Віка з Настею були подругами з самого раннього дитинства. Жодна толком не пам’ятала, з чого і коли почалася їхня дружба.
Дівчата росли досконалими протилежностями. Настя – весела і відкрита дівчинка, готова поділитися з оточуючими всім, що попросять, що виносять із дому всі солодощі, щоб порадувати друзів. Віка ж була більш замкнутою, закритою. Про таких зазвичай кажуть: “собі на умі”. Можливо, різниця в характерах брала свій початок з їхніх сімей.
Батьки Насті хоч і не були багатими людьми, але доньку намагалися ні в чому не обмежувати. Красиві речі, іграшки та поїздки на море були нормою її життя. На відміну від Віки.
Її батько, який вживав, і вічно заплакана мати, яка нервово кричала, – мало дбали про щастя доньки. Взута – одягнена – нагодована? Чудово, значить, переживати нема про що.
Про те, що з донькою треба розмовляти, дарувати їй подарунки і приділяти увагу, не замислювалися. У сім’ї Насті все було інакше.
– Віко, а що тобі тато на Восьме березня подарував? – запитала Настя подружку дорогою до школи.
– Нічого. А що, повинен був? – здивувалася та.
– Ну як же! Це ж наше, жіноче свято. Тато нам із мамою з самого раннього ранку подарував по букету, накрив гарний стіл, а потім повіз у кіно. Ой, ти не уявляєш, як я люблю це свято!
Віка не відповіла, але про себе вирішила, що вона ненавидить Восьме березня з цього дня.
Заздрість, липка і мерзенна, оселилася в душі Віки з дитинства. Вона дивилася на сім’ю подруги і хотіла таку саму. Вона бачила себе на її місці і вважала, що Настя нічим не заслужила таке щастя. Худа, руда, кирпата, вона здавалася Віці абсолютно потворною.
При цьому батьки називали її красунею і всіляко балували. А Віка, куди більш приваблива, змушена була терпіти скандали батьків і зневагу батька.
Не до кінця розуміючи всю несправедливість життя, Віка вирішила, що у всіх її бідах винна подруга. Вона страшенно заздрила Насті. Заздрила абсолютно всьому – новим сукням, солодощам, прикрасам, іграшкам, але найбільше – квітам на Восьме березня.
Поступово гостра заздрість стала родючим ґрунтом для пекучої ненависті, насіння якої з’являлося з простих побутових дрібниць життя Насті, якими була обділена Віка.
Особливо сильно Віка ненавиділа жіноче свято. Саме тому, що подруга завжди вихвалялася подарунками і знаками уваги, а в родині Віки взагалі цей день не вважали святковим. І вона пообіцяла собі, що неодмінно помститься подрузі, змусить її відчути увесь той самий біль і образу, що протягом багатьох років відчувала сама.
Знала б Настя, що за змія причаїлася поруч із нею, постаралася б менше ділитися таємницями з подругою дитинства, та й про своє щасливе життя перестала б розповідати.
Але Настя була доброю дівчинкою, яка не допускала навіть думки, що хтось може жити гірше, ніж вона. Що когось може не любити тато, не хотіти робити подарунки, не балувати. Ділячись із подругою своєю радістю, вона навіть не здогадувалася, якого болю завдає їй.
Час минав. Дівчатка росли, а разом із ними зростала образа і ненависть в одній із них.
Ледве закінчивши університет, Настя познайомилася з Андрієм, незабаром він покликав її заміж, і пара почала готуватися до весілля.
Віка вирішила, що ось і настав час розплати. Вона запланувала, що найкращим відшкодуванням усіх образ стане засмучене весілля подруги. До того ж, самій Віці сподобався Андрій, тому вона не відкидала можливість відбити красивого і вельми перспективного хлопчину в подруги.
Кілька тижнів Віка робила все, щоб звернути на себе увагу нареченого подруги. Тільки ось свої чари вона сильно переоцінила, і хлопець не помічав її абсолютно. Необхідно було швидко придумати щось дуже ефективне.
