Коли Марина з’явилася в будинку свого чоловіка Миколи, їй досить скоро стало зрозуміло: зі свекрухою вони ніколи не стануть подругами. Ні, Валерія Львівна була інтелігентною і добре вихованою дамою. Але вона спілкувалася зі своєю невісткою дещо зверхньо і ніколи не забувала тримати дистанцію.
Валерія Львівна все життя займалася наукою і викладала у ВНЗ. Можливо, до Мариночки вона ставилася як до однієї зі своїх студенток, які забули до іспиту вивчити весь матеріал лекцій. Принаймні, сама Марина в присутності свекрухи відчувала себе саме такою недбалою студенткою.
Треба сказати, що для Миколи це був уже третій шлюб. Так вийшло, що вперше він одружився зі своєю однокласницею Марією, ледь їм виповнилося вісімнадцять років. Цей шлюб був «по зальоту», і після народження сина Максима не проіснував і двох років.
Досить швидко після розлучення Коля знову пов’язав себе узами шлюбу. Другій дружині, Ангеліні, пощастило трохи більше: вони прожили разом вісім років, встигнувши народити дочок-близнючок, Уляну і Мілану.
Після другого розлучення Микола п’ять років жив як вільний чоловік. У його житті траплялися захоплення, але в РАЦС він нікого не кликав. Поки не зустрів Марину.
Взагалі-то дівчина була не зовсім в його смаку, але було в ній щось таке, що змушувало його серце битися частіше. Через півроку залицянь Микола зробив Марині пропозицію, і вона з радістю погодилася стати його дружиною. Для неї це був перший шлюб, і дівчина дуже сподівалася на те, що він буде єдиним.
Незважаючи на свої двадцять вісім років, Марина в душі була справжньою дитиною, доброю і наївною. Їй здавалося, що всі люди хороші і якщо до них ставитися з відкритою душею, то вони неодмінно відповідатимуть тим же.
Однак Валерія Львівна явно була не з таких. Вона спілкувалася з невісткою стримано, та й взагалі була небагатослівною. Спочатку Марина з шкіри вилазила, щоб догодити свекрусі, але була змушена визнати, що всі її спроби налагодити контакт з матір’ю чоловіка не знаходять відгуку.
Так вони прожили кілька років. Одного разу Марина, не витримавши, прямо поцікавилася у свекрухи, чому вона робить вигляд, ніби її не існує, адже вони все-таки проживають в одній квартирі.
– Валерія Львівна, – набравшись сміливості, почала розмову Марина. – Не вважайте моє питання нетактовним, але воно давно не дає мені спокою.
– Слухаю, – з гідністю відповіла свекруха.
– Валерія Львівна… я вам не подобаюся?
– З чого ви це взяли? – свекруха завжди зверталася до невістки на «ви», немов підкреслюючи, що вони одна для одної чужі.
– Просто ми живемо під одним дахом вже кілька років, а ви жодного разу не скуштували страви, приготовані мною. Ми жодного разу не сиділи за спільним столом більше десяти хвилин. Ми жодного разу не дивилися разом телевізор, – Марина загинала пальці, – та й взагалі ніколи не розмовляли на абстрактні теми.
Ми вітаємося, перекидаємося парою фраз заради пристойності… і на цьому все.
– Марино, ви мене дивуєте, – після невеликої паузи вимовила Валерія Львівна. – Тисячі невісток на вашому місці були б просто щасливі, якби свекруха з ними не спілкувалася і поводилася просто як сусідка.
– Можливо, так і є, – погодилася Марина, – але я відчуваю певний дискомфорт.
– І абсолютно даремно! – вигукнула Валерія Львівна. – Розумієте, Марино, ви у мене третя невістка за рахунком, – вона зробила багатозначну паузу. – І хто знає, може, не остання.
На очі Марини почали навертатися сльози. Ось такої думки про неї свекруха! Невже вона з нею спілкується так тільки тому, що впевнена: Микола ще обов’язково одружиться, і не один раз?! Валерія Львівна, помітивши сум’яття Марини, мабуть, зрозуміла, що перегнула палицю.
