Жіноче щастя Валентини загубилося десь на просторах країни. У молодості вона пережила неземне кохання — хлопець із сусіднього села. Але після служби він не повернувся до рідного села, залишився на чужині, одружився і перевіз до себе батьків.
Довгі роки ніхто не міг розтопити серце гордої красуні. Але шість років тому односельці помітили, що Валентина почала повніти, а потім і живіт з’явився. Жінка гордо ходила вулицею, не звертаючи уваги на шепотіння та плітки за спиною. Про те, хто батько майбутньої дитини, вона не розповіла навіть найкращим подругам.
У призначений час народився хлопчик, якого назвали Василем на честь батька Валентини. Жінки з цікавістю заглядали в коляску, сподіваючись побачити в немовляті риси когось із односельців. Але хлопчик із блакитними очима та льняним волоссям не був схожий ні на кого.
Тоді сусідки вирішили, що Валентина народила хлопчика від когось із районного центру, куди їздила до лікарні, і заспокоїлися.
Хлопчик ріс спритним, пустотливим, але добрим і кмітливим. Валентина вийшла на роботу, і життя маленької родини потекло своєю чергою.
***
— Валентино, там твій байстрюк б’..ься!
— Ох! Негідник! — жінка кинула мотику, вибігла з городу на вулицю.
Купка хлопців валялася в дорожньому пилу, роздаючи один одному стусани. Валентина висмикнула свого білявого Василя, дала йому по потилиці й потягла додому.
— Ось тобі Боже покарання! Чому ж тобі не живеться спокійно?
П’ятирічний хлопчисько, надувшись, дивиться скоса, розмазуючи по брудному обличчю сльози та соплі. Він уже давно утвердив своє становище на вулиці.
Хлопці перестали його дражнити, побоюючись хоч і маленьких, але міцних кулаків, а ще якогось відчайдушного, загостреного почуття справедливості.
Дорослі, бачачи, як старанно маленький Василь допомагає матері на городі та по дому, перестали тикати пальцями й засуджувати Валентину.
Але цього разу причина бі..и була серйозною: хлопчаки кидали каміння, проганяючи бездомне цуценя. Малюк скиглив, метався між деревами, спотикався і падав. І Василь, не замислюючись, кинувся на мучителів собаки.
***
Минають тижні, місяці, роки…
— Валентино, там твій байстрюк бика випустив. І не побоявся ж!
— Ох, Василь! Що ж ти накоїв? Бик розлякав пів села.
— Мамо, йому ж нудно одному.
І знову немає спокою матері.
— Валю, там Микола на річці Василя повчає!
— Миколо, ти з глузду з’їхав? Відпусти дитину! — як коршун накинулася на сусіда жінка.
— Твій байстрюк всю мою рибу назад у річку випустив!
— Мамо, їй же боляче. Вона без води не може, — хлопчик дивиться на дорослих наївними блакитними очима.
Валентина йде додому з магазину. На краю селища стоїть натовп, усі дивляться на верхівку дерева. Жінка підняла голову, а на самій верхівці сидить її Василь і відганяє ворона від пташиного гнізда. Хлопчик заліз нагору, а злізти боїться.
Щенята, кошенята, сорока з перебитим крилом і навіть зайчисько — кого тільки не знаходила Валентина в сараї на краю городу. І всіх Василь мив, годував, лікував і випускав або віддавав сусідам.
***
Пролітають роки, ось і до школи син пішов.
— Валентино, тебе викликають до школи. Там твій Василь знову щось накоїв.
— Ой, лишенько! — жінка переодяглася в нову сукню, накинула чисту хустку і пішла до школи.
Восьмирічний хлопчисько, надувшись, дивиться скоса, підозріло шморгаючи носом.
— Петренко, поясни мені та своїй мамі, чому ти по..вся? — вчителька дивиться поверх окулярів.
— За справу, — хлопчик згадав, як злякалася Оленка, коли однокласники підкинули їй у портфель жабеня. Дівчинка діставала підручники, і їй прямо на руку стрибнув маленький і холодний клубочок. Оленка впустила на підлогу свої акуратні зошити, розсипала олівці та ручки й відчайдушно розплакалася. Хлопчаки розсміялися, показуючи на дівчинку пальцями:
— Плакса!
— Боягузка!
Василь, не замислюючись, дав пару потиличників хлопцям, які дражнили Оленку, і вже збирався закріпити урок кулаками, але тут увійшла вчителька.
Пролітають місяці, роки, діти підростають.
