Інга ніколи не була обділена чоловічою увагою, але останнім часом помітила таку тенденцію, що знайомства в реальному житті рік у рік траплялися з нею все рідше, а охочих познайомитися в інтернеті ставало все більше. Вона мляво чинила опір цьому тренду лише зрідка відповідаючи на найцікавіші повідомлення віртуальних донжуанів, поки їй не написав він.
Його увага, компліменти та гумор робили Інгу від самого початку листування дуже щасливою. У перший же місяць їхнього спілкування, засоловівши від його промовистого, веселого й ненав’язливого залицяння, вона, в глибині своєї романтичної душі, начепила на себе фату, білу сукню і категорично відмовлялася повертатися в нудний побут.
Незважаючи на те, що час від часу подруги і підсвідомість нашіптували їй, що це класичне шахрайство в інтернеті, почути їх через марш Мендельсона, що грав у її голові, вона не могла, а, якщо бути чесною, то і не хотіла, нудьгувавши за теплом і ласкою і всією своєю пристрасною натурою насолоджуючись солодкими путами віртуального кохання.
Якщо бути зовсім відвертою, то Інгу, звичайно, бентежив трохи той факт, що після трьох місяців їхнього знайомства, живучи в одному місті, він все ще не пропонував їй зустрітися або хоча б зателефонувати. Але оскільки закохана жінка для будь-якої неадекватної поведінки свого коханого здатна знайти виправдання, то й вона з легкістю виправдовувала поведінку коханого.
Пояснювала це серйозним ставленням до неї та боялася злякати його нетерплячістю та натиском. Увага, дбайливе ставлення, душевна теплота, безумовне прийняття, безмежна ніжність, витончене почуття гумору і блискуча ерудиція – це лише невеликий уривок з меню, яким Інгу щодня пригощав її новий віртуальний коханець.
Повертатися до безсмачного дієтичного харчування, яке пропонувало її чоловіче оточення в реальному житті, Інзі зовсім не хотілося. Колеги в неї часто були або щасливо одружені, або страждали на обсесивно-компульсивний кобелізм, а деякі, особливо спритні, примудрялися представляти у своєму обличчі обидві категорії одночасно.
Як об’єкт для любові ні ті ні інші Інгу не влаштовували. Було ще два сусіди, з якими Інга, час від часу, перетиналася, але один, судячи з його регулярно мінливих супутниць, віддавав перевагу дівчатам явно молодшим і однозначно худішим за неї, а інший був зарозумілим красенем, який з першого дня, ще жодного разу не зволив з нею нормально привітатись.
Замість вітання він обмежувався лише скупим кивком голови. Наближався Новий Рік й Інга з нетерпінням чекала пропозиції нарешті зустрітися і провести свято разом. І він запропонував! Він запропонував прислати за нею 31 грудня таксі, яке відвезе її до ресторану, щоб вони у змогли спочатку повечеряти, а потім поїхати з його друзями на вечірку.
Щастю Інзі не було межі, але пильні подруги, дізнавшись про запропонований план загадкового містера Х і про те, що вона з ним ще навіть жодного разу не говорила по телефону, тут же висунули конспірологічні сценарії як у новорічну ніч він буде – чи вивозити все її майно з квартири, або всі свята безперервно знущатися з неї, або викраде її або хтозна що ще.
Інга була не з полохливих, але тут їй справді стало страшно і вона написала йому, що дуже рада запрошенню, але без попереднього дзвінка з відеозв’язку та копії його паспорта зустрічатися з ним вона боїться і не буде.Він не відповідав на її повідомлення вже півдня, чого за весь час їхнього листування ще жодного разу не траплялося.
Сльози та образа на власну наївність та дурість душили Інгу. Їй було страшенно шкода розлучатися з тим чарівним світом любові та взаєморозуміння, який він, останні три місяці, щодня їй дарував і шалено боляче від того, що вона розкрила перед ним душу, а він так жорстоко над її довірою поглумився. Пізно ввечері він таки написав.
Тремтячими руками Інгуся відкрила повідомлення і крізь сльози прочитала: “Дорога Інго, провибач мені, будь ласка, що змусив тебе чекати. Я не знав як краще написати, що я не той за кого себе видавав весь цей час – веселий, розкутий і промовистий хлопець, а сумний, закомплексований заїка, який закохався в тебе як хлопчик і дуже хотів тобі сподобатися.
Я не можу тобі подзвонити, тому що від хвилювання не зможу вимовити і слова, але я посилаю тобі копію свого паспорта і сподіваюся, що ти пробачиш мені і даси мені ще один шанс».
Інга заплакала. Вона була нескінченно щаслива, що не втратила свого кохання і що його дивній поведінці знайшлося таке миле і невинне пояснення. Вона відкрила прикріплений файл і мало не випустила телефон, коли впізнала на фотографії свого зарозумілого красеня сусіда, який ніколи не вітався, а лише кивав час від часу….