– Ну-ну, – вона спробувала її заспокоїти. – Не приймайте це так близько до серця. І потім, Марино, навіщо вам спілкуватися зі мною, коли у вас є чоловік? – вона навіть злегка посміхнулася їй. – А ось ви останнім часом стали надто емоційною. Ви, часом, не при надії?
Марина і справді опинилася в положенні, і через вісім місяців на світ з’явився син Федір.
До моменту його народження вони з Колею вже переїхали в окрему квартиру.
Взагалі у Миколи з квартирами вийшло дуже цікаво. Його матір, Валерія Львівна, проживала в розкішній трикімнатній з високими стелями. Цю квартиру отримав ще батько Миколи, Іван Павлович, від великого підприємства, на якому він тоді працював.
На жаль, Іван Павлович рано пішов з життя — Коля тоді навчався в десятому класі. А вже через рік він привів до батьківської квартири свою першу дружину Марію. Молода дружина і Валерія Львівна постійно конфліктували. Свекруха тоді щиро хотіла допомогти і роздавала дівчині поради навіть тоді, коли та їх і не просила.
Якою була її роль у розпаді молодої сім’ї — хто ж тепер скаже — проте після першого невдалого шлюбу Микола твердо вирішив, що йому потрібна власна квартира. Незважаючи на юний вік, він організував власну справу і зайнявся бізнесом. Тоді був початок 90-х років, і дуже багато людей йшли на ризик, щоб потім розбагатіти.
Так сталося і з Миколою. Він навіть не закінчив університет, на жах своєї матері, яка вважала, що вища освіта – невід’ємна складова успіху.
За іронією долі, саме Микола зі своєю маленькою фірмою став головним годувальником у родині. А Валерія Львівна, як професор університету, отримувала тоді жалюгідні копійки.
Микола зміг купити двокімнатну квартиру, куди і переїхав з другою дружиною Ангеліною. Можливо, саме тому, що вони жили окремо, їх шлюб і проіснував цілих вісім років. За цей час Микола остаточно став на ноги. Його фірма приносила нехай і не величезний, але стабільний дохід.
Коли Микола і Ангеліна розлучалися, він вчинив як порядна людина, залишивши квартиру дружині і дочкам, а сам повернувся жити до Валерії Львівни. За свої «холостяцькі» роки він встиг здобути вищу освіту (це було неодмінною умовою матері). В цілому його повністю влаштовувало те життя, яке він вів.
Мати вела господарство, хоча ще працювала в університеті, а сам Микола займався справами фірми, а у вільний час багато подорожував.
Ось так, далеко від Батьківщини, і відбулася його зустріч з Мариною. Дівчина відпочивала в Італії з подругами, а Микола «страждав» від самотності. У них зав’язалися ні до чого не зобов’язуючі романтичні стосунки. Микола спочатку вважав, що це черговий його курортний роман, проте після повернення дододу, він все частіше згадував про Марину. У підсумку вони почали телефонувати один одному і зустрічатися, а незабаром і зіграли весілля.
Проблема полягала в тому, що Микола не міг відразу купити окрему квартиру: йому якраз знадобилося оновити обладнання для виробництва. Але, дізнавшись про вагіт ність дружини, він все ж постарався закрити квартирне питання якомога швидше.
Марина теж вклала деяку суму, щоб процес пішов швидше. Переїхавши у власне житло, вона відчула полегшення. Нарешті вона змогла відчути себе справжньою господинею!
Однак сімейне щастя тривало недовго. Буквально через пару років після народження дитини Микола завів інтрижку зі своєю секретаркою. Дізнавшись про зраду чоловіка, Марина пережила шок. Не зумівши пробачити Миколу, вона подала на розлучення. Яке ж здивування вона відчула, коли їй зателефонувала сама Валерія Львівна:
– Марино, я розумію, що ви дуже засмучені вчинком мого сина. Але я вас благаю, подумайте!
– Валерія Львівна, я вже все вирішила, – заявила невістка. – До того ж, – вона згадала слова свекрухи, – ви ж самі говорили, що я далеко не остання дружина Колі. Виходить, ви знаєте сина, як ніхто інший.
