– Скажу чесно, – мати нареченого зітхнула і подивилася на невістку, – ти нам не підходиш.
Олена посміхнулася й опустила очі. Чекала, коли Микола що-небудь їй відповість. Але наречений промовчав.
– Може вам не підходжу, – вирішила заступитися за себе Олена, – але не з вами ж я буду стосунки будувати.
– Мамо, ну навіщо так… – вирішив втрутитися Микола. – Ми просто знайомимося, а ти вже робиш якісь висновки.
– Я просто сказала, як є, – Галина Степанівна зробила ковток води і продовжила їсти салат.
Олені варто було б задуматися про слова майбутньої свекрухи. Але вона вирішила не звертати на цю жінку уваги. Зрештою важливо те, що відчуває її наречений. Микола ж поводився сьогодні дуже дивно. Відводив очі, постійно з кимось листувався і часто зітхав.
Висновок про майбутню дружину сина Галина Степанівна зробила після того, як почула відповідь на своє запитання.
– Умієш готувати? – Запитала вона.
Олена брехати не збиралася, але й прямо відповідати посоромилася.
– Я користуюся доставкою. Та й ніколи. Люблю подорожувати.
Тоді-то Олені й винесли вердикт. Але на майбутню свекруху було начхати, а ось мовчання Миколи зачепило.
– Наталя була іншою, – Галина Степанівна подивилася на сина. – Справжня господиня. Майстерна кулінарка. Розумниця і красуня. Домашня дівчинка.
Олена завмерла. Наталя це колишня дружина Миколи.
– Мамо, ну припини. Знайшла кого згадати.
– А що я? Щось не те сказала? – Майбутня свекруха округлила очі. – Сам нещодавно казав, що смачнішого за її борщ ніколи нічого в житті не їв.
Олена вичікувально подивилася на Миколу. Чесно кажучи, потрібно було встати з-за столу і піти.
– Ходімо, – немов прочитавши думки нареченої, вимовив Микола, – я не збираюся все це сьогодні вислуховувати. Та й надалі, якщо вирішиш згадати Наталю або якось похвалити, то краще телефонуй їй. – Останнє було сказано матері.
Олена з вдячністю подивилася на нареченого.
З Миколою вона познайомилася на зупинці за містом. Йшов проливний дощ. Він зупинився і запропонував підвезти її до будинку. Дорогою розговорилися й обмінялися номерами. Вирішили ще якось зустрітися. А далі все закрутилося, що Олена й сама не зрозуміла, в який момент їхні стосунки дійшли до стадії обговорення весілля.
Дівчину не бентежило, що вони зустрічалися всього три місяці, а також те, що Микола був раніше одружений. Її батьки на момент весілля були знайомі всього місяць, а щасливо прожили в шлюбі тридцять років. Мама казала, що це було кохання з першого погляду, тато вважав так само. Хотілося як у батьків. Раз і назавжди.
З Миколою було спокійно. Він був ввічливий, красивий, добрий і чарівний, працьовитий. Часом Олена ловила себе на думках, що їй не вистачає емоцій. Тоді вона намагалася переконати себе, що в сімейному житті це не головне.
Ідеальна сім’я уявлялася їй тихою гаванню. Місцем, де немає жодних потрясінь, несподіванок. Тільки тиша, та благодать. Микола вважав так само.
Ще Олену бентежило те, як він відгукувався про колишню дружину. Спочатку стосунків він зовсім нічого про неї не розповідав, а десь через місяць відкрився.
Наталю називав не інакше, як домосідкою, яка, окрім як куховарити і підтримувати затишок у домі, нічого не вміє. І якщо спочатку Олену долала жіноча цікавість дізнатися про колишню наречену якомога більше, то потім розповідей про Наталю було так багато, що доводилося зупиняти Миколу на півслові.
Однак Олена не ревнувала. Ба більше, вважала, що її наречений колишню дружину ніколи не кохав. Щоправда про причину розлучення теж не казав, наче сам не знав чому розлучився. Утім і Олена не розпитувала, мудро вирішивши, що минуле має залишатися в минулому.
Слова майбутньої свекрухи її не зачепили. Та й Микола не став прислухатися до думки матері.
Проводжаючи гостей, Галина Степанівна взяла Олену за руку.
– Хочеш поради?
Дівчина порад не потребувала, але вирішила вислухати жінку.
– Іди від Миколи. Півроку не мине, як розлучитеся. Іншу він кохає.
Олена усміхнулася. Начулася від подруг, які ділилися сімейними скандалами про роль свекрухи в їхньому житті.
Дівчина похитала головою.
– Тоді хоча б із весіллям не поспішайте.
Олена руку прибрала. Мати Миколи слухати, а вже тим паче дослухатися до її порад, не збиралася. Ясна річ, що вороже налаштована до неї жінка, нічого доброго не скаже.
Весілля вирішили не грати. Просто розписалися. Микола сказав, що раціонально буде залишити кошти на щось вартісне. Приміром, купити нову машину.
