– З якого дива я маю тобі грошей давати? – роздратовано запитав Пилип у молодшого брата Семена. Йому взагалі не хотілося спілкуватися, Семен зазвичай дзвонив невчасно.
– Ти не мусиш, – погодився Семен, – я тебе просто прошу . Нам зарплату затримали, а в мене строк внеску за іпотекою підходить. Ніяк не можна прострочити. Щойно зарплату дадуть, я одразу поверну!
– Сьомо, я говорив тобі: іпотека, це велика відповідальність! Ти мене не послухав. Чому я тепер маю вирішувати твої проблеми? Ні вже, давай, сам викручуйся.
Він відключив виклик і вже не почув, як у вилаявся брат.
– Хто там тобі зранку надзвонює? – запитала Пилипа дружина Христина.
– Семен телефонував. Грошей просив. Іпотеку йому, бачте, нічим платити.
– І що? Ти дав?
– Я що, на банк схожий? – здивувався дурному питанню Христини чоловік. – Усім допомагати – так і без штанів залишишся, і по світу підеш.
– Усі думають, що ми для них тут статки заробляємо, – погодилася з Пилипом дружина.
У нас самих є, куди гроші витрачати.
Пилип і Христина свого часу дуже вдало вклали гроші в одну прибуткову справу. Згодом їхній бізнес розрісся, і вони стали найзаможнішими з усіх родичів з обох боків.
Борисенки побудували великий будинок із двома поверхами та двома гаражами. Звели навколо будинку потужний паркан. У дворі будинку вирили басейн.
Один за одним у них з’явилися сини-погодки Лев і Максим. На них батьки грошей не шкодували. Хлопчаки мали все, що хотіли.
– Мамо, тату, новий айфон вийшов! – заявляли, повернувшись зі школи сини дванадцяти і тринадцяти років, – у всіх у класі вже є.
І в них з’являлися останні моделі телефонів.
– Тату, мамо, самокати нам купіть, ми в школу будемо їздити, щоб пішки не ходити!
І через два дні в гаражі виблискували новенькі електросамокати.
На себе батьки теж не скупилися. Двічі на рік літали відпочивати в теплі країни. Іноді разом із дітьми, іноді відправляли їх в елітні дитячі табори. Христина була постійним клієнтом салонів краси і дорогих бутиків, а її чоловік обожнював хороші машини і змінював їх так часто, як хотів.
У Пилипа було два брати – молодший Семен і середній Георгій. Їм не так пощастило в житті. Семен одружився зі студенткою, і вони одразу привели у світ двійню. Квартиру купили в іпотеку, але працювати доводилося одному Семену. Дружина сиділа в декреті. Вони ледь зводили кінці з кінцями.
– Сьомо, – попросила якось чоловіка дружина Ірина, – запитай у Пилипа, може, в них залишився одяг від хлопчаків? Нам би до трьох років протриматися, потім я на роботу вийду, легше буде.
– Ну приїхали! – заявила обурена Христина, коли Семен озвучив прохання дружини Пилипу. – Ми що, благодійний фонд? Я продаю непотрібні речі. Вони в наших хлопчиків брендові. Хочете – купуйте, так і бути, зроблю знижку.
Семен подякував родині брата і більше не заговорював на цю тему. Ірині він сказав, що вони вже віддали речі.
Середній брат Пилипа, Георгій, був не одружений. Таких, як він, зазвичай називають шалопаями. Він закінчив дев’ять класів і досі жив із батьками. Працював де доведеться, часто змінюючи місце роботи.
– Пилипе ну візьми ти Георгія до себе на роботу, – благала мати, – ну пропаде хлопець!
– Мати, не проси і не вмовляй! – різко осадив матір старший син. – Адже він нічого не вміє і не хоче вчитися. Ким я його візьму? Він мені такого наворотить, що я потім усе життя розсьорбувати буду. Дав Бог братів…
Була й далека рідня, яка по простоті душевній сподівалася на допомогу багатих родичів.
Кузина Христини, будучи одного разу проїздом у місті, де проживали Борисенки, хотіла переночувати в них.
– У нас тут не готель, – заявив Пилип, коли двоюрідна сестра зателефонувала Христині, і та передала прохання чоловікові.
– Пусти одну і почнеться: “Ми проїздом”, “Ми тільки місто подивитися”. А потім пачками полізуть. У нас немає вільних кімнат. Немає!
А одного разу Пилипу зателефонувала родичка, двадцятитрьохрічна Олександра.
– Дядьку Пилипе, мені потрібно з вами поговорити, зможете виділити мені півгодини часу? – запитала вона.
– Ну приїжджай, – усміхнувся Пилип.
Бізнесмен вирішив потішитися над молодою дівчиною, щоб іншим не кортіло.
– Знову грошей просити буде, напевно, дурне дівчисько, – хмикнув він, коли помітив здивований погляд дружини. Вона вперше на своїй пам’яті почула, що чоловік запрошує когось, хто, на його думку, зібрався клянчити гроші.
Олександра приїхала дуже швидко.
– Мабуть, притиснуло, – підморгнув Пилип Христині, – бігом прибігла! Накрий стіл, та так, щоб у неї очі від заздрості повилазили. Щоб знала, куди прийшла, і соромно їй стало, що ніщебродка.
Олександру провели в їдальню і посадили за стіл. Яких тільки делікатесів на ньому не було. Щось вона бачила вперше, якісь тільки в магазині, але захоплюватися і заздрити не стала, не за цим вона приїхала.
– Дядьку Пилипе, я до вас по допомогу. Ви мене надихнули, і я вирішила почати свою справу. Я вже і бізнес-план склала, і грошей накопичила. Хочу розпочати свою справу, але з чого почати не знаю. Може, ви мене навчите?