Шум і крики на шкільному подвір’ї. Хлопчаки з підталого весняного снігу ліплять сніжки й кидають у собаку. Жива мішень відчайдушно намагається втекти, але кривдників занадто багато. З розбігу одного хулігана Василь штовхає в кучугуру, іншому щедрою жменею суне за комір сніг… Хлопці з криками розбігаються. Оленка кидає їм услід кілька сніжок і подає портфель своєму другові.
— Не смійте ображати маленьких!
Весняне сонце розтопило сніг, на проталинах пробивається перша травичка, на дорогах — величезні калюжі. Олена обережно пробирається по узбіччю, оминаючи багнюку. Сусідський хлопчисько штовхає дівчинку в калюжу і з реготом тікає.
Василь ловить бешкетника на сусідній вулиці, хапає його в обійми, заносить у велику калюжу і акуратно ставить у найглибшому місці. Хлопчику дістанеться від матері за промоклі черевики та забруднені штани.
— Не забудь потім вибачитися перед Оленкою, — Василь погрожує кулаком хулігану.
Парочка друзів камінням і палицями намагається збити пташине гніздо на верхівці берези. Василь йде до директора школи і про щось довго з нею розмовляє. Через тиждень у класі хуліганів домашнє завдання — зробити шпаківні.
— Сьогодні всі залишаються після уроків і розвішують на деревах пташині будиночки. Подякуйте за це тим, хто так любить кидати каміння, — вчителька суворо дивиться на винних хлопчаків.
Літо, канікули, спека, дітлахи купаються в річці. Хлопчик років семи ридає, сидячи на піску. Він порізав ногу осколком пляшки. Наступного дня Василь приносить пакети для сміття і роздає відпочивальникам. Увечері на пляж заїжджає на тракторі сусід і відвозить мішки на смітник.
***
Пролетіли шкільні роки, відшумів випускний, колишні однокласники розходяться. Олена вступила до педагогічного, Василь залишився працювати в рідному селищі. Він вирішив спочатку відслужити, а потім продовжити навчання.
— Валентина, тобі прийшла повістка. Як швидко виріс твій синочок!
Мати плаче, Олена сумує.
— Олена, ти будеш мені писати?
— Буду. Я чекатиму на тебе, Василю.
***
— Валентино, лист тобі. Якийсь дивний…
— Дякую, Надіє, — жінка з хвилюванням взяла конверт з кількома печатками. — Ох, що ж це таке? З Василем щось не так?
Тремтячими пальцями розірвала Валентина конверт. Друковані чорні літери дрібними комашками розбіглися перед очима. Жінка важко опустилася на лавку, безсило опустила руки на коліна. Кілька разів глибоко зітхнула і знову піднесла аркуш близько до очей.
«Шановна Валентино Василівно!
Ваш син, сержант Петренко Василь Іванович, виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною, проявивши ініціативу та майстерність, з честю виконав завдання командування. Завдяки професійним діям довірений йому відділ здобув перемогу над умовним противником. Від імені командування частини висловлюю подяку та вдячність за чудове виховання сина. Командир частини…»
Олена, яка дізналася від листоноші про дивний лист, отриманий Валентиною, вже стояла у дверях.
— Тітонько Валя, що сталося? Що з Василем?
— Василь їде у відпустку. Командування нагородило його за відмінну службу, — жінка не приховує сліз щастя.
Час пролетів у турботах і очікуванні.
— Валентино, твій повернувся!
Затамувала подих, потемніло в очах, ноги тремтять… Хотіла б побігти назустріч синові, та сил немає. Валентина присіла на лавку, лише сльози, що струмком течуть, витирає. А син, що подорослішав і зміцнів, уже на порозі рідного дому.
По селищу вирує веселе весілля, у саду накриті столи. Гості вшановують батьків, вітають молодят. А Василь з Оленою лише один на одного дивляться, рук не розмикають.
***
Мчать роки, їх не зупинити…
— Валентино, там твої дітлахи …!
Бабуся Валя визирає у вікно. У провулку п’ятирічний білявий хлопчик, надувшись, дивиться скоса, розмазуючи по брудному обличчю сльози та соплі. За його спиною стоїть хлопчик молодший, притискає до грудей кошеня. Навпроти стоїть купка дітей, кричать, махають руками, але не підходять.
— Оленко, — кличе Валентина невістку. — Що там наші творять?
На вулицю вийшла молода жінка.
— Іване, Степане, а ну в дім!
— Мамо, можна кошеня взяти? Хлопчаки в нього камінням кидали, а він голодний, — молодший син, Степан, дивиться наївними блакитними очима. — А ще вони його втопити хочуть.
— Ну що з вами робити, — зітхає Олена. — Беріть, але годувати його будете самі. Подивимося ще, що скаже батько.
Брати переглядаються. Вони точно знають, що тато дозволить залишити кошеня…
