У жінки були руки з накладними нігтями, під які забилася кров і бруд. Я чомусь дивився саме на її руки. Вони нервово стискали ремінець від сумочки.
– Докторе, вона зовсім погана?
– Ситуація важка, але шанси непогані, – сказав я рукам. – Складний перелом ми зберемо. Внутрішньої кровотечі немає, тільки удари і садна. А кров з рота через прикушений язик. Собака відносно молодий, тож швидше за все одужає.
Руки трохи розслабилися. Маленька сумочка впала на оглядовий стіл. На її чорній шкірі гордо сяяв лейбл відомої фірми. Я перевів погляд ліворуч від сумки.
Там лежала чорна дворняжка, сонна і спокійна після премедикації. Одна її лапа була безглуздо обмотана бинтами, а з другої стирчав катетер. Перев’язку наклала дама. Катетер поставив я.
В операційній гримів інструментами Сашко, збираючи все необхідне для остеосинтезу.
– Це просто чудово! – зраділа власниця сумки. – Докторе, зробіть все, що можна! Я собі не пробачу, якщо він не виживе.
– Цей собака, швидше за все, бездомний. Навіть якщо ми його вилікуємо, він нікому не потрібен, – я нарешті підняв очі і подивився в обличчя жінці. – Ви розумієте, що врятуєте його тільки тоді, коли знайдете йому дім? Це дуже благородно, що ви привезли до нас збиту вами тварину, але на цьому історія не закінчується…
Я завжди відчував себе трохи меркантильним у таких ситуаціях. Поруч з нашою клінікою проходила швидкісна магістраль, і чотириногих жертв прогресу зазвичай несли до нас.
Сашко – хірург – випросив у директора купу інструментів для остеопластики і з захопленням збирав пазли з роздроблених кісток. Але було одне дуже велике «але».
Інструменти, рентген-апарат, препарати для анестезії та витратні матеріали коштували дорого. Оренда приміщення теж обходилася в кругленьку суму. А несли нам найчастіше випадково знайдених тварин.
І дізнавшись, скільки буде коштувати надання допомоги незрозуміло чиїй або взагалі нічиїй кішці чи собаці, добрі люди починали скандалити.
Вони були впевнені, що їхня місія закінчується на порозі клініки. І не розуміли різниці між «Швидкою допомогою» для людей і клінікою для тварин.
Ми часто йшли на поступки, надавали невідкладну допомогу за ціною прийому для пенсіонерів (на той момент – 100 гривень, на що говорили: «Дорого»), але залишити у себе тварину не могли ніяк.
Стаціонар на дві клітки не був розрахований на перебування тварини на невизначений час. Іноді нам допомагала Олена, волонтерка притулку, всіма правдами і неправдами знаходячи перетримку.
Але найчастіше добрі люди просто кидали постраждалих під дверима. І в інтернеті вже з’явилися гнівні відгуки, що лікарі-живо дери викидають пацієнтів на вулицю. А власник клініки, старий радгоспний ветеринар Іванович, твердо заявив нам на зборах:
«Якщо ще раз знайду в стаціонарі тварину, за яку ніхто не заплатив, відрахую вартість утримання із зарплати чергової зміни», – потім зітхнув і додав. – Все розумію! Але милосердям з боргами не розплатишся».
Тож я був зовсім не радий візиту дами на дорогій іномарці, з вигадливим манікюром і модною сумочкою. Такі жінки заводять собі крихітних собачок з елітних розплідників або гордих кішок з довгими родоводами.
Чорна дворняжка ніяк не вписувалася в красиве життя успішної жінки. Проте дама відповіла:
– Так. Я знаю.
Мені здалося, що я нерозчув. Але жінка була абсолютно серйозна.
– Ви заберете собаку з собою? – запитав я, чомусь заїкаючись.
Буквально тиждень тому мені ледь не влаштували бій ку, дізнавшись, що я не можу залишити в клініці бездомного кота. На тлі безлічі таких історій бажання жінки взяти на себе відповідальність за собаку було як мінімум незвичайним.
– Так. Я його заберу. Не бійтеся, це не миттєва примха.
– Дякую! – з почуттям сказав я. – Велике вам спасибі!
– Та нема за що, – посміхнулася жінка. – Скільки я вам винна? – і показала на оголошення, яке Іванович повісив на двері з метою боротьби з «неплатниками»:
«Послуги стаціонарного розміщення надаються тільки за передоплатою». Я почервонів.
– Операція буде коштувати недешево, але у нього складний осколковий перелом, – я показав жінці знімок. – Всі ці осколки потрібно зібрати і закріпити. Це дві-три години дуже копіткої роботи.
Але у нас дуже хороший хірург, нове обладнання і матеріали. Так що зберемо лапу на найвищому рівні. Потім ми можемо помістити його в стаціонар до ранку, закінчимо все одно не раніше 3 ночі. А вранці можете забирати собаку вже цілим, – тут я дозволив собі посміхнутися. І показав прайс.
– Усього? – здивувалася жінка.
Я знову важко зітхнув.
– Нам зазвичай кажуть: «Так дорого? А чому не безкоштовно?».
– Так, знайомо, знайомо. Тільки краще потримайте його в стаціонарі до вечора. Я його заберу, коли поїду з роботи, – жінка відрахувала купюри і простягнула мені.
– Я вам надрукую рекомендації щодо догляду за лапою, – я поклав гроші в касу і пробив чек. – Потрібно буде привести його кілька разів для контролю зрощення кістки. Як зростеться, витягнемо все зайве. Прогноз вам скаже хірург після операції, може залишитися легка кульгавість.
– Дякую, – жінка погладила чорну голову, і собака сонно облизнувся. – Знаєте, у мене колись була собака. Нора. Дуже схожа на цього, – руки з брудним манікюром почухали дворнягу за вухом.