Олені ж було прикро. Вона з дитинства мріяла про пишне весілля, гарну сукню, витончену зачіску. Про конкурси та гостей. Зрештою про фотографії, дивлячись на які можна згадати радісні моменти.
Замість усього цього просто штамп у паспорті та фотографія на телефон. Як доказ, що шлюб відбувся. Олена сподівалася, що після розпису в їхньому житті щось зміниться, як за помахом чарівної палички.
Але чудес не сталося. Змінилося тільки те, що походи в кафе і ресторани припинилися. Хоч якась розвага. Сімейне життя здалося Олені нудним і безрадісним. Проблему дівчина шукала в собі. Вважала, що не готова до стосунків.
Миколу ж усе влаштовувало. Хіба, що чіплятися почав до доставки їжі з ресторанів і кафе. І постійно згадував колишню дружину.
– Домашнього хочеться. Супчика, котлеток, пюре з гуляшем. Зрештою простий салатик з огірочка, помідорчика і редисочки. Немає сил більше руколою давитися.
Олена тільки молчала у відповідь. Наступного дня замовила все, про що просив Микола. Але й це його не влаштувало.
– Їжу без душі готували. От якби ти зробила щось своїми руками…
Дівчина чомусь згадала свекруху. Та одразу сказала, що Олена і Микола не пара, до того ж вимовила це після того, як дівчина зізналася в тому, що не готує.
Влаштовувати скандали Олени не хотіла. Вирішила догодити чоловікові. Але і приготована нею їжа, також його не влаштувала.
– Не ображайся, але не смачно. Пюре з грудками вийшло. Котлети якісь сухі. А салат… Чому так крупно порізала? Жахливо.
– Знаєш, що? – Розлютилася Олена.
– Що? – з цікавістю запитав Микола.
– Наступного разу готуй усе сам. А я відразу сказала, що кулінарія не моє. Я маюся за готуванням. Мені нудно. Я краще час, проведений за плитою, витрачу на роботу.
Микола знизав плечима.
– Тобі тільки твої замовники й цікаві. За ноутбуком весь день сидиш, створюєш якісь сайти. Краще б фільм зі мною подивилася.
– А тому що більше робити нічого. – Олена викинула котлети в смітник. – Це ти нічого не хочеш. Я б із задоволенням куди-небудь з’їздила. На ту ж дачу… Краще, ніж нічого. Немає сил весь час удома сидіти.
Микола задумався. І вирішив піти на поступки. Запропонував сходити в похід із друзями. Розбити табір і посмажити м’ясо. Олена зраділа. Але радість тривала недовго. У лісі Микола тільки й робив, що скиглив. То жуки йому заважали, то комарі. Залишок вечора чоловік провів у наметі.
Один із друзів Миколи,Михайло, сказав:
– Ми три роки витягнути його нікуди не можемо. Вважай досягнення. Ти молодець.
Олена, прислухавшись до хропіння чоловіка, подумала, що так собі досягнення – витягнути чоловіка з дому, щоб той весь похід проспав у наметі.
– Домосід наш Коля. Не любить подорожувати. Вони коли з Наталею жили… – Михайло зупинився, але Олена махнула рукою. Мовляв, її не зачіпає згадка про колишню дружину чоловіка. Уже звикла.
– Усі вихідні та відпустки вдома проводили. Дивно. Правда? Микола хороша людина. Напевно, кожному своє. Я ось можу в будь-який момент зірватися в інше місто. Чому? Тому що захотілося. Воно знаєш як… Найкращі пригоди ті, які не заплановані.
Олена слухала Михайла і захоплювалася. Саме так вона й хотіла жити.
– А робота?
– А що мені робота, – розсміявся Михайло, – я віддалено працюю. Сам собі господар.
– І я. Завжди мріяла не бути прив’язаною до дому. Відучилася і тепер сайти створюю. Дизайни придумую. Теж сама собі господиня. Думала, подорожувати буду. Черпати натхнення, гуляючи різними містами, а вийшло…
Михайло розсміявся.
– Познайомитися б нам раніше.
Олена зніяковіла. Поговоривши ще трохи з Михайлом, пішла до чоловіка в намет. І так обтяжливо стало ну душі. Може, права була Галина Степанівна. Не зі зла сказала, а бачила, що Олена і Микола одне одному не пара. Даремно не прислухалася. Тепер пожинати… І маятися все життя, що залишилося…
Олена більше не пропонувала чоловікові куди-небудь з’їздити. Микола ж не чіплявся до замовленої їжі. Зрозуміли, що навряд чи зможуть одне одного змінити. Занадто різні погляди на життя. І нехай сварок і скандалів у їхньому сімейному житті немає, але коханням їхні стосунки навряд чи назвеш.
А ще Олена постійно думала про Михайла. Пощастить же його майбутній дружині. Подорожувати разом будуть, весело час проводитимуть. Чому ж Микола не такий?
За порадою Олена звернулася до матері. Мама, вислухавши доньку, запитала:
– А хто тобі сказав, що щаслива сім’я рівно спокійна?
