Сашка терпіти не могла дні, коли до дитячого будинку приходили потенційні усиновлювачі! Тому що за сім років, що вона прожила тут, її жодного разу так і не вибрали. Раніше, коли вона була зовсім маленькою, вона чекала на ці дні. Як заворожена дивилася на гарних тітоньок і дядечків.
Вони здавались їй чарівниками, які заберуть її до себе у замок! І нова мама цілуватиме її на ніч, а новий тато кататиме її на плечах. І ще вона матиме свою кімнату. І не треба буде щодня бачити цього неприємного Вітьку. Він постійно норовив посмикати її за кіску і обзивав Зябликом.
Сашка не знала, що означає це слово, але воно здавалося їй дуже образливим. Їй було п’ять років, коли вона потрапила до дитячого будинку. Батьки її загинули в аварії. Сашка все ніяк не могла зрозуміти, чому мама та тато не приходять. І чому вони її залишили?
З роками вона зрозуміла, що їх більше немає. І поступово почала забувати їхні обличчя. Вони стерлися з пам’яті. Забула їхні голоси. Забул запахи. Забула дім, в якому вони жили разом. Сашці так хотілося, щоб якось її вибрали!
Але дива не траплялося, а вона росла і почала розуміти, що її ніколи не виберуть. Просто дівчинка була дурненькою, а вибирали завжди гарних дівчаток з бантиками в розкішному волоссі та з милими усмішками на обличчях. Вітька продовжував її діставати.
Тільки тепер Сашка знала, що зяблик це пташка. Цього дня знову прийшли усиновлювачі. Усіх дівчаток вбрали, заплели банти в коси, а Сашка взяла й підкарнала себе під хлопця. Їй більше не хотілося, щоб її хтось вибрав. Вона вирішила, що у своєму житті все і всіх обиратиме сама!
Побачивши її з короткою стрижкою, вихователі ахнули, а Вітька, як завжди кинув їй у спину: «Зяблик». Олександрі виповнилося дванадцять. Вітька ж був старший за неї на три роки. Того дня її не обрали. Дуже жахливо виглядало її нерівно острижене волосся, та й очі дівчинки метали блискавки.
Через три роки з дитбудинку випустився її заклятий ворог Вітька. Попрощавшись із усіма, він раптом підійшов до Сашки. Вітька глянув на неї довгим дивним поглядом і пішов, жодного разу не обернувшись. Зачинивши двері дитбудинку, Сашка вийшла на вулицю і вдихнула повітря свободи.
За ці роки вона з гидкого каченя перетворилася на прекрасного лебедя. Розкішне волосся до пояса, величезні зелені очі, точена фігурка. Вона попрямувала до батьківської квартири. І раптом почула: «Привіт, зяблик». Обернувшись, вона побачила перед собою Вітьку.
Вітька йшов за нею до самого під’їзду. Зачекав, коли вона увійде всередину, і пішов. З того дня він приходив під вікна щовечора. На лавці біля будинку сяде і сидить, поки Сашка світла в квартирі не погасить. Літо червоне змінилося дощовою осінню. За осінню прийшла зима.
Вітька все ходив та ходив. Якось Сашка підійшла до нього. Присіла поруч, запитала, чи не набридло йому так ходити, чи не замерз. Він лише сказав, щоб Сашка обрала його. Вона підскочила з лави, як ошпарена і втекла до себе. Дивилася через тюль, як Вітька дивиться на вікна.
31 грудня Сашка поспішала додому після роботи. Потрібно ще стіл накрити, нову сукню одягнути, незабаром Новий рік! Вітьки на лаві не було. Серце пропустило удар … Може трапилося що? За годину Сашка закінчила весь святковий клопіт і налила собі шампанського.
Підійшла до вікна, Вітьки не було. У грудях гидко занило від поганих передчуттів… Страх почав закручуватися в животі в тугу спіраль… І цієї миті за вікном щось спалахнуло! Вона подумала, що це феєрверк і підійшла до вікна, подивитися на салют.
На снігу величезними вогненними літерами спалахував напис: «Вибери мене». Вітька сидів на лавці, дивився на її вікна і махав їй рукою. Той Новий рік кардинально змінив життя Олександри, адже вона дала шанс тому, кого ненавиділа в дитинстві, завдяки чому стала щасливою…
