– Мені набридло це все. Знаєш, я зрозумів, що все-таки не готовий до сім’ї, – заявив чоловік.
– Сергію… – прошепотіла Віка, заколисуючи однорічного сина Михайлика. – І що ти пропонуєш? Раз тільки зараз зрозумів, що не готовий до сім’ї. Може, психолога хорошого пошукати через знайомих?
– Збирай речі і йди. До мами або куди хочеш. Мені все одно!
– Ти що, серйозно? – сторопіла Віка.
– Звичайно! Я так втомився від вас. І від тебе, і від малого! Від вас тільки шум. Ніякої допомоги! Ніякої підтримки!
– Допомоги? – зашипіла Віка. – Ти живеш собі на втіху. А я одна з дитиною сиджу! Тільки мама твоя іноді допомагає, хоч їй спасибі!
– Я зрозумів, що більше тобі не потрібен! – поскаржився чоловік. – Не запитаєш, ні як у мене справи, ні що в мене на душі… Тобі все одно стало!
– Та тому що я втомлююся, уяви собі! Сиджу з однорічною дитиною, поки ти пропадаєш невідомо де!
Коли Сергій почув цю фразу, у нього заграли жовна.
– Я незрозуміло сказав, чи що? Збирай речі і йди!
– Прямо зараз? – проричала Віка. – Десята вечора. Що, виженеш нас просто зараз?
– Так, – холодно відповів Сергій. – Ще одну ніч із тобою я не переживу.
– Ну, дивись! – Віка змахнула сльозу, але хижо вишкірилася, майже як вовчиця. – Ти сміливий, тільки поки твоя мати у від’їзді…
– Навіщо тобі це дитинча? – дивувалася Вікина мама.
– Ну чому відразу “дитинча”? – хмурилася Віка.
– Ми з ним однолітки.
– Він у дитинстві застряг досі, тому й дитинча. Ти через рік університет закінчиш, а вже стажуєшся. А він нічого не знає, нічого не хоче.
– Ну і що! Я кохаю його! Ніколи так не закохувалася, мам. Нехай він буде хоч повним невдахою. Своє майбутнє я без нього не уявляю.
Мати похитала головою і розчаровано зітхнула.
Потім Віка воліла цю розмову не згадувати. Та й ніколи було. Курсові, прогулянки з подружками, стажування… А ще скоро у мами Сергія день народження, і Віка вже бігала кондитерськими магазинами за присипкою, щоб самій спекти майбутній свекрусі величезний торт. Точніше, про майбутню свекруху поки що ніхто не говорив, але… Віка була впевнена, що коханий обов’язково освідчиться їй, і в один прекрасний день вони одружаться. У них же все серйозно.
Сергій і справді освідчився їй – просто у всіх на очах, коли їм вручали дипломи. Став на коліно з червоною коробочкою. Віка розплакалася від щастя і сказала “так”.
Молоді вирішили одразу не розписуватися, а подати заяву ближче до кінця осені – Віка якраз хотіла зимове весілля.
Її швидко взяли на роботу в той прес-центр, де вона стажувалася під час навчання. Віка все життя мріяла бути журналістом. Їй пощастило – знайшла хорошу роботу одразу після університету, ще й із непоганою зарплатою. Збулися всі мрії! Трохи бентежило тільки те, що Сергій поки не говорив про спільне проживання.
Коли вона поставила йому запитання, він відповів:
– Якраз грошей назбираємо, поки окремо живемо. А там підберемо хорошу однушку в центрі.
Ця думка здалася Віці розумною, і вона відкладала гроші з кожної зарплати на майбутню квартиру і весілля. Хотіла купити шикарну весільну сукню, а просити гроші у нареченого або майбутньої свекрухи соромилася.
Тижні швидко змінювали один одного. І якщо Віка намагалася брати додаткову роботу, щоб назбирати грошей, то Сергій, як не дивно, тільки прогулювався по співбесідах.
Він відучився на фізика, чим дуже пишався, тому “за першу-ліпшу роботу хапатися не збирався”. Йому постійно все не подобалося: то графік, то зарплата, то колектив.
– Відразу видно, якісь вони всі ненормальні, – скаржився він Віці. – Як із ними працювати?
– Ну, Сергію, – Віка заспокійливо гладила його по маківці, як кота. – Ти ж їх буквально двадцять хвилин бачив. Звідки ти знаєш, що вони погані люди? І тим більше – що з ними буде нестерпно працювати?
– Знаю! Інтуїція.