– А потім я вийшла заміж і взяла собаку з собою. Вона була вже старенькою, з хворим шлунком, і їй потрібна була дієта. Мама відмовилася за нею доглядати, вона якийсь час жила у мене з чоловіком, а потім я дізналася, що чекаю дитину. На третьому курсі.
Чоловік мене буквально за комір з орендованої квартири перетягнув жити до свекрухи. А та не любила тварин. Норі потрібна була дієта, а свекруха годувала її відходами, поки я була на навчанні.
Зрозуміло, у собаки починався розлад шлунку, а гуляти з нею свекруха вважала нижче своєї гідності. І я приїжджала з інституту в захаращену квартиру зі злою свекрухою і чоловіком, який їй підтакував.
Загалом, одного разу мені сказали: «Або собака, або ми». І я відвела Нору на усипляння. Тому що точно знала, що свекруха вижене собаку, коли я буду в пологовому будинку. Або попросить кого-небудь відвести далеко, щоб не повернулася. А так вона заснула у мене на руках, – жінка підняла на мене очі, що блищали від сліз.
– Але я ніколи, ніколи не могла собі пробачити см…ть Нори. Я ж могла проявити характер і теж сказати: «Або собака, або ви онука навіть на фотографіях не побачите».
Знайти вихід. Повернутися до батьків. Але я була занадто молода, до того ж боялася за дитину. А через рік раптом прозріла. Або дозріла – не знаю. Кинула чоловіка і його кошмарну маму, залишила дитину своїй мамі і поїхала до Києва. За грошима.
І мені пощастило. Знаєте, докторе, після того як не стало Нори ,я стала жорстокою. Коли хтось починав мною маніпулювати, типу:
«Або ви приймаєте мої умови, або ми розлучаємося!», я згадувала свою свекруху. Вона була така люта, що навіть здорові чоловіки її боялися. Виховала з мене залізну бізнес-леді.
Будинок купила, син в Англії. Тільки собаки у мене з тих пір не було. А тут ця псина в темряві, під колеса… Як ви думаєте, це доля?
– Не знаю, – я посміхнувся і простягнув жінці вологі серветки. – Але якось я прочитав фразу, яка мені дуже сподобалася: «Собак і кішок або заводять, або вони заводяться самі» . Здається, Террі Пратчетт написав цей афоризм.
– Обожнюю Террі Пратчетта! – засміялася крізь сльози жінка. – Може, мені назвати її Есмеральда? – вона подивилася на чорну дворняжку. – Худа, чорна, пошарпана…
– Чудове ім’я! Але довге.
Сашко обурено висунув голову з операційної.
– Женю, ти все базікаєш? Швидко голи лапу, у мене вже все готово! Вибачте, – тут він звернувся до клієнтки, – але о першій ночі я забуваю про етику і деонтологію. Тим більше попереду операція.
– Так-так, не буду вас затримувати! – клієнтка викинула брудні серветки і повісила сумочку на плече. – Ось моя візитка, зателефонуйте вранці. Я дуже хвилююся, – і, діловито посміхнувшись, застукала низькими підборами в бік виходу.
– Жінка моєї мрії… – прошепотів їй у спину Сашко.
– І моєї теж, – відгукнувся я. – Свій будинок, новий «мерседес», вольовий характер! Ти звернув увагу на її руки? Вона витягла собаку з-під машини і так і прийшла сюди з брудними нігтями. Їй плювати на манікюр, якщо є справи важливіші! Може, познайомитися ближче?
– Навіть не думай! – шикнув на мене Сашко. – Дружина тебе каструє.
– Дурню. Я не такий!
– Так. Ти у нас базікало. Брий лапу давай!
Запрацювала машинка, запахло йодом, задзвеніли флакони. Ми з Сашком занурилися у звичний світ операційної і поринули в процес, як у море.
– В принципі, непогано, – сказав Сашко через кілька хвилин, хоча годинник показував четверту годину ночі. Таке буває під час операції: час раптом зникає.
– Осколки я закріпив на совість, має зроститися. Загалом, все відновив, як міг. Ший шкіру, у мене пальці вже не згинаються.
Я заправив нитку і почав зашивати довгий розріз на передній лапі. Потім я наклав пов’язку, і ми помістили відновлену лапу в гіпсовий лубок. Оскільки перелом був осколковим, потрібна була повна іммобілізація кінцівки.
– Все, тепер спати! – солодко потягнувся Сашка, поклавши собаку в клітку в нашому стаціонарі. – Втомився як собака. Ти йдеш?
– Йду, противний, – я скорчив кокетливу гримасу. – Тільки спочатку вийду подихати повітрям.
– Не роби таке обличчя. Ти схожий на дурня.
– Іди вже спи!
Дама забрала собаку додому. Потім ми зняли гіпс, а через встановлений час вийняли фіксатори. Собака виявилася дуже веселою і хитрою, і господиня перейменувала її на Гіту.
Легка кульгавість залишилася, але це не заважало Гіті дострибувати до мого обличчя, щоб смачно лизнути в губи.
У день, коли я знімав шви, щаслива господиня залишила нам із Сашком невеликий благодійний внесок, «за оплату стаціонару для бездомних тварин, які, можливо, будуть у нас лікуватися».
З тих пір почалася містика. До нас перестали нести безпритульних жертв ДТП. Єдиний за зиму підкидьок з переломом виявився «парашутистом», який випав з вікна, і того потім знайшли господарі. Сашко скрутив купюри в тугу трубочку, засунув у темний флакон і написав: «Розбити в разі ДТП».
Розбили ми заначку тільки навесні.
Спеціально для сайту Stories
