Після домашніх справ я поїхала забирати сина з дитячого садка. Звичайний, рутинний день, як і завжди. Поговорила з виховательками, вислухала черговий монолог про те, що все дорожчає, а садочку потрібно допомагати. Напівпрозорі натяки на фінансову участь тощо.
Настрій упав остаточно, а тут ще й дощ почався. Раптом у кишені задзвонив телефон. Це був чоловік. Він попросив зайти до його батьків на кілька хвилин, щоб ми разом поїхали. Я не дуже любила батьків чоловіка, але робити було нічого. Крім того, я любила гуляти з чоловіком і дитиною.
Крім вихідних, провернути таке вдавалося нечасто. Двері відчинив коханий. Чоловік швидко допоміг зняти мокру куртку, обійняв сина і пошепки попросив пройти в порожню кімнату. Усе сімейство, включно із сестрою його, засідало на кухні.
Не те щоб мені хотілося йти до родичів, але привітатися все ж було б непогано. Проте я взяла малого на руки і кілька хвилин намагалася з ним якомога тихіше погратися. Але врешті-решт цікавість взяла своє, і я пішла до решти. На кухні, як і належить, обговорювалася дуже важлива тема.
Річ у тім, що у сестри мого брата мали народитися близнюки. Відразу дві дитини до вже наявної, а в них двокімнатна квартира, де жити – незрозуміло. Питання обговорювалося начебто всіма, але більше і голосніше за всіх говорила моя свекруха. І говорила вона страшні для мене речі.
По суті вона пропонувала нашу двокімнатну квартиру продати. На виручені гроші купити хорошу однокімнатну, адже три людини в такій квартирі можуть жити, а те, що залишиться, передати сестрі чоловіка, адже в них форс-мажор, їх рятувати потрібно.
Коханий у цей час мовчав і просто спостерігав за всім, що відбувається, абсолютно відсутнім поглядом. Він не смів перечити матері ні в чому. Крім того, він, як і його сестра, був від неї залежний. Річ у тім, що квартири їм на весілля подарувала саме вона.
Після того, як не стало батька коханого, його мама взяла бізнес під свій контроль і добряче заробила. Тож їхнім негласним лідером вони вважалися не просто так. Проте мене такий розклад абсолютно не влаштовував. Про що я не посоромилася заявити.
Свекруха тільки голосно видихнула і попросила перенести розмову на “більш зручний час”, а мені відповіла, мовляв, коли я сама зароблю на нерухомість, ось тоді й буд командувати, а вони сім’я дружна і завжди одне одному допомагають. У тісноті та ніхто не ображений, нічого страшного.
Дорога додому була важкою. Чоловік або мовчав, або виправдовувався, що, насправді, було ще гірше. Він говорив, що нічого не може вдіяти, адже документи і прописка в їхню квартиру залишилися на його матері, а якщо він буде їй перечити, то нам доведеться з’їжджати на орендоване житло.
Крім того, наша двокімнатна квартира без ремонту, а однушку виберуть найвишуканішу, яку тільки я зможе знайти. Я була не в захваті від жодного з варіантів, бо життя в таких умовах – це перший крок до розлучення. Я виросла в комуналці. Мені таке знайоме.
Яким би не був ремонт, побутові сварки через відсутність усамітнення точно переростуть у щось більше, але ж можна щось вигадати. Виселяти рідного сина й онука з дому…. Чудовисько, а не свекруха. Дощ бив по лобовому склу автомобіля, а я задумалася про те, як виховуватиму власного сина.
Чого його зможе навчити рідний батько? Зараз гаразд. Дитячий садок, інші діти, нісенітниця, але потім, коли доведеться заступитися за дівчину або дати відсіч від хуліганів. Він теж буде мовчати? Просто дивитиметься і вдаватиме, що ні до чого? І так до самої старості?
Неприємні запитання лізли в голову одне за одним, і на них не було жодних відповідей. Чоловік людина хороша. Працює, намагається забезпечити нас. Я й сама частенько користується його прихильністю, ну хто не без гріха?
Однак син, наш син – інша справа. Він має бути іншим. Твердішим, нахабнішим. Але як це влаштувати? Невже доведеться знайти більш підходящого чоловіка?