Валерія Львівна не знайшла, що на це відповісти.
Після розлучення Марина з Федором переїхали в іншу квартиру, розташовану в менш престижному районі, а виручені гроші були передані Миколі.
Найцікавіше, що після розлучення Марина і Валерія Львівна почали регулярно телефонувати одна одній. Більш того, бабуся охоче допомагала з онуком. Наприклад, вона запросто могла посидіти з Федором, коли той хворів, щоб Марина не просилася з роботи.
Дивно, але тільки після розлучення колишня свекруха відкрилася для Марини як людина. Вона багато розповідала про своє життя, роботу. Звичайно, їх не можна було назвати подругами, але спілкувалися вони цілком нормально.
Так минуло ще п’ять років.
За цей час Микола одружився з тією самою секретаркою, але… справи в його фірмі йшли вже не так добре, як раніше. Можливо, спритна дівчина сподівалася зірвати великий куш, проте її чекало розчарування. Четверта дружина постійно пиляла чоловіка, що він повинен більше працювати і розширювати бізнес.
Микола намагався, як міг, проте нічого не виходило.Цей шлюб закінчився черговим розлученням, причому дружина постаралася «вичавити» з Миколи якомога більше. Вона залишила його буквально жебраком.
Колі нічого не залишалося робити, крім як повернутися назад до квартири матері. На ньому було кілька кредитів, які треба було вчасно погашати. А сама Валерія Львівна була вже на пенсії, і її здоров’я теж вимагало уваги.
Марина намагалася допомагати колишній свекрусі, як могла — то підкине їй трохи грошей, то продуктів купить. Сама вона не вийшла заміж — так і залишилася одна з сином.
Іноді Валерія Львівна натякала невістці, що, може, їм з Колею знову варто зійтися? Але Марина рішуче відкидала такі натяки, так що свекруха змушена була відступити.
Через три роки сталася трагедія: пішов з життя Микола. У чоловіка раптово відірвався тромб. Для Валерії Львівни це був сильний удар. Не минуло й кількох місяців після втрати сина, як у неї стався інсульт.
Марина тоді буквально жила в лікарні. Лікарі робили, що могли. Валерія Львівна пройшла через довгу реабілітацію. Вона могла говорити, нехай і важко, але одна половина тіла залишалася практично паралізованою. Було зрозуміло, що літня жінка вже не зможе жити одна, адже їй був потрібен постійний догляд. А найняти доглядальницю коштує дуже великих грошей.
Незважаючи на слабкість, Валерія Львівна не втратила ясності розуму. Вона покликала Марину на важливу розмову. Колишня свекруха сказала, що не хоче бути ні для кого тягарем. Якби була її воля – вона б продала квартиру і на виручені гроші оплатила б перебування в будинку для літніх людей з хорошим доглядом. Але є одна проблема – тоді вона не залишить онукам ніякої спадщини.
– Марино… я знайшла рішення, – промовила свекруха. – Я продам квартиру, і всі гроші поділю рівно на чотири частини, якраз за кількістю онуків. Не хочу, щоб після моєї смер ті ви всі довго і болісно судилися один з одним.
– Але де ж ви будете жити? – резонно поцікавилася Марина.
– Хочу запропонувати вам усім таку угоду: у кожного онука я буду жити по кілька місяців, а потім переїжджати до іншого. Так я не зможу вам набриднути, але в той же час буду під постійним наглядом. Що скажеш? Ви б з Федором погодилися?
Марина не знала, що відповісти. З одного боку, в словах свекрухи був певний сенс, а з іншого… Федір поки що школяр. Виходить, що весь тягар відповідальності лягає саме на неї. Марина була готова і просто так допомагати Валерії Львівні, тому що їй було дуже її шкода.
Однак свекрусі вона відповіла, що спершу потрібно заручитися згодою інших онуків. Максим, Уляна і Мілана – вже дорослі люди, у них вже давно свої сім’ї і своє життя.
