– Мамо, ну, будь ласка, – канючила Ліза, смикаючи маму за руку.
Ірина не витримала.
– Що ти мене смикаєш? Як маленька, їй Богу.
– Ну мамо, звісно я не змінюся. Для тебе ж я назавжди залишуся маленькою дівчинкою?
– Маленькі діти мають жити з батьками, – не вгамовувалася мати.
Вона все ще не могла повірити, як дочка взагалі до такого додумалася, в її голові не вкладалося.
– Мамо, – Ліза надула губки, відпустила руку матері й сіла трохи подалі. – У тому-то й річ, що я завжди, як маленька.
На вихідні до батьків, жодних прогулянок, зустрічей, тільки навчання і дім. А я хочу самостійного життя.
І взагалі, ти не жила з тіткою Клавою і навіть не уявляєш, як це важко.
– Жити з тіткою Клавою було твоє рішення.
– Звичайно! А в мене був ще вибір?
Ви ж мені не дали грошей на орендовану квартиру, як батьки всіх моїх знайомих.
У моєму віці соромно жити у старої бабці.
– У твоєму віці висловлюватися так соромно. Я сказала ні, розмова закінчена!
Ліза схопилася, штовхнула табуретку ногою від безвиході й вибігла з квартири батьків із криками:
– Ви мене навіть у вихідні не побачите.
Іван вийшов на кухню.
Ірина подивилася на чоловіка осудливим поглядом.
– Спеціально в кімнаті відсиджувався? Не міг поговорити з донькою і пояснити, що продавати єдину квартиру ми не будемо.
– Ірино, я тут подумав… Якоюсь мірою Ліза має рацію. Квартира у нас спільна, так?
Ірина кивнула.
– Отже, Ліза має повне право отримати свою частку.
– Виставивши батьків на вулицю, – додала дружина.
– Ну чому на вулицю? У нас є заощадження, викупимо в неї частку.
– Вона все розтратить і залишиться зовсім без усього, – не вгамовувалася дружина.
– Це буде її вина, не наша. Тебе звинувачувати більше не буде.
Ірина задумалася. Якоюсь мірою чоловік мав рацію: Ліза перестане вередувати і, можливо, справді, за розум візьметься.
Місяць Ірина думала, весь час у голові вибудовувала різні сценарії. Ліза всі гроші прогуляє, повернеться додому. Не виженуть же вони її? Пустять звичайно.
Ірина озвучила своє рішення Івану, і вони зателефонували Лізі.
– Доню, приїжджай, у нас для тебе гарна новина, – повідомила Ірина телефоном.
Ліза приїхала наступного дня, поспішала. Вона чомусь була впевнена, що мати рано чи пізно погодиться.
– Ми викупимо в тебе частку, – говорив батько. – Оформимо все, як потрібно.
Ліза була щаслива. Звісно, вона мріяла про таке. Навіть думала, куди витратить гроші.
Звісно, вони підуть не на житло, як дівчина розповідала матері. За такі копійки тільки кімнату в гуртожитку в їхньому місті можна купити.
Купівля-продаж частки відбувся. Ліза отримала трохи менше, ніж коштувала її частка, але й цим грошам була рада.
Розійшлися добре. Дівчина поїхала назад у місто і на якийсь час зникла.
– Лізко, може тобі вкластися в стартап? – знайомий хлопець Михайло навчався з Лізою на одному потоці. – У нас є ідея, тільки грошей немає. Твої б якраз були до речі.
– Вигідно?
– Звісно.
Ліза погодилася, віддавши всі гроші.
На літні канікули Ліза приїхала додому.
– Мамо, привіт! Я в гості, пустите? – жартувала вона.
– Пустимо, звісно, – раділа Ірина, що донька все-таки зволила приїхати. До цього були тільки короткі дзвінки.
Увечері за спільним столом батьки порушили питання про гроші. Куди витратила і що купила.
Ліза розповідати не хотіла, знала, не зрозуміють. Але й відмовчатися їй не дали.
– Гаразд, я гроші вклала в будівництво будинку, – збрехала вона.
– Це як?
– Ось так, квартира з котловану коштує в рази дешевше. От я й віддала все туди.
Тоді її словам повірили. Але за півроку сталося непередбачуване.
Тітки Клави, у якої жила Ліза, не стало. Тітці різко стало зле, відвезли в лікарню, але не встигли.
Лізу з квартири виставили діти тітки і дівчина тимчасово жила в подруги.
– Мамо, переведеш мені грошей? Мені жити ніде, – скаржилася вона телефоном.
– У мене немає таких грошей, щоб щомісяця тобі давати, – виправдовувалася Ірина. – Може тобі спробувати відмовитися від квартири, в яку ти вклалася, і купити кімнату в гуртожитку, наприклад. Я дивилася, без ремонту вистачить.
Ліза не могла зізнатися, що гроші вкладені не у квартиру, а в чужу справу. У справу, яка не приносила жодної копійки.
– Мамо, я вас обдурила, – Лізі здавалося, що вона в безвихідному становищі. – У мене немає грошей, я їх вклала в чужу справу…
Був скандал. Мама засмучувалася, тато кричав. Але через якийсь час усе вщухло.
Ліза знайшла роботу, щоб забезпечувати себе житлом, а ще через кілька місяців її вигнали з інституту.
Дівчина не знайшла кращого виходу, ніж повернутися додому.
