– А що, Андрійко, навіщо твоїй мамі великий будинок, вона ж все одно одна. А ми за містом замість дачі, відпочивати в ньому будемо. – Дивиться Аллочка в очі чоловікові, і від цього погляду тане Андрій.
Хоч і неприємно від думки, що доведеться забрати у матері будинок, але Аллочка все так розклала по поличках, що й заперечувати не хочеться.
І справді, навіщо матері в селі будинок, якщо на садибі є маленький будиночок, така собі хатинка на дві крихітні кімнатки. Ну, так їй і вистачить. І Андрій погоджується.
Розбирав син разом з бригадою будинок, який ще батько будував, – з любов’ю будував, колода до колоди, дощечка до дощечки.
Спочатку очі ховав від матері, а потім подумав: ну так погодилася начебто відразу. І справді, чого їй одній в порожньому будинку сидіти, в хатинці затишніше, та й опалюється швидко.
Відвезли будинок, Андрій поспішив по дошці, що через двір прокладена, оступився і впав на обидва коліна. Підбігла мати зі сльозами:
– Не забився, синку?
Підвівся, подивився в материнські блакитні, як небо, очі… мати все зрозуміє, начебто не засуджує, адже в Андрія дружина молода – красуня. Як побачив він Аллочку вперше, того ж вечора на руках через всю вулицю ніс, а на другий день заміж вийти запропонував.
Правда Аллочка ще три місяці його відмовами мучила. Зате скільки щастя було, коли погодилася.
– А що, Андрію, навіщо Марії Василівні такий город великий? Хіба вона впорається з ним… а земля нині в ціні. – Аллочка знову дивиться в очі Андрію і каже вкрадливо. – В оренду фермерам віддати землю, а матері твоїй маленький город залишити, що відгороджений, вистачить їй, нехай копається… а нам кожна копійка буде в допомогу.
Задумався Андрій, хотів відмовити, але дивиться на дружину: начебто права. Частина землі взагалі нічим не засіяна, та й сад там великий… нехай люди за гроші користуються.
– Ну раз треба, синку, значить нехай так і буде. – погодилася Марія Василівна.
– Ну, ось і добре, сиди, у вікно дивись, відпочивай, – порадив син, зрадівши, що розвантажив матір від непотрібної роботи.
Аллочка, як гілочка, що цвіте навесні, Андрій навколо неї в’ється, не може надивитися.
Якось пізньої осені Андрій застудився, одягнений був легко… хлопець захворів з температурою. А потім і зовсім до лікарні відвезли. Тиждень важко було, в непритомності метався. Прийшов до тями, про Аллочку відразу згадав, так побачити захотілося.
Прийшла дружина. Сидить біля нього, як гілочка квітуча, дивиться, як би здалеку.
На тумбочку яблучко поклала. І все, більше нічого. А до Андрія сили почали повертатися, організм молодий, його підтримати треба, та тут ще чимось смачним запахло, сусідові по палаті гостинці принесли.
Поглянув Андрій на яблучко і запитав:
– Аллочка, а може поїсти чогось принесеш…
– А тебе хіба тут не годують? – почув він у відповідь від дружини. І сказала вона легко, без запинки, все з тією ж чарівною посмішкою. І Андрію її слова як відлунням по серцю пройшлися.
Пішла Аллочка, тільки поділ спіднички майнув. У коридорі молода медсестричка поглядом проводжала.
– Яка красива, – прошепотіла вона.
– Серце у неї холодне, – сказала слідом санітарка тітка Саша.
Заснув Андрій. І сон йому сниться, ніби він у рідному домі, батьковому домі: пічка топиться, на плиті вариться курячий суп, а на столі мамині пироги. І запахи їжі все сильніші… Андрій відкрив очі… та це зовсім не сон. На тумбочку мати викладає їжу, намагається тихо поставити, щоб синочка не розбудити…
– Андрійко, ось я незграбна, розбудила тебе, відпочивав ти…
– Мамо… тобі Алла сказала?
– Тітка Саша мені подзвонила, санітарка тут у вас, давня моя знайома…
Дивиться Андрій на матір і немов серце прозріває. І зовсім не стара вона у нього, як казала Алла, недавно на пенсію вийшла, хіба це роки… і очі у матері, як небо, дивляться, як в душу заглядають. А супчик курячий… такого смачного ніде не їв.
– Я тобі їсти привезла, ти тільки скажи, я все, що хочеш привезу…
– Знаю, мамо, ти для мене все…
Одужав Андрій і насамперед знайшов бригаду, яка відвезе будинок назад у село. Повозитися доведеться, вдруге будинок ставити, але Андрій на своєму стоїть:
– Будинок на місце.
Приїхав на рідне подвір’я і ком у горлі: це майже рік мати дивилася з вікна хатинки на порожнє місце, розтрощене місце, на родове гніздо. А в цей час на городі чужі люди господарювали… сам не міг зрозуміти, як же він допустив таке.
Будинок оновили, дах новий зробили, в оренді землі Андрій відмовився. А потім повідомив Аллу, що розлучається з нею.
Вперше вона здивувалася:
– Як же так? Одужав і немов підмінили тебе…
– Переродився я, – відповів Андрій.
– Образився, що я до тебе не приходила? – Аллочка підняла брову. – Ну, так подруга до мене приїжджала, вона раз на рік приїжджає, я ж повинна була її привітати, не кидати людину… ну а ти… одужав же…
Довго придивлявся Андрій до Дарини, місцевої фельдшерки, яка нещодавно приїхала. Потім зустрічалися півроку. Дівчина не вражала такою красою, як Аллочка, від якої важко відвести погляд. Зате душа добра і серце чуйне.
Спочатку жили у матері Андрія, а потім побудували свій будинок, щоб у ньому народжувалися діти, щоб цей будинок дістався онукам.
І Андрій тепер жив щасливим життям і більше не втрачав голову, щоб не натрапити на холодне серце…
Спеціально для сайту Stories