Адже наближався Міжнародний жіночий день, найненависніше свято Віки. Вона вирішила, що буде дуже символічно саме цього дня помститися подрузі за все – за всі її свята, подарунки, обновки та інше. За сльози образи, за необхідність вигадувати чергову брехню на дурне й незмінне запитання Насті: “А що тобі подарував тато?”
Віці завжди хотілося набрати в легені якнайбільше повітря і закричати, що є сили: “Нічого він мені не подарував! Не кричав, посуд не бив, нас із матір’ю з дому не вигнав – уже спасибі, уже свято!”
Але Насті не можна було розповісти про це. У кращому разі, вона просто не повірила б. В її ідеальному світі не існувало скандалів. І доволі тривалий час дівчина справді не підозрювала, що є сім’ї, які живуть не так щасливо. Сім’ї, в яких не люблять дітей, де батьки ненавидять одне одного і не дарують подарунків.
Дивно, але Віці не спало на думку розповісти подрузі про те, як насправді живе вона. Здавалося, Настя сміятиметься з неї, не повірить, перестане дружити…
Віка не допускала навіть думки, що Настя може пожаліти, зрозуміти, підтримати і перестати, нарешті, ділитися з подругою своєю постійною радістю і захопленнями.
На той час, як у голові Віки визрів план помсти, вона була впевнена – Настя підніме її на сміх, почне принижувати і знайде можливість познущатися. У своїй голові Віка вже приписала Насті всі мислимі й немислимі гріхи, а тому – розплата за них була неминуча.
План Віки був простий у своїй підступності. Вона запросила Настю та Андрія до себе додому, відзначати свято. Однак, час повідомила різний. Першим мав прийти хлопець, а через годину – подруга. До цього часу Віці необхідно було створити максимально компрометуючу обстановку.
В ідеалі – вкласти хлопця в ліжко або, хоча б, поцілувати. Настя мала побачити нареченого з подругою і на власній шкурі відчути, що таке біль, образа і приниження.
Віка сказала Андрію, що вона придумала сюрприз для Насті, і їй потрібна його допомога. Ну а Настю покликала просто посидіти, відзначити свято.
Андрій, який нічого не підозрював, з’явився у визначений час із тортом, букетом і пляшкою.
– Привіт. Я не запізнився? Довелося Насті вигадати історію, що терміново знадобилося поїхати до батьків. Не люблю їй брехати. – усміхався він.
– Ну що ти, це ж не обман. Це невинний жарт. Ой, які квіти красиві! – сплеснула руками Віка.
– Це улюблені квіти Насті. Півдня за ними по місту полював. А ось це – тобі, – хлопець простягнув Віці торт і пляшку.
– Ну дякую! – вираз обличчя дівчини на мить змінився, однак, вона вчасно згадала, що виходити з образу не можна, – пішли на кухню. Я чай заварю, тортик поріжемо. Обговоримо подробиці сюрпризу для Насті.
– Добре. Чесно кажучи, я з цією підготовкою до весілля зовсім про Восьме березня забув, ніякого сюрпризу і подарунка не приготував. Ти б мене дуже виручила. Ти ж знаєш, що Настя любить це свято більше, ніж свій день народження і Новий рік.
– Звичайно знаю, ми ж із нею з дитинства дружимо. Мабуть, я собі наллю! – Віка поспішила на кухню.
Вона дістала штопор і спритним рухом відкрила пляшку. Але тут же знову закрила її і, повернувшись до Андрія, ніяково смикнула пляшкою і пролила частину вмісту собі на блузку.
– Ой, як же я так. Нова блузка! Тепер пляму нічим не вивести. А я на неї половину зарплати витратила! – надула губки дівчина.
– Ну навіщо ж ти сама відкривала. Чоловік має відкривати, – розвів руками Андрій.
– Я звикла сама все робити, у мене немає такого турботливого хлопця, як у Насті. Не всім же так щастить.
– Пляму треба запрати, інакше точно залишиться.
– Ну ти поки торт ріж, а я миттю! – проворкувала Віка, ховаючись у ванній.