Олена розгубилася.
– Але от у вас із батьком… Спокійно і добре. Ви щасливі.
– Тому що ми схожі. І інтереси в нас схожі. А ви з Миколою тільки мучитеся. Намагаєтеся один під одного підлаштуватися і від цього страждаєте. Навіть спокійне життя може приносити тільки прикрощі.
– І як бути?
– Не мучити одне одного. – Відповіла мама, так легко, наче йшлося про якогось хлопця, а не чоловіка доньки. – Розлучитися не так страшно, як жити в нелюбові.
Олена цілий тиждень думала про розмову з матір’ю і дійшла висновку, що частка правди в її словах є. Не ладналося в них із Миколою, хоч збоку вони здавалися й гарною сім’єю. А ще Олена втомилася від того, що тінь колишньої дружини чоловіка півроку висіла над її головою.
Час було щось із цим робити.
Дівчина вирішила покликати Наталю в гості. Проблем знайти її контактний номер не склало жодних труднощів. Микола зберігав усе, що пов’язано з колишньою дружиною, у себе в телефоні й не видаляв, кажучи, що це пам’ять про один з етапів його життя.
Наталя, вислухавши пропозицію Олени, досить швидко погодилася на зустріч. Дівчина здивувалася. Їй здавалося, що домовитися з нею буде важче.
Відкривши їй двері, Олена обімліла, побачивши два величезні пакети з продуктами в її руках.
– Я не планувала готувати вечерю, – сказала вона Наталі.
– Привіт. Я приготую. Галина Степанівна розповіла мені, що ви тільки доставкою харчуєтеся. Шлунки собі садите.
Олена не стала переконувати Наталю в її висновках. Тим часом колишня дружина чоловіка з хазяйським настроєм почала розпаковувати продукти. Діставати з шаф сковорідки і каструлі. Пам’ятала ж, що де лежить. Не бентежило її й те, що Олена на неї дивилася і не розуміла, що відбувається.
– Чоловіка треба добре годувати. Здорове харчування запорука довгого життя. Я можу до вас іноді приходити. Мені не важко. – Наталя подивилася на Олену, – можу і тебе навчити. Я людина проста і жодних забобонів щодо того, хто кому доводиться, у мене немає. Усі ці ярлики тільки в нас у голові.
– Я вже це зрозуміла. – Олена похитала головою. Від рішучості та напору Наталі, забула про те, що хотіла сказати про нахабство і зробити зауваження.
– Але якщо ти не хочеш втратити Миколу, то тобі треба багато чому навчитися.
– Я заважати не буду. – Відповіла Олена і взяла ноутбук. – Я думала, замовити доставку… А… Гаразд… Готуй, якщо хочеш. Мені треба здати проект.
Особисту зустріч із колишньою дружиною чоловіка, Олена уявляла собі по-іншому. Чомусь здавалося, що між ними обов’язково виникне якась незручність і збентеження.
Можливо, образи. Наталі ж, здається, було начхати на всі норми і правила. Цікава, трохи нахабна жінка, яка знала, що робила. А ще було відчуття, що Олена знайома з нею вже давно. Але воно не дивне. Микола стільки про неї говорив.
До вечора все було готово. Наталя накрила стіл. Жінка розстаралася на славу, немов її завданням було приготувати не вечерю, а весільний бенкет.
Микола, повернувшись із роботи і побачивши за столом колишню дружину, обімлів. Олена помітила, як заблищали його очі. У чоловіка ледь виходило приховати радість.
– Наталя?! А як так вийшло…
– Олена покликала. – Відповіла Наталя. – Миколо, мий швидше руки і сідай за стіл… Ти, напевно, зголоднів. У Олени до нас є розмова.
– Дурниці. Я перекусив дорогою додому, – сказав він і обвів очима стіл.
Олена відчула себе зайвою.
– Коля… – Наталя відсунула стілець, запрошуючи колишнього чоловіка сісти поруч із нею. Чоловік подивився на Олену, ніби запитуючи, навіщо все це…
– Я вирішила поговорити… – Дівчина вдихнула. – Але думаю в цьому немає сенсу. І так усе зрозуміло. Так що… – Олена встала з-за столу. – Заяву на розлучення подамчна днях. Ну і все… Сьогодні піду до мами. Речі потім заберу.
Йдучи, Олена обернулася. Подумалося, що не дарма колишню дружину чоловіка покликала. Завдяки їй рішення змінити своє життя легше далося.
Микола ж навіть не спробував зупинити Олену. Але її це анітрохи не образило. Навпаки, на душі стало легко. Немов камінь із плечей упав.
Через кілька днів Олені зателефонували з невідомого номера.
– Як щодо того, щоб через три години полетіти до Туреччини?
Голос Михайла Олена впізнала одразу і дуже сильно зраділа.
– Із задоволенням.
Життя знову здалося чудовим і цікавим. Мав рацію Михайло . Кожному своє щастя.Спеціально для сайту Stories
