Після виходу на пенсію я почуваюся нікому не потрібною. А в мене взагалі-то двоє дорослих дітей: син і дочка. Якщо Люба ще іноді заглядає в гості на чай, то Сашко зовсім не бачиться зі мною, не дзвонить. Одного разу він подзвонив мені і запитав, чи я вихідна, а я йому тоді відповіла, що вже 5 місяців як вийшла на пенсію.
Лише коли ти старий і нікому не потрібний, розумієш, що все життя ти був сам за себе. І ось, коли ти віч-на-віч зі своєю старістю, усвідомлюєш все. Починаєш думати, як прожити решту років, як себе забезпечити, чим себе зайняти. Хтось нянчить онуків, хтось садить огірки на дачі, а я плачу дні і ночі безперервно, не розуміючи, за що мій син так зі мною вчиняє. Що я зробила йому?
Я виховувала сина і дочку одна, працювала, як і всі, щоправда, отримувала аліменти від колишнього чоловіка. Він порядна людина. Іноді лише аліменти нас і рятували. Всяко бувало. Діти ніколи не були голодними, а я могла й недоїдати, щоб вони нічого не потребували. Росли розумними та ввічливими, а тут таке.
Любаша заходить до мене, коли може. Вона записала мене на пілатес, показала в ютубі кілька уроків з англійської мови. Вчитися ніколи не пізно. Дочка дуже дбає про мене, готує їжу, допомагає прибиратися.
Вона і фінансову допомогу пропонувала, самі розумієте, які у нас пенсії. Але я ще бадьора, грошей мені вистачає. Та й у банку деякі заощадження є. А ось син працює на двох роботах, забезпечує свою дитину. У нього два кредити, дружина в декреті, тому всю увагу він приділяє їм. А я залишилася поза його увагою.
Два тижні я не могла Сашкові додзвонитися. Спочатку думала, що телефон глючить, але решті додзвонювалася з першого разу. А якось прийшла Люба відвідати, то вона мені й розповіла, що абонента можна заблокувати, щоб не чути дзвінки. Спочатку я дуже переживала, плакала, не могла зрозуміти, у чому перед ним завинила. А потім зрозуміла, що ні в чому не винна, я просто стала непотрібна рідному синові.
Тож я вирішила оформити заповіт на свою дочку. Все, що я маю, я їй віддам. Люба вовтузиться зі мною, як з маленькою дитиною, дуже хвилюється, що я сама живу. Вона завжди готова поговорити, питає, як у мене справи, допомагає у всьому. Якщо щось трапиться, я тільки на неї сподіваюся.
От і подумала, що правильно буде спадок їй залишити. Синові про це повідомила, щоб потім не дивувався. Все чесно.