Через таку “інтуїцію” весілля довелося перенести на кілька місяців, бо Сергій взагалі не працював і не міг дозволити навіть скромно посидіти в кафе після розпису в РАЦСі.
Весілля влаштували його батьки. У Віки ж була шикарна сукня, яка коштувала як три її зарплати.
– І навіщо тобі потрібне це весілля? – не вгамовувалася мама, навіть коли допомагала доньці вдягнути білосніжну сукню. – Навіть сукню весільну довелося самій купувати. Ти такому чоловікові замість мамки будеш… А коли діти з’являться, то всіх їх будеш няньчити, і старшенького, і молодшенького. Може, передумаєш, поки не пізно?
– Мамо, ну навіщо ти так! – обурилася Віка крізь сльози. – Сьогодні найщасливіший день у моєму житті. Будь ласка, не псуй його!
Коли Віка кружляла в танці з чоловіком, вона й справді була щаслива як ніколи. Здавалося, нічого в житті немає такого, що вона не подолає. Особливо коли поруч її коханий, її чоловік.
Свекор і свекруха організували пишне весілля – зняли великий будинок у передмісті. Гуляли два дні. Коли треба було збирати речі й виїжджати в місто, Віка схаменулася:
– Любий, а коли ми будемо квартиру шукати? Вибач, щось я з усією цією весільною метушнею замоталася. Ми ж у центрі хотіли? Ох… Думаю вже сьогодні доведеться дзвонити орендарям.
– Я, знаєш, що тут подумав… – почав Сергій. – Давай поки що з моїми батьками поживемо. У нас чотирьохкімнатна простора.
– Але я думала, у нас буде своє гніздечко! Адже ми вже сім’я…
– Я поки не можу знайти хорошу роботу… – він і справді пропрацював на новому місці тільки тиждень, і щось підказувало Віці, що дуже скоро він піде в іншу контору.
– А поки що з батьками жити зручніше і дешевше.
Віка неохоче погодилася. Але настрій до самого вечора було зіпсовано.
Спільне проживання далося легко. Свекор працював до пізньої ночі, а у вихідні його було не видно, не чути. Зі свекрухою не довелося “ділити кухню” – вона була приємною і неконфліктною, нікого не чіпала і з моралями не лізла. Але серце все одно було не на місці – хотілося скоріше з’їхати, жити окремо, сім’єю.
Але шанси невеликі. Її зарплати не вистачило б, щоб винаймати квартиру та ще й годувати себе й чоловіка. А Сергій, як не дивно, продовжував змінювати місця роботи, як рукавички.
Коли він вибракував усі вакансії за фахом, став ходити по інших компаніях. Рекорд – місяць. Довше на одному місці не затримувався. Віка вже кілька разів збиралася влаштувати скандал і поскаржитися, але в останню мить завжди прикушувала язик: вони тільки недавно одружилися, навіщо сваритися.
Може, Сергій сам усе зрозуміє, подорослішає, нарешті.
Поступово все ніби потихеньку налагодилося. Сергій влаштувався на постійну роботу, щоправда, на скорочений робочий день. Віка не стала сваритися: сподівалася, що головний етап минув – Сергій хоча б просто знайшов постійне місце. Потім, може, і на повний день працюватиме. Віку й так останнім часом стало нудити через нерви. Ще б пак, це й не дивно, якщо збирати претензії, замість того щоб їх висловити…
Через кілька тижнів вона дізналася, що нудота вранці – зовсім не через нерви… Віку ця новина налякала – вона хотіла хоча б кілька років почекати з дітьми. Але що робити, сталося – так сталося. Вона того ж дня розповіла все чоловікові, і той буквально засяяв від щастя.
– Як же це добре! – усміхався Сергій. – Я стану татом! Хіба це не чудово?
Віка пробурмотіла щось невиразне. Її думки блукали далеко.
– Що сталося? Ти що, не рада?
– Рада, але… У мене стаж маленький, – пробурмотіла Віка. – Хто знає, які декретні будуть. А залишатися без доходу, особливо зараз, страшно…
– Не переживай через гроші! Зараз же влаштовуюся на дві роботи!
Звісно, після таких новин ні про який переїзд на орендовану квартиру й мови не йшло. По-перше, виношування дитини – справа недешева, а по-друге, Віка розуміла, що свекруха допоможе з малюком, хоча б морально.
Сергій і справді влаштувався на повний робочий день і навіть узяв підробіток… Щоправда, його вистачило на півроку. Потім він “втомився”. Став нервовий і роздратований. Тож фінансово Віці допомагали здебільшого свекор і свекруха, яка, незважаючи на пенсійний вік, почала частіше їздити у відрядження і брати додаткові доручення, щоб більше заробити.
