Жінці виповнилося 70 років. Ювілей! До цього дня купила тканину та замовила сукню. Дуже гарну, витончену. І до неї в інтернеті сережки срібні, дорогі замовила. Надягла, подивилася в дзеркало, побачила, що помолодшала. Потім почала готувати, щоб гостей смачненьким почастувати.
Мають ж приїхати сестри, а ще брат привезе стареньку маму. Їй незабаром 95 років виповниться. Стіл виблискував святковим посудом. І їжа сама в рота просилася. Гості приїхали. Мати-стареньку посадили на найпочесніше місце. Вона посидить трошки, а коли втомиться, то в сусідній кімнаті полежить.
Іменинниця переодяглася у нову сукню. І сережки одягла. Вийшла до гостей. І вони зойкнули. Їй було приємно, що здивувала, що оцінили. Дуже приємно. Підняли першу. Потім, як годиться – другу. І одна з сестер раптом сказала, що в такі роки не гоже сукні та сережки дорогі купляти.
Стара ж вже, все одно вдома постійно сидить. Інші сестри головами закивали. І почали розповідати, що у них усі шафи одягом забиті. Носити не зносити. І відразу, чомусь нове плаття ніби тиснути стало. І сережки поважчали і почали відтягувати вуха. І в душі стало порожньо.
І якось різануло, що вже 70 і життя минуло. Жінка якось постаріла і посмішка, що пішла з обличчя, зробила обличчя кам’яним. Не хотілося ні з ким розмовляти. Не хотілося їсти, кусок у рот не ліз. Не хотілося більше свята. Гості, ніби відчули зміну настрою господині, притихли.
І тут заговорила мама, яка досі мовчала. Вона розповіла, що її батько, коли її матері виповнилося 100, сам пішов на базар та купив дружині шаль бордового кольору. Коли за стіл сіли, він вийняв подарунок із таємного містечка та дружині вручив. Точніше, на її плечі накинув цю саму шаль.
Мати помолодшала і щаслива сиділа, і нову шаль старими руками гладила. І наче років двадцять скинула, які там – дев’яносто років! Мудро так сказала. Встала і пішла до іншої кімнати полежати. Втомилася вона. Сиділи мовчки. За столом, як і раніше, було сумно.
Сестра, що «словами смітила», таки вибачилася, але легше від цього не стало. Так, про щось говорили, але розмова не клеїлася, жартували, але не сміялися. Щирі не було, душевності не було, бо слова отруйними виявилися і повисли важкою хмарою.
І тут прийшли улюблена племінниця із чоловіком. Весело привіталися з усіма, іменинницю привітали. Чоловік племінниці підійшов, став на одне коліно, подарував букет троянд і заспівав якийсь старовинний романс. Племінниця відкрила маленьку коробочку, а в ній намисто з річкових перлів.
Усі ахнули. Племінниця своїми руками коханій тітоньці на шию надягла намисто. Потягла за руку до дзеркала. Обійняла, заплескала в долоні, розсміялася. За столом стало шумно. Знову чувся сміх. Підняли келихи за здоров’я іменинниці. Все! Не було більше отруйної атмосфери.
Вона розчинилася в любові та щасті. На всіх обличчях – радість. Причому справжня, щира. І полилася розмова. І хотілося говорити, і жартувати, і сміятися і їсти смачну їжу, і милуватися жінкою, якій виповнилося лише 70 років….