Валерія Львівна обдзвонила трьох онуків. Виявилося, що всім потрібні гроші. Вони щиро дякували бабусі за її щедрість і обіцяли за нею доглядати стільки, скільки потрібно.
Свекруха почала процедуру продажу квартири. Це зайняло майже півроку. Коли все було закінчено, вона чесно поклала гроші на чотири рахунки.
Спочатку вона оселилася у Марини. Колишня невістка і Федір доглядали за бабусею, відвозили її до лікаря, оплачували медичні процедури. Загалом, робили все, щоб зробити її життя кращим. Правду кажучи, вони любили стареньку і піклувалися б про неї в будь-якому випадку. Але Федір скоро вступає до університету, тож гроші точно не були зайвими.
Через кілька місяців Валерія Львівна зателефонувала старшому онукові Максиму. Той із сумом у голосі сказав, що готовий взяти бабусю хоч зараз, але дружина народила другу дитину. Малюк постійно кричить, вночі вся сім’я не може нормально спати. Навряд чи Валерії Львівні буде комфортно в такій обстановці.
Та лише похитала головою і зателефонувала двом онучкам. Як з’ясувалося, Уляна поїхала на стажування до Німеччини і повернеться не раніше, ніж через півроку. Мілана зараз в іншому місті бере участь в якійсь благодійній кампанії. Загалом, забирати бабусю нікому. І жити їй, по суті, ніде.
Довелося їй залишитися у Марини.
Чи потрібно говорити, що ще через кілька місяців старші онуки знову знайшли поважні причини, аби тільки не селити бабусю у себе вдома? Довелося весь тягар догляду Марині взяти на себе.
Так минуло кілька років, а потім здоров’я Валерії Львівни зовсім погіршилося. Вона практично не вставала. Марина навіть пішла на віддалену роботу, щоб доглядати за свекрухою. За весь час тільки Максим кілька разів допоміг грошима, а онуки взагалі зникли з радарів. Вони змінили номери телефонів. Марині не було коли їх розшукувати – і так вистачало турбот.
– Мариночко, ось як вийшло, – слабким голосом, зі сльозами на очах, говорила Валерія Львівна. – Одна ти у мене, та Федір залишилися. Ех, знала б я раніше… Я ж для вас тягар, це розумію добре.
– Та що ви, Валерія Львівна. Ми вас любимо, – від щирого серця сказала Марина.
– Ось люди кажуть, що перша дружина – від Бога. Виходить, за такою логікою, і перша невістка повинна бути найсправжнішою. А що вийшло? Ось ти у мене третя невістка, а рідніша і ближча за тебе нікого немає…
Марина обійняла свекруху. Вона робила все можливе, щоб скрасити останні дні літньої і хворої жінки, але розуміла, що не всесильна. Валерія Львівна, тим часом, продовжила:
– Я просто стара дурепа! Треба було квартиру залишати вам з Федором. А я все хотіла справедливості. Тільки де ж вона, ця справедливість?
Марина запевнила свекруху, що та і так їй допомогла. Ось Федір займався з кращими репетиторами і вступив до хорошого ВНЗ – чи це не щастя? А все тому, що бабуся допомогла. Але такі слова мало заспокоювали Валерію Львівну. З кожним днем вона ставала все слабкішою і слабкішою…
***
На похорон свекрухи прийшли Марина з Федором та ще кілька родичів і знайомих. Старший онук Максим надіслав великий вінок з красивою стрічкою, але сам не зміг приїхати, пославшись на невідкладні справи.
Онучки Уляна і Мілана теж не приїхали. Вони, швидше за все, навіть не знали про сме рть бабусі. Марина намагалася їх розшукати, але у неї нічого не вийшло.
Чи шкодувала Марина про те, що погодилася доглядати за колишньою свекрухою? Звичайно, ні. Валерія Львівна була дуже цікавою людиною і чудовою співрозмовницею майже до останнього дня свого життя.
До того ж, Марина таким чином віддавала данину пам’яті Миколі. Адже як не крути, а якби не він, то не було б у неї сина Федора. А він виріс дуже хорошою людиною, на радість мамі.
Спеціально для сайту Stories
