Я зараз перебуваю між двома вогнями. З одного боку, я одинока мати з маленькою дочкою. Їй потрібне гарне виховання, величезна кількість уваги та дитинство. З іншого боку, у мене є старенький вітчим, якому 84 роки і який живе в старенькому будинку в селі. Щоб ви розуміли, середній вік мешканця того села +-70 років.
Свого справжнього батька я не пам’ятаю. Лише іноді невиразно пригадую, що мама молода завжди була сумною і напруженою. Тато сильно пив та бив маму. Це я дізналася, вже будучи дорослою дівчиною. Чому не раніше? Коли мені було 8, а старшому братові 12, батько пішов із дому. Не взяв із собою нічого, просто зник.
Через два роки мати зустріла іншого чоловіка і полюбила його всім серцем. Я пам’ятаю його, незнайомця, з вусами та в широких штанях із товстої тканини. Спочатку ми з братом ставилися до цієї людини дуже обережно, навіть вороже, воно й зрозуміло чому. Однак, як виявилося потім, дядько Юра не був поганою людиною.
Так як мама любила його по-справжньому, а він, у свою чергу, і її, не треба говорити, що в будинку нарешті запанувала тиша. Працьовиті дорослі люди приходили тільки ввечері з роботи і займалися справами по господарству. Дядько Юра любив турпоходи і часто вибирався з братом у ліс, на природу. Він навчив того багатьом премудростям молодого туриста, подарував ножик і новенький компас.
Таким чином, дядьку Юру полюбили всі. А ось я чомусь не змогла. Можливо, тому що мені були не цікаві кудись походи. А можливо, через мій вік я просто не хотіла змін. Усі це бачили, але мовчали. Через деякий час брата забрали до армії, а потім він виїхав за кордон назавжди.
Зараз маю 3 племінниці, з якими ми часто спілкуємося по Інтернету. Їхній тато непогано влаштувався і може собі багато дозволити.
А тепер про сумне. Коли моєї мами не стало, я жила в іншому місті. Вони з вітчимом перебралися до села та завели господарство. Її відхід став для дядька Юри важким ударом, і з того часу він не міг вставати з ліжка. Дякую сусідам: вони купували йому все, що потрібно, хоч і самі розміняли сьомий десяток. І дякую братові, адже це він пересилав їм гроші.
Нещодавно я була в нього: морок та жах. Будинок занедбаний, але в самому приміщенні чисто. Ще одна подяка сусідам. Дядько Юра не встає, але хоч би нічого не болить. Побачив мене, ледве стримуючи сльози, обійняв. А потім почав проситись до мене жити. І це вже для мене занадто. Зрозумійте, адже я теж людина непогана. Я хочу, щоб йому було зручно.
Але в мене у квартирі дочка, я працюю. Крім того, мене ще цікавлять чоловіки, в будинок я їх, зрозуміло, не вожу, проте витрачати весь вільний час на лежачу людину, нехай і не зовсім чужу, я просто не можу. Ще є брат, який все розуміє і готовий забрати вітчима, але лікарі не дозволяють тривалі перельоти.
Ну а тепер вишенька на торті: ми пропонували будинок для людей похилого віку. Почувши таке, дядько Юра тільки заплакав і відмовився продовжувати розмову. Такий варіант не підходить. Значить, або в мене, або ніяк. Я не знаю, що й казати, заплуталася. Зараз би мені не завадила добра порада, яка допоможе розібратися в цій непростій ситуації.