Залишившись наодинці із собою, вона швидко зняла блузку і закинула її в кошик для білизни. Потім розпустила волосся, поправила макіяж, зняла спідницю і бюстгальтер. Вульгарний зовнішній вигляд її цілком задовольнив. У Андрія не було шансів відкрутитися.
– Ну що, залишилося тільки дочекатися головну героїню сьогоднішнього шоу, – зі сміхом у голосі сказала Віка своєму відображенню і подивилася на годинник. Настя затримувалася на п’ять хвилин.
– І де її носить? Чого доброго, Андрій вирішить піти її зустрічати…
У цей момент у квартирі пролунав дзвінок, і Віка гордою ходою покрокувала до вхідних дверей. У Андрія від вигляду напівоголеної дівчини з рук випав ніж. Однак, він не встиг збагнути, чим для нього загрожує дефіле Віки, як у кухню увірвалася Настя.
– Чудовий сюрприз! Супер, слів немає! Найкращий подарунок на моє улюблене свято! Мені дарували багато всього цікавого, але роги підносять уперше! – на все горло закричала вона.
– Які роги, малюк? Ми з Вікою вирішили сюрприз тобі приготувати. – почав виправдовуватися хлопець, широко розплющивши очі від несподіванки. – Я тобі букет привіз. А поки на тебе чекаю, вирішив тортик із чаєм поїсти.
– Тортик? З чаєм? Ну як мило, слухай! А я-то, дурепа, не зрозуміла одразу, чого це моя подруга мені двері в одних трусах відчинила? А вона, виявляється, чай із моїм нареченим п’є, мене чекає!
– Ну ти в нас завжди була невеликого розуму, – жорстоко підколола подругу Віка, на яку деякий час ніхто не звертав уваги. Її слова змусили Андрія і Настю завмерти. Навіть попри те, що Андрій одразу відвів здивований погляд, Настя встигла помітити, як він за частку секунди оглянув усю фігуру дівчини.
А подивитися у Віки було на що. Фігура їй дісталася шикарна.
– А, ну так, класика жанру – заздрісна подруга відводить нареченого у дурненької головної героїні. – видала Настя злегка осипшим тоном.
– Настю, не лести собі, яка ж ти головна героїня. Так, статист у театрі життя. – розреготалася Віка.
– Зараз ти в мене отримаєш! – Настя накинулася на подругу і схопила за волосся. – Як ти могла? Я тобі вірила, всі таємниці розповідала. Ми ж як сестри були.
– Так, ти справді дурненька, якщо так думала. Ти ніколи не була мені найкращою подругою. Я ненавиджу тебе! Усе життя. Ідеальна Настя і її вічно затюкана подруга. – гарчала Віка, вчепившись у розкішну шевелюру гості.
– Але я завжди тебе підтримувала. А ти ніж у спину? Гарна подруга! – Настя почервоніла від злості.
– Насть, у нас нічого не було, – намагався вставити слово Андрій, дивлячись, як дівчата стоять у непривабливій позі, нахилившись над підлогою.
Відштовхнувши подругу, Настя видала:
– Я цьому охоче вірю, – у сльозах кинула вона і рвонула до дверей, на ходу додавши. – Ненавиджу вас, зрадники!
– Настусю, ти все не так зрозуміла! – Андрій кинувся за коханою так швидко, що ледь не звалив стіл.
– Ти куди? Чай же не допив, – пробурмотіла йому вслід Віка, виходячи в самих трусиках на сходовий майданчик.
– Та йди ти зі своїм чаєм! – крикнув хлопець уже звідкись знизу.
Віка підійшла до вікна і з задоволенням спостерігала, як подруга та її хлопець з’ясовують стосунки просто посеред вулиці. Як Андрій намагається щось сказати, утримати кохану, а та лише плаче і б’є його по руках.
– Ну ось, Настуню, тепер і в тебе все як у людей. А то так набридла своїм ідеальним життям, що аж нудно. Куди не глянь, усе як із книжки, – єхидно прошипіла Віка, зачинивши штору.
Вона була впевнена, що Настя з Андрієм розлучаться. Ну не змогла б романтична й ідеальна Настя пробачити зраду.
