“Та чи залишилися взагалі в цьому світі нормальні жінки? – страждав Олег, повертаючись із чергового невдалого побачення.
– А якщо лишилися, то де вони? Як їх знайти? Як? Навколо одні чайки – дай! дай! мені! мені!.. А варто тільки натякнути, що чекаєш від неї чогось у відповідь, то відразу образа – я не така!”
Доходило до смішного: тиждень спілкуєшся, здається, із нормальною, адекватною дівчиною, потім перше побачення, яке стає останнім.
На словах – сильна і незалежна, сама себе забезпечує, спонсорів не потребує, а на ділі – ах, ти мене навіть кавою пригостити не в змозі? До побачення тоді! І куди тільки ця незалежність поділася?
Або ось. Сьогодні. Адекватна, здавалося б, дівчина. Познайомилися, переписувалися, вирішили зустрітися. Погуляли містом, зайшли до кав’ярні, попили кави, і… о так! Невже пощастило?.. Дівчина заплатила за себе сама! У Олега навіть серце завмерло від передчуття вдачі. Знайшов! Нарешті знайшов!
А дівчина, подякувавши за чудовий вечір, сказала, щоб Олег їй більше не писав і не дзвонив. Та чому? Адже все добре було! Він уже обмірковував, як би запросити її до себе, а тут таке…
– Ти просто як дитина, – розреготалася дівчина, відкидаючи за спину чудові каштанові локони. – Та в дев’яносто відсотках випадків, якщо чоловік просить розплатитися за каву, значить, дівчина йому не сподобалася. І навпаки: якщо дівчина сама за себе платить, значить , на жаль, ти їй не пара.
Олег почував себе скривдженим.
– А як з вами говорити?
Дівчина важко зітхнула.
– Душевна організація у вас тонка, психіка нестабільна. Скажеш у відкриту, що не сподобався – ви потім рік страждати будете. Але спочатку жінку грязюкою облиєте… Плавали, знаємо …
І ось тепер Олег йшов додому, відчуваючи, як страждає його “тонка душевна організація”.
Йому навіть на думку не спадало, що, якщо дівчина поводиться як нормальна адекватна людина, так, як їй потрібно, то це означає неприязнь. А якщо він їй сподобався, то мусиш заплатити за її каву. Тупик.
“А, може, це “хвороба” тільки дівчат із додатка для знайомств? – подумалося йому одного разу. – Може, це тільки тут вони, розпещені чоловічою увагою, і вигадують такі дурні ритуали, вимагають якихось залицянь? А що, якщо … А що, якщо спробувати знайти дівчину по-старому?.. Ну так, як зараз ніхто не робить? ! У будь-якому жіночому колективі така є.”
Не відкладаючи справи в довгу скриньку, просто на ходу, Олег набрав номер мами і двома словами описав ситуацію.
– Ну ось нарешті за розум взявся – зраділа мама. – Я тобі більше року товкмачу, що є на прикметі хороша дівчина, а ти вперся, як баран – сам, сам!.. Нарешті дозрів до того, щоб до матері прислухатися!.. Усе наступного тижня організуємо побачення…
Так, мама в нього була така – тільки надай вірний напрямок, а далі вона вже пертиме як танк. Однак цього разу навіть її шалена енергія та ентузіазм не допомогли.
– Мамо, ну не такою ж мірою! – Олег, звичайно, не кричав і не ридав, але голос його надламувався від образи, коли він сидів на маминій кухні і розповідав про невдале побачення. – Ти мене що, на смітнику знайшла, щоб пропонувати таке?
– Ти про що? – Мама від подиву навіть сіла на стілець.
– Ти обіцяла гарну дівчину, а що прийшло? Вага кілограм вісімдесят, хоча ти знаєш, що я гладких не переношу. Волосся коротке – а я люблю, щоб локони. І ноги. Мамо, у неї криві ноги!..
– Ну ноги неідеальні, звичайно, – погодилася мама. – І до моделі їй далеко, це вірно. Проте Женічка дуже симпатична на обличчя – ти ж не будеш цього заперечувати? Так, одягнена скромно, не модниця. Але завжди витримано, не зухвало. ..