Коли на світ з’явився Михайло, у Віки вже не було сил думати ні про гроші, ні про психологічний вік чоловіка. Вона вся загрузла в турботі про малюка.
Син погано їв і повільно набирав вагу, тому Віка постійно ходила сама не своя і тривожилася про його здоров’я. Часу на чоловіка, природно, залишалося мінімум.
Бачачи, що за ним ніхто не стежить, Сергій кинув працювати повний день і знову перейшов на вільний графік.
Одного разу він рано прийшов з роботи й одразу сів за комп’ютер. Віка із осудом подивилася на нього, заколисуючи піврічного малюка.
– Знову роботи немає? – запитала вона крізь зуби.
– Втомився! – відмахнувся Сергій. – Зараз хоч за компом посиджу, відволічуся. У мене тут така гра в передзамовленні висить…
– Гра?! – не витримала Віка. – У тебе син малий. Посидь із ним хоч іноді! Ти його на руках буквально кілька разів у житті тримав!
– Сидіти з дітьми – не чоловіча справа.
– От як?! Якщо ти такий суворий чоловік, чому тоді не працюєш толком? Чоловік, якщо з дітьми не допомагає, має працювати, забезпечувати дружину і дітей!
– Звідки в мене сили працювати? – не вгамовувався Сергій, а його рука вже потягнулася до мишки і клавіатури. – Мишко кричить усю ніч безперервно. Не можу заснути. А куди потім втомленому працювати, тим паче понаднормово?… Якщо ти така розумна, то й поводься, як хороша мати. Заспокой малого.
– У нього перші зубки ріжуться, звісно, він плаче!
– Ну раз нічого зробити не можеш, тоді хоч не заважай відпочивати! – відрізав Сергій і відвернувся до комп’ютера.
Віка почала робити зауваження чоловікові все частіше, але до серйозних сварок поки не доходило. Але чомусь, коли Сергій сказав збирати речі і йти, вона не дуже здивувалася. Мовчки зібрала документи і цінності, кілька костюмів Михайлику і замовила таксі до будинку мами.
Вона не плакала. Навіть не злилася – тільки якщо зовсім трохи, і то на себе і за те, що весь цей час сподівалася, що недолугий чоловік подорослішає. Чомусь Віка була впевнена, що, коли свекруха повернеться з відрядження і дізнається про те, що трапилося, Сергієві не поздоровиться. Вона вмовить сина приповзти на колінах і просити вибачення.
Але очікування Віки не виправдалися. Свекруха не давала про себе знати кілька тижнів, хоча вже мала повернутися. Коли минув місяць, вона зателефонувала невістці і веселим голосом заявила:
– Привіт, Вікусю! Вибач, що довго не дзвонила, справ повно було. Як ти?
– Дивне запитання, знаючи обставини… – майже прошипіла Віка.
– Зараз пару відгулів візьму і з Михайликом посиджу, дам тобі відпочити.
– Дякую, звісно, але…
– Ніяких “але”, – засміялася свекруха. – Я посиджу з малюком, а ти поки що з’їзди нову квартиру оглянь.
– Яку ще квартиру?!
– Та я як із відрядження приїхала і дізналася, що Сергій начудив… – свекруха зробила театральну паузу. – Зрозуміла, що довго ваш шлюб не протримається. Та й навіщо? Я б сама не стала на такого час витрачати. Ти нас із чоловіком вибач, що не змогли єдиного сина чоловіком виховати. Ну я й вирішила: міняю чотирикімнатну на дві двокімнатні.
Квартира-то моя за документами. Ось і по-чесному виходить: одну вам із Мішенькою, іншу нам із чоловіком. Скоро на тебе дарчу оформлю. Роби що хочеш: можеш жити, а можеш здавати – якраз дохід буде, поки в декреті, а мама твоя буде поруч. Хоча я обіцяю теж іноді з малюком допомагати.
– Ви серйозно?! Чи теж жартуєте? Може, це у вас сімейне…
– Швидко збирайся і квартиру оглядай, – свекруха тихо розсміялася. – Їх дві на вибір, яка більше сподобається – таку й онукові залишу.
– А як же Сергій? – здивовано просила Віка.
– Уже дорослий, – відмахнулася свекруха. – Нехай на орендовану кімнату йде! А ти подавай на розлучення і шукай нового чоловіка, поки молода…
Віка посміхнулася – а й справді, у неї ще все життя попереду!