– Помста – це страва, яку подають холодною. – сказала собі Віка, не відчуваючи ні грама жалю. – Що не кажи, а подарунки, зроблені самій собі – це найкращі подарунки. Навіть за умови, що на них доводиться збирати. – усміхнулася вона, відрізаючи шматочок торта, який Андрій так і не встиг спробувати.
Кілька днів Віка раділа, адже тепер і в подруги Восьме березня було зіпсовано. Та ще й як! Від спільних знайомих вона дізналася, що Настя скасувала весілля, але чомусь усі стали на бік Насті, щойно з’ясувалася причина зриву реєстрації шлюбу.
З Вікою перестали спілкуватися майже всі друзі. А сама Настя і зовсім заблокувала її номер.Спеціально для сайту Stories
Через півроку до Віки дійшли неприємні новини, що Настя і Андрій все ж помирилися і одружилися. Винести таке вона не змогла і вирішила виїхати з рідного містечка, щоб ненароком не зіткнутися з колишньою подругою, яка вкотре взяла гору. Їдучи, Віка злилася, що Настя знову щаслива. Ну чому таким, як вона, щастить?
Минуло майже двадцять років. Віка так і не змогла знайти чоловіка, який кохав би її так, як Настю кохали батько і наречений. Оскільки вік уже наближався до сорока років, Віка вирішила, що заміж виходити все одно треба, а для цього давно час перестати мріяти і вірити в казки.
Вона вибрала з колег найперспективнішого і найменш дратівливого чоловіка і підключила всі жіночі чари. Підключати було що – Віка досі мала чудовий вигляд.
Через два місяці чоловік запропонував одружитися. Здавалося б, Віці можна було жити і радіти – вона відбулася майже у всіх сферах. Не вистачало тільки дитини, але Віка давно для себе вирішила, що діти їй не потрібні.
Шлюб, без любові і прихильності, швидко став обтяжувати. У підсумку, Віка почала почуватися ще більш нещасною і самотньою, ніж була до заміжжя. Адже єдиною причиною, через яку вона наважилася одружитися, був вік і прийняті в суспільстві стереотипів про стару діву, нікому не потрібну і не цікаву. Самотню, всіма забуту.
Віка, навіть будучи в шлюбі, почувалася тією самою старою дівою. Тому що чоловік виявився нудним до неможливого. Що може бути гірше самотності з прісною людиною? Однак доля піднесла їй фінальний удар наостанок, і Віці стало максимально нудно.
Одного разу, повертаючись додому, Віка звернула увагу на сім’ю, що виходила з торгового центру. Моложава мама, високий, сивий, але все ще привабливий батько, і діти: хлопець із дівчиною, років п’ятнадцяти – вісімнадцяти, напрочуд схожі на батьків. Віка бачила безліч таких щасливих парочок. Але ці привернули її увагу. Щось було в них до болю знайоме.
– Ну що, сім’я, куди далі – додому чи в кіно? – весело запитала мама.
– У кіно! – в один голос відповіло сімейство. – Не хочеться сидіти вдома в таке свято!
– Так, точно, ходімо в кіно. Як ми сьогодні день чудово провели! – усміхався чоловік, тримаючи в руках пакети з покупками.
– Ну ми ж знали, що це мамине улюблене свято. – розсміялися діти.
Віка подивилася на екран телефону. Як вона могла забути? Восьме березня!
Восьме березня випало на неділю, тому вона зранку зайнялася звичайними для вихідного дня справами. Чоловік узагалі вважав свята і подарунки примхою і марною тратою грошей. Вона могла і зовсім забути про те, що минув святковий день, якби не ця зустріч. Привіт із минулого. Вірніше – ляпас!
Зустрівши Настю з Андрієм і дітьми, Віка гостро відчула, наскільки нещасна і самотня. Навіть її спроба зруйнувати щастя подруги вийшла їй боком – відтоді у Віки більше не було друзів. А Настя знову стала щасливою. Такою, якою була все життя.Спеціально для сайту Stories
