночі займатися.
– Яка я тобі матуся, – обурилася Людмила, – Матуся з татусем у тебе вдома залишилися, от і вали туди, і свою новоспечену дружину не забудь прихопити.
– Так, я тобі зараз, – хлопець підняв кулак і сунув його під ніс тещі.
– Ага, зараз.
Люся вчепилася в його кулак своїми пальчиками, вклавши в них всю силу.
– А-а-а, відчепися від мене, ненормальна.
– Мамо, ти що робиш? – закричала Олена, намагаючись відтягнути матір від коханого.
Людмила відштовхнула дочку і зарядила коліном в пах Вадику, а потім приклала його ліктем по шиї.
– Я зафіксую все, – заверещав хлопець, – Я подам на вас до суду.
– Почекай, я зараз викличу поліцію, щоб зручніше було фіксувати, – відповіла Люся.
Молоді відступили, покинувши благоустроєну двокімнатну квартиру.
– Ти мені більше не мати, – крикнула наостанок Олена. – І онуків ніколи не побачиш.
– Яке горе, – іронічно зауважила Люся. – Хоч одна поживу в своє задоволення.
Вона подивилася на свої руки – частина нігтів була поламана.
– Одні збитки від вас, – пробурмотіла Людмила.
Після їх від’їзду вона відмила кухню, викинула пюре і злощасну сковороду, і поміняла замки в квартирі. Через три місяці біля роботи її зустріла дочка. Дівчина сильно схудла, щоки впали, та й сама вона виглядала нещасною.
– Мамо, а що у нас на вечерю? – запитала вона.
– Не знаю, – знизала плечима Люся, – Ще не придумала. А ти чого хочеш?
– Курку з рисом, – проковтнула слину Олена. – І олів’є.
– Тоді пішли за куркою, – відповіла жінка. – А олів’є готуй сама.
Дочку вона ні про що не питала, а Вадим в їхньому житті більше не з’являвся.
Спеціально для сайту Stories