Пилип такого зовсім не очікував. Але щоб не видати своє сум’яття і роздратування, що в сім’ї, окрім нього, є ще хтось з амбіціями, він пирхнув і розреготався так, що ледве зупинив сльози, які бризнули з очей.
– Давно так не сміявся, – трохи заспокоївшись, подивився він на приголомшену дівчину. – Ти з чого взяла, що я витрачатиму свій час на забаганки якоїсь сопливої дівчини? Та ще й безкоштовно. Досвід, дитино, коштує грошей. Та й ніколи мені займатися дурницями.
А якщо тобі гроші нікуди дівати, геть, Семену віддай, у нього на платіж за іпотекою грошей немає. І Іринка в нього жебракує – одяг їй, бачте, треба, від наших пацанів. Грошей немає, то нічого злидні плодити!
Пилип став серйозним, навіть сердитим.
– Бізнесменка доморощена. Усі кому не лінь, у бізнес лізуть. Йшла б краще он за касу в гастроном або на завод, до верстата. Усе користі більше б було і гроші ціліші. Нічого в тебе не вийде! Тут розум потрібен, кмітливість… А такими талантами в нашій сімейці мало хто нагороджений.
Олександра не очікувала такої відповіді. Вона, звісно, знала, що дядько цинік і сноб, ніколи нікому грошей не давав, але ж вона не за грошима приїхала. Їй була потрібна порада. А дядько просто посміявся над нею, принизив.
– Спасибі, дядьку, – Олександра, спокійна зовні, встала з-за столу, хоча в душі в неї все кипіло від образи й обурення, – вибачте, що потривожила.
Вона не могла більше залишатися в цьому будинку і покинула його під усмішки Пилипа.
Після візиту Саші родичі між собою костерили сімейку старшого Борисенка, а вони продовжували жити своїм життям, доки одного разу життя їхнє не перевернулося.
– Мамо, тату! – Максим влетів у будинок із величезними від жаху очима. – Там… Там… Лев
Батьки залишили справи і кинулися за сином. Недалеко від будинку, на тротуарі, лежав Лев, поруч валявся понівечений самокат. Нога хлопчика була неприродно вивернута, сам він був без свідомості.
Швидка приїхала швидко, хлопчика занурили в машину і з увімкненою сиреною відвезли в лікарню.
– У вашого сина велика втрата крові, перелом і пошкодження вен. – Із реанімації вийшов хірург, – Терміново потрібен донор. У хлопчика рідкісна група, у нашій лікарні немає такого запасу.
– Лікарю, візьміть мою! – одночасно вигукнули Пилип і Христина.
Обоє батьків від стресу забули, що їхня кров не підходить. І таке буває… Тоді Пилип кинувся до телефону.
Він обдзвонив усіх родичів, благаючи, перевіритися на збіг групи крові, але всі відповідали хто прикритим, хто прямою відмовою: “З якого дива?! Це не наші проблеми. Вирішуйте самі, у вас же повно грошей”.
Борисенки вже зневірилися. Христина плакала в коридорі на грудях у чоловіка, той теж ледве стримував сльози. Вони опублікували термінове оголошення про пошук донора, підключили й інші лікарні міста, але проблема вирішилася без залучення чужих людей.
– Де здавати кров на сумісність? – пролунало поруч.
Біля Пилипа і Христини стояли Олександра і Семен із дружиною.
Пилип не вірив своїм очам, він хотів щось сказати, але Семен зупинив його.
– Не зараз.
Кров Саші не підійшла, а ось дружина Семена виявилася ідеальним донором.
Усі чекали закінчення операції. Кілька годин довгого і болісного очікування. Нарешті, з операційної вийшов хірург.
– Операція пройшла успішно, – заспокоїв він присутніх.
– Спасибі, лікарю! – Пилип кинувся тиснути йому руку.
– Донору спасибі скажіть, – серйозно сказав хірург, – вчасно встиг.
Через півгодини в коридор до всіх приєднався Семен і його дружина.
– Брате, спасибі вам! – Пилип, зі сльозами на очах, стиснув їх в обіймах. – Вибачте мене! Скажіть, скільки вам треба на іпотеку? Я все віддам!
– Нам не треба нічого, Олександра позичила. Вона звідкись дізналася про наш борг, – ще бліда після процедури, відповіла дружина Семена.
– Олександра? – здивувався Пилип і подивився на дівчину.
– Ви ж мені сказали, куди подіти гроші, щоб не викинути їх на вітер. Ось вони стали в пригоді, – знизала плечима Олександра.
– Вибач, – дядько обійняв її. – Дякую, що відгукнулася і прийшла. Це було несподівано, адже я так образив тебе.
Дівчина тільки відмахнулася, втомлено посміхнувшись:
– Головне – Лев живий і видужає.
Лев і справді швидко одужав. Молодий організм був міцним. Семен відмовився від грошей брата, які той йому пропонував, але погодився взяти одяг для близнюків і невеликий підробіток на будинок для дружини-дизайнера.
А ось Олександра від допомоги Пилипа відмовилася зовсім. Вона знайшла консультанта з бізнесу і, коли Семен повернув їй борг, занурилася з головою у свій проєкт, який незабаром приніс їй прибуток.
Урок життя пішов Пилипу і Христині на користь. Вони зрозуміли, що справжня підтримка приходить від близьких людей, а не від кількості грошей. Ситуація з травмою сина струснула родину, і вони спробували налагодити стосунки з ріднею, але далеко не всі захотіли поріднитися із зарозумілими багатіями.