– Що значить повернулася? – батько дивився на Лізу зверху вниз. – Тепер це не твій дім.
Ліза нервово розсміялася.
– Тату, ну ти чого?
– Ти сама запропонувала нам викупити твою частку. Ми купили, документально оформили все. Будинку в тебе більше немає. Можеш погостювати якийсь час і їхати назад.
Ліза злилася, батько з нею толком не розмовляв. Дедалі частіше хамив. Ірина не могла знайти собі місця. Домовлятися з чоловіком не виходило.
– Вона наша дочка, – Ірина намагалася відмовити чоловіка. – Ми не можемо її вигнати.
– Вона твоя дочка, – Іван нагадав дружині про минуле. – Нагадаю, якщо ти забула, ти була при надії, коли ми познайомилися.
– Але ти мені обіцяв… Прийняв її як рідну і виховував…
– Виховував, так. Але від цього вона мені рідною не стала. Якщо ти забула, то в мене є ще рідний син.
– Ти не можеш вигнати її на вулицю. Тут і моя частка є у квартирі!
– Не можу, але якщо вона житиме тут, то свою частку я перепишу на сина.
Ірина плакала, не могла знайти вихід. Вигнати дочку на вулицю вона не могла, розповідати правду теж не хотілося. Усе-таки Ліза любила Івана, як рідного батька і нічого не знала.
Жінка поверталася з роботи. Вона придумала, як вчинити. Вона вирішила, що свою частку у квартирі перепише на доньку, тоді Іван її не вижене.
А якщо чоловік вирішить свою частку в квартирі переписати на сина, нехай так і буде, це його рішення.
Уже в під’їзді Ірина почула крики з квартири, кричав чоловік.
– Ти мені винна, що всі ці роки я тебе виховував! – кричав Іван. – Я ще й грошей тобі дав, хоча ти мені ніхто.
Ірина поспішила до доньки, не встигла. Ліза вискочила з квартири і налетіла на матір. Ні слова не сказала, пробігла повз.
– Ти що влаштував? – Ірина злилася.
– А що такого, я сказав правду.
– Навіщо? Ти стільки років Лізу виховував, як рідну, щоб потім усе розповісти?
– Вона вже знахабніла. Гени напевно. Гроші прогуляла, освіту не здобула, а ми тепер її забезпечувати повинні?
– Вона взагалі-то працює і забезпечує себе сама. Вона просто жила з нами!
– Мені все одно. Я не хочу, щоб стороння для мене людина жила у квартирі.
– Я тоді не хочу, щоб твій син тут навіть з’являвся. І перестань переказувати йому гроші. Думаєш, я не знаю, що ти щомісяця переказуєш по десять тисяч? А як же самостійність? Ліза молодша за нього на п’ять років, але при цьому ти не давав ні копійки!
– Тебе забув запитати.
Ірина та Іван не розмовляли. У квартирі повисла тиша.
Лізка довго поневірялася рідним містом. Зайшла до бабусі, поділилася своїм нещастям.
Бабуся підтримала онуку і порадила їхати з міста.
– Що тобі тут робити? Батько відмовився від тебе, мати не зможе піти проти його волі.
Їдь, там і робота краща буде. А грошей на оренду на перший час дам, допоможу.
Ліза взяла в бабусі гроші й повернулася в місто, в якому навчалася. Зняла невелику кімнату, влаштувалася на роботу в місцевий магазин.
Минуло трохи більше місяця. Ліза змінила номер телефону, щоб не розмовляти ні з матір’ю, ні з батьком. Вони її все життя обманювали, обидва.
– Лізко, привіт! – той самий Михайло, у стартап якого вклалася Ліза, зайшов у магазин в останні години роботи. – Ти куди пропала? Дзвоню тобі, дзвоню, а тебе немає.
– Привіт. Що треба? – Ліза злилася на нього через гроші.
Повірила, а він так вчинив…
– Як що, новини зовсім не дивишся? Збирайся, тобі більше не треба працювати.
Ліза не повірила, поки не подивилася новини. Стартап, у який вона вклала велику суму, отримав тендер від держави і тепер був великим бізнесом.Спеціально для сайту Stories
– Наші розробки помітили! Я одразу казав, що так і буде, – натхненно розповідав Михайло. – Уже є кілька контрактів із державою і надходять заявки з інших країн!
Ліза купила собі квартиру, влаштувалася на роботу в цю компанію, не хотілося просто так сидіти вдома. І згадала про маму.
– Мамо, я за тобою, – сказала вона.
Дівчина помітила, що мама сильно змінилася, мабуть, життя з батьком під одним дахом останнім часом не приносило радості. Постійні скандали, докори, конфлікти.
Ірина пораділа за доньку, зібрала речі.
– Ви куди? Вирішила доньці допомагати квартиру знімати? – знущально вимовив Іван.
– Мама тепер житиме зі мною, – злобно прошепотіла Ліза. – У мене своя квартира і забезпечити її я теж зможу.
– У сенсі? А я? Я все життя тебе виховував, а ти… Невдячна!
Ліза не слухала, вони разом із мамою спускалися сходами, а попереду в них було щасливе майбутнє без докорів.
Ліза якось раз згадала про батька і навіть хотіла допомогти йому, але мама не дала.
Виявилося, що батько все життя докоряв мамі, відмовлявся давати грошей на Лізу і всі вільні кошти відправляв рідному синові, який нічого в житті не домігся і тягнув гроші з батька.Спеціально для сайту Stories
