Вона вже давно помітила, що з чоловіком щось не в порядку. Іноді він зникає на кілька годин від її всевидячого ока, але якщо запитати, де він був, завжди готова відповідь, щось на кшталт “вибирав у магазині електроніки нову соковижималку” або “дивився на качок у парку” – спробуй доведи, що це не так.
Вікторія з самого початку знала, що вона більше розумна жінка, ніж красива, і тому вона зробила все, щоб їхній шлюб був ідеальним.
Насамперед вона стала міцним тилом своєму чоловікові, і не без причин вважала головною своєю заслугою директорську посаду чоловіка у великій фірмі.
Коли вони тільки одружилися, він був звичайним клерком. Вони знімали крихітну однокімнатну квартиру з видом на магістраль, їли на вечерю дешеву піцу і ходили по п’ятницях до місцевого Будинку культури.
Вікторія наполягла на тому, щоб Ілля вступив на заочне відділення, сиділа над його курсовими ночами і розсилала резюме в найкращі компанії країни.
Ні, якби він сам не хотів, нічого й не вийшло б, її чоловік зовсім не був тим бичком на мотузочці, якого потрібно вести. Він радше був заглухлою машиною, яку потрібно трохи підштовхнути, щоб вона помчала вперед.
Потім Вікторія зайнялася собою – тоді зарплата чоловіка вже дозволяла це робити. Вона поміняла собі все, що можна було поміняти, найняла особистого тренера і дієтолога, загалом, як там говорила Коко Шанель – “Не буває негарних жінок, бувають ледачі”.
Крім того, вона здобула другу вищу освіту, весь час розвивалася і самовдосконалювалася.
Вони прекрасно жили, хіба що, без дітей – але це було їхнє спільне рішення. Своїх не вийшло, а всиновлювати вони не були готові. Справ і так вистачало – робота, світське життя, громадська діяльність, прийоми і все те, що супроводжує життя успішних людей.
Ось і зараз Вікторія розуміла – коханка закономірний етап для такої людини, як Ілля. Але вона так довго будувала своє ідеальне життя, що не могла ним ризикувати.
Тому вона вирішила з’ясувати в чому річ, хто вона, ця жінка, яка намагається вкрасти в неї її чоловіка.
Можна було б найняти приватного детектива, або що там ще роблять у таких випадках у фільмах, але Вікторії не хотілося виносити сміття з хати, тому вона вирішила впоратися самотужки.
Ілля був не особливо уважний, кидав свій гаманець і телефон де попало, тож за тиждень вона володіла вже достатньою інформацією. І вона її збентежила.
У нього явно хтось був – він купував два квитки в якийсь кінотеатр, у закусочній замовляв дві коли і два шматки піци, при цьому одну з ананасами, а він терпіти не міг ананаси.
Вікторія не знала, на що їй більше сердитися: на те, що він їй зраджує, чи на те, що п’є колу – вони вже багато років, як перейшли на здорове харчування і ніколи не їли такої гидоти.
Вікторія була розумною жінкою і вирішила не влаштовувати одразу скандал. Зрозуміло, що це якась продавчиня чи офіціанточка, і це зовсім несерйозно, інакше б він водив її до ресторанів і галерей, а не піцерії та кіно.
Що ж – вона просто буде ще більш ідеальною, щоб в Іллі не було сумніву в тому, хто має бути поруч із ним.
Своє стеження вона не припиняла, але в іншому поводилася бездоганно, створювала ідеальні умови в їхньому і без того ідеальному будинку.
Одного разу чоловік, збираючись до своєї коханки, що було вже зрозуміло – зазвичай він ішов до неї без піджака і краватки, Вікторія звернула на це увагу – раптово сказав:
– Нам потрібно поговорити.
Вікторія вся внутрішньо похолоділа, але виду не подала.
– Я тебе слухаю, любий.
Вона знала, що він їй зараз скаже – що в нього є інша, але… Невже він зібрався до неї йти?
– Ти не хочеш… Ні, загалом, давай так – поїхали сьогодні зі мною? Тільки обіцяй мені не злитися. Ти завжди така розуміюча, така чуйна – я більше не можу тебе обманювати.
“Ну ось, – подумала Вікторія, – він точно хоче все мені розповісти”.
Вікторія вирішила було послатися на термінові справи – йогу або трансляцію віденського симфонічного оркестру, але… Вона була не з тих, хто ховає голову в пісок.
– Добре, – сказала вона. – Зараз тільки переодягнуся.
– Зачекай, – зупинив її Ілля. – Можу я тебе попросити вдягнути сьогодні що-небудь простіше. Ну, джинси і футболку, наприклад?
Усе ясно – він вирішив познайомити її зі своєю пасією, і не хоче, щоб Вікторія її затьмарила. Але навіщо йому це потрібно?