– Як бабця!
– Як сором’язлива дівчина!.. І взагалі. Ти хотів хорошу дівчину – милу, тиху, не примхливу, не розпещену, націлену на сім’ю… От скажи, пройшла вона твій цей “тест на каву”? Я впевнена, що так .
– Вона запропонувала навіть за мене заплатити, сто разів подякувала, що я її на побачення запросив, час свій витратив, запрошувала до себе, обіцяла якийсь торт спекти, мене вразити…Так я сам каву оплачу і ще з собою грошей дам, аби тільки її не бачити більше!
Мама ображено прикусила губи і похитала головою, а Олег вирішив не здаватися і використати запасний варіант. Тітку Полю.
І тітонька не підвела. Знайшла для Олежі ідеал – саме таку дівчину, яку він мріяв. Красива, але не яскрава, розумна, але не демонструє свій розум. Вміє слухати, не балакуча. Одяг не старомодний, але й не викликає уваги. А “тест на каву” Василина здала достроково: вона взагалі відмовлялася на побаченнях ходити до кафе.
А квитки в кіно, червоніючи від збентеження, купила сама. І до себе теж запросила сама. Олег був на сьомому небі від щастя: виявляється його ідеал існує!
Мама і тітка Поля теж раділи за сина та племінника: Василина їм подобалася. Вони вже почали потихеньку обговорювати подарунок на весілля – адже зрозуміло, що Олег такий скарб не прогавить.
Олег же не поспішав. Він і Василісі не пропонував перебиратися до нього, і сам не напрошувався до неї. Його цілком влаштовував формат зустрічей: з домашньою вечерею та простирадлами, що пахнуть лавандою.
Минуло чотири місяці, і Олег, до жаху мами й тітки, замість того, щоб зробити пропозицію Василісі, раптом почав ухльостувати за колегою, Ксенією, чорноокою красунею зі стервозним характером.
-А як же Василіса? – мало не плакала мама, – Як же твій ідеал? Як же твої тести “на каві”? Сам хвалишся, що Ксенії величезні букети замовляєш! Що авторські цукерки для неї купуєш! Що відбувається?..
– Я і сам не знаю, – знизував плечима Олег. – Василина, звичайно, хороша. Дуже хороша… Але вона вже моя. На блюдечку. Закохана, як кішка. Нічого їй не треба, аби я поряд був. Хоч телевізор дивився, хоч із телефоном на дивані валявся – А я занудьгував. Та й потім, – Олег трохи помовчав.
– Я нічого не втрачу. Ну відшиє мене Ксюша, то я до Василіси повернуся. Ми ж поки що не розписані. І навіть разом не живемо. Вільні люди. Не зростеться на роботі – значить, повернуся ,вона мене завжди прийме. Ділов-то…
Роман із Ксюшею таки закрутився. Василісі Олег дзвонив все рідше, приїжджати і зовсім перестав. А та й не наполягала. Мабуть, зрозуміла, що на неї зараз немає часу. І теж перестала дзвонити.
“Яка розумниця! – Радів він, – навіть пояснюватися не довелося!” – І забув про неї на півтора роки – поки Ксюша не дала йому відставку.
Отоді Олег вирішив, що вистачить. Нагулявся. Він набрав номер Василіси і з подивом почув чоловічий голос: “Немає тут таких!”
Дівчина змінила номер. Він приїхав до неї додому, але й тут на нього чекала невдача: на його дзвінки ніхто не відкривав, а бабуся-сусідка пояснила, що дівчина півроку тому з’їхала. Квартира здається сімейній парі, тільки вони на роботі.
Залишалися соцмережі. Лаючи себе за те, що така проста думка пізно спала йому на думку, Олег швидко знайшов сторінку Василіси, благо, вона й не думала ховатися. Тут на нього чекав ще один неприємний сюрприз: місяць тому, судячи з дати публікації фото, Василина вийшла заміж.
– Ні, нормально? – обурювався Олег. – Загалом офіційно ми з нею навіть не розійшлися! Я ж не сказав, що кидаю її! А вона, бачите, заміж вийшла… А я ж насправді вважав її ідеалом…
