Всі подруги говорили, що це дурна витівка і не можна так багато допомагати дорослим дітям. Проте я відчувала таку потребу. І коли дочка попросила пожити з ними тиждень, щоб доглянути онука, поки вона складає випускні іспити, я без роздумів погодилася.
Виявилося, що допомогти потрібно не лише з онуком, а й з господарюванням. Оскільки донька весь час проводила за навчанням, а зять цілодобово пропадав на роботі, домашніми справами займатися не було кому. Найняти хатню робітницю не було можливості, так що ведення побуту також впало на мої плечі. Я подумала, що тиждень — не такий уже великий термін, і мовчки прийняла цю ношу, хоч і страшенно втомлювалася всі ці дні.
І все б нічого, та тільки один тиждень перетворився на два, а потім і розтягнувся на цілий місяць. Дочка успішно склала всі іспити та розпочала пошуки роботи. А тому потреба у няньці для дворічного онука нікуди не зникла.
Ніхто не просив мене затримуватись на довше. Але нащо ці прохання, якщо я й сама все розумію? Відчуваючи гостру потребу у своїй підтримці, я самостійно вирішила залишитися жити у дочки. І це при тому, що замість подяки від дітей отримувала лише косі погляди та пирхання.
Згодом діти взагалі почали дорікати мені в тому, що я все роблю не так. І до того ж ніхто жодного разу не сказав мені прямо, щоб я поверталася до своєї квартири.
Адже, між іншим, я була б рада це почути і зі спокійною душею повернутися до комфортного спокійного життя. Але замість того, щоб подбати про себе, продовжувала терпіти несправедливі нападки.
Незважаючи на те, що доводиться у всьому собі відмовляти та жертвувати душевним спокоєм, я рада бути корисною для дочки та зятя. Крім того, проводити стільки часу з онуком – справжнє щастя для мене!
Я вірю, що врешті-решт діти оцінять мої старання і ще не раз подякують. Напевно, їм просто потрібен час, щоб усвідомити свою неправоту стосовно мене… А якою б я була матір’ю, якби не дала їм цього часу?
