Наречена сина з першої хвилини знайомства у Семена викликала роздратування, яке згодом лише накопичувалося.
Сина свого – Ромку, Семен Сергійович виховував сам.
Безглузда випадковість у вигляді невеликого камінчика з-під колеса машини, що проїжджає. І не стало Ніночки, з якою він мріяв вирощувати трьох дітей, а потім і онуків. За що так покарала доля Семена, чому лишився сам?
Син тоді начебто не рахувався. Молодий вдівець не розумів, сердився на весь білий світ, він взагалі не розумів, навіщо цей світ існує, коли не стало його Ніни. Яке право мають сусідки посміхатися, вітаючись із ним. Чим вони кращі за Ніну? Чому вони залишилися, а вона пішла, не встигнувши навіть злякатися.
Ромці було лише три роки, і Семен не знав, що з ним робити. Він був непоганим батьком, ну там погратись, піти погуляти. А ось якого розміру купувати колготки? Де дізнатися про чергу на садок, до якого сина записала дружина?
Серце так і не відтало, навіть із роками.
Ромку особливо не балував, спілкувався як із рівним. Стримана дружба двох чоловіків. Ромка ріс міцним, добрим хлопцем. По-своєму вони були навіть щасливі. Кожен мав свій особистий простір, що дозволяє кожному бути самотньо-вільним.
Поки Ромка не надумав одружитися. Ніколи не вирізнявся легковажністю, він зумів здивувати Семена. Привів у будинок дівчину і представив, як наречену.
– Батю, знайомся – це Наталка, ми подали заяву.
Семен, звичайно, був готовий до того, що рано чи пізно син одружиться. Приведе в їхню холостяцьку квартиру господиню.
Та й час – інженер дипломований, з червоним дипломом Політех закінчив. І місця всім вистачить – квартира у них велика. За роки без Ніни, без стосунків, зумів Семен грошей заробити і на квартиру, і на хороший ремонт.
Але тільки пару сину представляв зовсім іншу. А ця, зовсім дитина, дурненька навіть на вигляд. Волосся рожеве. Ще ці татуювання …
Так що, не зійшлися вони з першої хвилини. До того ж здавалося, що не хазяйку в будинок привів Ромка, а нерозумну дитину, яка не знає як підійти до плити, навіщо мити вікна. У якій би частині квартири не з’явилася Наталка, там одразу був безлад.
З грошима поводитися не вміла зовсім. Якби була її воля, вони б снідали каву, а вечеряли піцею. А у них з Ромкою давно склався свій спосіб життя, з розпорядком, з обов’язковою кашею вранці. Кожна річ у будинку була на своєму місце. І кордони дозволяють бути віч-на-віч із самим собою.
Наталка руйнувала все звичне. Як тайфун, вона змітала їх звичний побут. А Ромка наче й не помічав нічого. Закоханими очима дивився на свою молоду дружину.
Та й Наталка нічого поганого не помічала. Семен уже й додому повертатися не хотів, щоб не сваритися із сином через невістку. У собі невдоволення він тримати не міг, а Наталці його зауваження, як об стінку горох. Знайшла на антресолях старі шахи і зводила Семена проханнями навчити грати. Як муха набридлива, дурна і галаслива.
Заява дітей, що незабаром йому доведеться стати дідусем, його зовсім не втішила. Дитина, вона порядок любить, навколо неї має бути чисто, ситно, затишно. Ну яка з Наталки мати, якщо вона і дружина ніяка, і господиня так собі?
Так що всесвітнього братання та тріумфу в сім’ї не спостерігалося, тим більше, що на Наталку напав дикий токсикоз, і їй стало зовсім не до господарства і не до невдоволень свекра.
Семен викликав на серйозну розмову сина.
– Ромко, ви не поспішили з дитиною? Твоя дружина сама ще нерозумна. Куди їй дитину? Доведеться й навчання кидати – не потягне з дитиною.
– Тату, вона нас не спитала, сам захотіла у цей світ. Я бачу, що ми тобі заважаємо, тому ми, напевно, до народження дитини переїдемо в Наталкину кімнату. Поки що там квартиранти до кінця року. З’їдуть, я ремонт встигну зробити і переїдемо. Потерпи. А навчання? Ну, після декрету доучиться.
– У цей комунальний клоповник? Ви з нього ніколи не вилізете з її здатністю витрачати гроші! Я ж бачу, як вона їх профукує за кілька тижнів, а потім ти за підробітки хапаєшся, щоби на її забаганки вистачило!