На зміну страху і обуренню прийшла цікавість. Чесно кажучи, чоловік уже давно її нічим не дивував, тож…
Вона зробила, як він просив, хоча це було не так просто – джинси вона вже давно не носила і ледве знайшла одні, які залишала для виїздів за місто, хоча і туди вона зазвичай одягала дорогі трикотажні костюми.
Чоловік зустрів її з посмішкою.
– Ти маєш чудовий вигляд, – сказав він.
Ясна річ – хоче підсолодити пігулку, Вікторія прекрасно знала, що в джинсах вона має не надто гарний вигляд – ноги в неї короткі й криві, це ніякою операцією не виправити.
Дорогою вона нервувала, а чоловік весело насвистував якусь знайому мелодію, яку Вікторія ніяк не могла згадати, і це дратувало її ще більше.
Коли він припаркував машину біля будівлі з облупленими стінами, Вікторія подивилася на нього з подивом.
– Тут кінотеатр, фільми старі показують. Пропоную подивитися, – сказав чоловік.
Ще одна пігулка – це він на прощання, чи що? Сумнівне задоволення, там, мабуть, ще й сидіння дерев’яні.
Сидіння, звісно, виявилися не дерев’яні, але цілком-таки незручні крісла. Зал був напівпорожній, що не дивно – показували старий фільм “Пірати Карибського моря”, першу частину, вони ходили на нього колись давно, щоправда, тоді їм доводилося тиждень на квитки відкладати.
Коли Ілля купив відро попкорну, Вікторія не втрималася і мало не спопелила його поглядом.
– Люба, ну один разочок…
Дивно, але запах попкорну і знайомий фільм геть вивітрили з її голови думки про коханку. Їй було… добре?
Після фільму чоловік запропонував повечеряти.
– Але ми ж не забронювали столик! – нагадала Вікторія.
Вона озиралася в очікуванні того, що ось-ось з’явиться його коханка.
– Та сходимо тут поруч у піцерію.
Усе зрозуміло – офіціантка, вона так і думала.
Коли чоловік замовив два шматки піци і колу, Вікторія втратила останню краплю терпіння.
– Ти що, збираєшся це їсти? – грізно запитала вона.
Ілля анітрохи не зніяковів, посадив її за стіл, узяв один шматок і з таким апетитом відкусив його…
– Спробуй, – сказав він. – Ти ж раніше любила піцу.
Вікторія подивилася на пластикові прилади, зітхнула. Узяла пластиковий ніж, відрізала крихітний шматочок, начепила його на виделку. Ілля похитав головою, узяв шматок у руки й простягнув їй:
– Кусай.
Вікторія послухалася. М-м-м… Смачно-то як! Вона сама й не помітила, як з’їла весь шматок. Ілля сидів задоволений, посміхаючись.
– Добре, – протягнув він.
– Та що ж хорошого! – обурилася Вікторія.
Навкруги шуміли люди, снували туди-сюди, молодь за сусіднім столиком кидалася картоплею, голосно грала музика.
– Наче нам знову по двадцять років, – сказав Ілля.
Вікторія подумала, ось чим, напевно, відрізняється ця інша жінка – їй напевно двадцять років.
– Ну, і де вона? – запитала Вікторія.
– Хто? – здивувався чоловік.
– Коханка твоя.
Він подивився на Вікторію з подивом.
– Яка коханка?
– Ну а з ким ти минулого разу в кіно ходив?
Ілля усміхнувся.
– З тобою. Я завжди тільки з тобою ходжу.
– Ти мені зуби не заговорюй! Я все знаю, бачила твої чеки.
Ілля довго мовчки на неї дивився, а потім розсміявся.
– І ти думала, що в мене інша жінка? Так… Ну, взагалі-то, це й справді має дивний вигляд. Ні, люба моя, нікого в мене немає. Так, квитка я брав два, уявляв, що ти сидиш поруч. І навіть піцу цю з ананасами завжди брав, згадуючи, як ти її любиш. Доводилося з’їдати, що вже.
Зате мені знову здавалося, що нам по двадцять років і все так легко і просто…
Вікторія не могла йому повірити – навіщо він усе це говорить?
– А хіба зараз усе складно? – обережно запитала вона.
Ілля скинув на неї очі.
– Звичайно! Ці нескінченні переговори, засідання, ради директорів. Прийоми, виставки, звані вечері. І завжди краватка ця, піджак, від якого дихати нічим… А тут, – він обвів руками піцерію. – Тут я можу побути собою.
Вікторія уважно на нього подивилася і запитала:
– Значить, у тебе немає іншої жінки?
– Звичайно, ні!
Вона посміхнулася.
– Ходімо погуляємо? Набережною, як раніше?
Вони йшли набережною в натовпі студентів і молодих батьків і почувалися абсолютно щасливими.Спеціально для сайту Stories