– Ну, скрізь люди живуть, і не такий уже клоповник. Дякую, хоч це Наталці залишилося після розподілу батьківської спадщини. А забаганки…. Розумієш, тату, у неї вперше з’явилася можливість свої забаганки мати. Ти ж знаєш, вона з 11 років у дитбудинку росла. Хто її ще потішить, як не я? Подорослішає пізніше.
Слова не хлопчика, а чоловіка, вони трохи заспокоїли Семена. Подумавши, він вирішив, що ще час є, допоможе він їм з квартирою. Поки потерпить це незручне сусідство, а там додасть грошей, продадуть кімнату і нехай живуть своїм життям у квартирці. А він залишиться у своєму звичному світі, де є місце лише спогадам. Так їм і сказав – розглядайте варіанти – допоможу.
Коли світ накрила хвиля невідомої раніше зарази, ніхто не думав, що вона торкнеться і їх родину. Але Семена і Ромку вона накрила одночасно. Встигли відокремити Наталку в окрему кімнату і залягли в напівнепритомному стані обоє. Градусник зашкалював, лікар не йшов трету добу.
Наталка , наплювавши на заборони, виходила своїх чоловіків і лікувала. На силу по черзі змушувала пити якісь ягідні та трав’яні відвари, курячий бульйон, намагалася збити незбивну температуру. Дзвонила гарячими лініями, плакала ночами в подушку.
На четверту добу приїхала «Швидка». Лікарі посварили Наталку за контакт із хворими, здивувалися, що вона виявилася найміцнішою в їхній родині і сказали, що все вона робила правильно, криза майже минула.
До моменту, коли Семен і Рома, що похитувалися, змогли самостійно виходити на кухню, токсикоз у Наталки пройшов. Точніше вона не помітила, коли її перестала мучити нудота, слабкість. Нема коли було думати ці дні про себе. Вона стала головною в сім’ї, коли чоловік і свекор злягли. І ніби подорослішала ця дівчинка в очах Семена.
Далі, як і планували, підібрали варіант із квартирою. Невелика, проте окрема та із зручним розташуванням. Поки що там йшов ремонт. Наталка намагалася встигнути здати всі курсові, щоби спокійно піти в академ відпустку.
Зустрічала чоловіків уже не піцею, а справжньою вечерею, відкривши любов до приготування простих, але по-домашньому смачних страв.
– І чому вона мені здавалася дурненькою? Башковите дівчисько, ось як у шахи мене обробила! Прикро буде розлучатися. Звик. Навіть татушки здаються милими. Як вони там самі будуть?
Чим ближче був переїзд молодих до своєї квартири, тим дедалі частіше похмурнів Семен. Виїдуть, і чи буде в їхньому житті місце Семену після народження дитини? А що він робитиме один у цьому житті? Вперше самота втратила привабливість.
Ближче до народженню дитини Наталка погладшала ще більше, по обличчю пішли пігментні плями, великий живіт ледве поміщався в просторому сарафані, від рожевого волосся залишилися лише сухі кінчики, і вона занепокоїлась . Зізналася Семенові, що боїться – як би Ромка її не розлюбив.
– Нічого , дочко, не розлюбить, по собі пам’ятаю – я і не помічав у своєї Ніни жодних плям, а живіт? Народиться дитинка і не буде живота. І плями пройдуть. До перукарні своєї сходиш. А поки що потерпи.
– Скажете теж, “в перукарню”… куди я з дитиною?
– А ви не переїжджайте, і я завжди буду на підхваті. Місця вистачає, ми навіть можемо з кабінету окрему дитячу зробити. А квартиру здаватимете.
Сам навіть не зрозумів, як висловив давно дозріле рішення. Він не хотів бути один. Він, як і Наталка , багато чого переосмислив останнім часом.
– Ну, все, Ніночко, нагулялися. Час додому. Сподіваюся, наша мама встигла трохи подрімати, завтра у неї іспит. А у діда сьогодні ще побачення.
Онучка довірливо потягла руки до діда, посміхаючись усмішкою Ніни. Особливою такою, коли усмішка не лише на губах, а й у прищурі сірих очей, в особливій міміці.
Ця усмішка розтопила вже давно серце нашого молодого дідуся.
За його холостяцьке серце вже неабияка боротьба йде серед вільних місцевих наречених.
